Я довго думав над тим, чи висловлюватись на тему блокади поляками наших пунктів пропуску на кордонах, і постійно схилявся до думки, що цього не потрібно робити, бо поляки надзвичайно потужно нам допомагали і допомагають у військовому плані, бо поляки прихистили мільйони українців, коли ті втікали від війни, бо поляки – це наш стратегічний партнер і один з найголовніших лобістів нашої європейської та євроатлантичної інтеграції. І цих «бо» ще можна багато перелічити.
Я точно вірив, що після завершення виборчих перегонів у Польщі ситуація стабілізується і це питання буде закрите. Але бачу, що станом на сьогодні майже нічого не міняється. Так, кордон ніби розблокований і наші вантажівки потрохи почали рухатись. Але ми знову чуємо погрози, що блокада буде відновлюватись. Читаючи новини, можна зробити висновок, що поляки бояться нашого зерна та перевізників, більше ніж рускава міра, який може впритул підійти до їхнього кордону. І навіть більше за московські ядерні боєголовки, які зараз встановлюються на «Іскандери» в Білорусі. Хоча я розумію, що це не стільки проблема поляків, скільки проблема «рускої гідри», яка проникла в колективну свідомість світу і робить все можливе, щоб розсварити всі цивілізовані країни світу. Тому вирішив, що мушу написати кілька своїх думок про те, чому ми маємо настільки парадоксальну ситуацію на польсько-українському кордоні.
Розпочну з того, що поляки, коли стали членами Європейського Союзу, дуже сильно почали розвиватись, особливо це стосується їхньої економіки. Але, якщо ми порівняємо її з Україною в той момент, коли Польща вступала до Європейського Співтовариства, то наша держава економічно виглядала набагато краще. Запитаєте, до чого це я веду? Та до того, що поляки набагато швидше за нас зрозуміли «ціну» Європейського Союзу і змогли максимально повно скористатись тими перевагами, які дає членство в ЄС. Тому зараз наша економічна потуга набагато слабша за польську.
У нас дуже непрості історичні відносини із польським народом. Так вже склалось історично і географічно. І саме тому я не люблю заглядати у минуле (хоча добре пам'ятаю нашу історію), а є прихильником побудови відносин на перспективах майбутньої взаємовигідної співпраці. І якщо ми добре придивимось до українсько-польських відносин новітнього часу, то побачимо, що це працює. Якщо ми думаємо про майбутні покоління, то можна пробачити один одному минулі непорозуміння і конфлікти. Але, на жаль, ми дуже мало комунікували із нашими західними сусідами – поляками, бо чомусь нас більше притягувало «спілкування» із східним сусідом. Навіть початок війни в 2014 році не змусив нас максимально посилити зв'язки з поляками і повністю відмовитись від зв'язків з країною-агресором. Тепер ми змушені ці всі помилки виправляти.
Так, поляки чітко розуміють суть цієї війни, тому роблять дуже великий вклад у нашу обороноздатність. Сьогодні Україна для Польщі виконує функцію «великої китайської стіни», через яку російська армія дикунів не може пройти і дійти впритул до їхнього кордону. Але поляки одночасно чудово усвідомлюють, що вона не може нас пройти доти, поки нас підтримують не тільки вони, але й інші цивілізовані країни світу. Більше того, поляки одні з перших зрозуміли, що підтримувати Україну висловлюванням свого занепокоєння чи введенням економічних санкцій – безперспективно. Безперспективно спочатку для України, але й безперспективно потім і для них. Санкції проти росії – це добре і потрібно. Санкції – це правильно і важливо. Але санкції не знищать росію і не створять умов для перемоги України над росією. За два роки повномасштабного вторгнення, вже цілий світ мав би зрозуміти, що ми воюємо проти дуже сильного ворога, багатого на сировину і боєголовки, в тому числі і ядерні. Але всі мали б зрозуміти, що міф про непереможність російської армії – це лише міф і наші Сили оборони щодня доводять це. Проти них можна воювати і перемагати їх, але для цього потрібна єдність не лише Українського Народу, але й єдність всіх наших партнерів.
З іншого боку, ми всі повинні усвідомлювати і те, що росія воює не лише проти України, але й проти всього цивілізованого світу. Просто проти нас вона воює справжньою зброєю, а проти всіх інших – інформаційною зброєю. Російські щупальця є скрізь – і в демократичній цивілізованій Європі, і за океаном. Десь вони втручаються у процес виборів, а десь активізовують своїх агентів для блокування кордонів чи протидії виділенню нам макрофінансової допомоги.
Але повернусь до України і наших проблем з логістикою. Структура нашої економіки після 24 лютого 2022 року кардинально змінилась. Змінюється вона і зараз. Особливо це стосується нашого експорту. Навіть попри роботу зернового коридору і того, що ми зараз суттєво краще контролюємо Чорне море, дуже багато експортної продукції йде через західний кордон України, де, будемо відверті, і до війни було дуже багато проблем. Однією з найбільших завжди була і нікуди поки не зникла проблема «митниці». І тут я говорю не лише про нашу «митницю», яка вже перетворилась на перманентну проблему. Складнощі з «митницею» є і в наших сусідів, які вже давно є членами Європейського Союзу. Змінювалась влада, змінювались підходи до вирішення цієї проблеми, змінювалось бачення влади щодо прозорості і транспарентності «митниці», але ця проблема, як існувала, так і далі успішно існує, вбиваючи бюджети України і наших сусідів з ЄС. Вона не з’явилась нізвідки і не може зникнути внікуди. Її потрібно комплексно вирішувати і вирішувати вже і зараз. Бо від цього залежить і забезпечення України всім необхідним, і економічна конкуренція України на міжнародному ринку, і наш вступ до Європейського Союзу.
Хочемо ми цього чи ні, але наші з поляками економіки інтегрувались в один «економічний простір». Цьому сприяли різні фактори. І не лише економічні. Але в цьому «просторі» немає чітких і затверджених правил гри. Тому і ми, і поляки завжди робили виключно те, що вигідно виключно нам. А тепер, коли в нас змінилася структура споживчого ринку і ми врешті зрозуміли, що нам потрібно виходити на зовнішній ринок, особливо в питанні перевезень, то це стало для поляків великою проблемою.
Нагадаю, що проблема з перевізниками максимально проявилась тоді, коли між Європейським Союзом та Україною була укладена угода про вантажні перевезення автомобільним транспортом, якою запроваджена лібералізація двосторонніх та транзитних перевезень. Така ініціатива була реалізована з метою максимального спрощення ввезення українського експорту на територію ЄС для українських вантажних перевізників у відповідь на блокування портів та «зернової ініціативи» з боку рф.
В попередні періоди квоти для українських перевізників завжди встановлювали, щоб обмежувати участь України на ринку ЄС. І ці квоти завжди закінчувалися орієнтовно в вересні-жовтні кожного року, після чого ми завжди боролися за те, щоб ці квоти нам трохи збільшили. Але і це не вся проблема. Вона була підсилена зняттям ЄС мит та квот для українського експорту в тому числі і на наше зерно. І це зерно почало потрапляти на європейський ринок. А оскільки Польща географічно знаходиться найближче до нас, то ми почали це зерно частково збувати там. Враховуючи те, що в нас ціна нижча (бо в нас структура собівартості нижча), тому польські агровиробники не змогли конкурувати з українськими. Тому «купуй українське» стало не просто брендом у Європі, а й можливістю додатково заробити. Тільки це не стосується тих, хто в Польщі, Румунії, Угорщині чи Словаччині займається безпосереднім виробництвом агропродукції. Саме вони, в тому числі і польські фермери, втратили найбільше. Тому ми маємо бути дуже свідомими того, що нас закордоном будуть підтримувати до тих пір, поки там це вигідно, в тому числі економічно. Як тільки підтримка України починає негативно впливати на внутрішні процеси будь-якої держави, то ми одразу помічаємо, як цей «моноліт підтримки» починає давати тріщину. Так сталося і у випадку польських блокувальників кордону. Як тільки українська агропродукція почала витісняти польську із європейського ринку, та українські вантажні перевізники почали вигравати конкуренцію у польських перевізників – поляки «повстали». Правда, вони забули, що ми зараз боремось не за європейський ринок, а за своє виживання. На щастя для наших польських колег, вони наразі втрачають тільки злоті, долари і євро та й не в такій катастрофічній кількості, яка б могла похитнути польську економіку. Ми ж втрачаємо не лише найдорожче – життя наших Захисників і Захисниць, але й можливість забезпечувати наших оборонців.
Саме «зернове питання» є предметом маніпуляцій та нагнітання ситуації навколо «зернового коридору», а також створення російськими спецслужбами негативного іміджу України перед європейською економічною спільнотою, а також розвіювання російськими та підконтрольними росії польськими виданнями даних щодо негативних економічних наслідків від потрапляння українських товарів на європейські ринки. Однак, дивіденди від блокади кордону отримає лише росія, оскільки затримка поставок військової допомоги матиме негативні наслідки під час стримування збройної агресії армії країни-агресора.
Наше основне завдання – це зберегти єдність, не дивлячись на всі непорозуміння – і історичні, і економічні. Бо якщо не встоїмо ми, то наступними можуть бути ті, хто сьогодні думає виключно про свої доходи і прибутки. Україна зараз не завойовує ринок Європи, бо це нам зараз не на часі. Ми впевнені, що в найближчому майбутньому Україна цивілізовано і органічно увільється в європейські економічні зв’язки. Але для цього нам треба вистояти і перемогти. Перемогти тих, хто на цілий світ брязкає своїм ядерним арсеналом.