Що таке Університет?

Марія Зубрицька, 20 січня 2011272488

20 січня минає 350 років від часу заснування Львівського університету. Саме 20 січня 1661 року король Ян Казимир своїм привілеєм надав Львівському колегіуму “гідність Академії й титул Університету”.

І склав символічну присягу від своїх сучасників і наступних поколінь бути на сторожі його засад: “Насамкінець обіцяємо від нас і найясніших наступників наших, що будемо оберігати і пильнувати, щоб названий Львівський Університет на тих усіх засадах, які покликані охороняти його непорушність, перебував у своїй силі, чинності і блиску”. 

Парадоксальність природи і сутності ідеї Університету, її інституційного втілення та потреби у постійному вдосконаленні часто спонукають до коротких рефлексій у формі парадоксальних запитань і відповідей.

Чи є Університет окремим островом? Півостровом? Чи невід’ємною складовою континенту, який ми називаємо Державою, Суспільством, Світом? Так, він водночас є або повинен бути островом із особливим статусом автономії та недоторканності академічних свобод, півостровом, що з’єднаний із материком, і цілим континентом, оскільки його випускники заселяють увесь земний світ. Однак перед Університетом упродовж його майже тисячолітньої історії стоїть важке, практично невирішувальне завдання – утримувати крихкий баланс між тиском із-зовні та власними внутрішніми академічними цінностями й ідеалами. Основоположники ідеї Університету вважали, що Університет є дзеркалом суспільства, бо приречений відображати його стан, позитиви та негативи всіх зрізів його життя, висоти і провалля його духу. Якщо так, то Університет не може бути райським куточком чи острівцем добробуту в океані суспільного неблагополуччя. Однак це аж ніяк не означає, що Університет не впливає на суспільні зміни. Адже Університет є не тільки дзеркалом суспільства і світу, а й водночас його вікном у минуле, сучасне та майбутнє.

Університет завжди був і, очевидно, повинен бути провідником у сфері ідей і пошуку кращих альтернатив. Метафоризація ідеї Університету як вікна вказує на його функціональну здатність закладати візію та вказувати перспективу. Тому він постійно перебуває в стрімкому русі до горизонтів, які повсякчас змінюються, вказуючи на безконечність людського прагнення до досконалості навколишнього світу – і насамперед самої людини – з єдиною метою: якомога звузити прірву між ідеалом і дійсністю. Його простором є царина знання і мистецтва, які він відчайдушно намагається розширити, поглибити і зробити доступними для всіх. Саме тому Університет  завжди плекає силу розкріпачення від страху перед будь-якою владою, авторитаризмом авторитетів, бюрократичною глупотою – він формує духовну свободу людини з творчим мисленням і широким світоглядом.

Але чи завжди це вдається? Чи завжди Університет є або готовий бути рушієм сили змін у суспільстві та державі? І коли та чому він перетворюється на їхній баласт? Університет є агентом змін суспільства тоді, коли інтелектуально і матеріально сильними є його власники – якими, насправді є студенти, магістранти, аспіранти, викладачі, професори, а не формальні власники, як держава чи приватні особи. Університет не можна ні купити, ні продати, тому що таких тарифів не існує. А сила власників Університету пропорційна силі зацікавлення в них суспільства і держави. Наскільки незалежні власники Університету у своїй залежності від суспільства і держави? Цю проблему Університет у різні часи і на різних географічних просторах розв'язував по-своєму, проте ніколи не був і не є задоволений єдиним розв'язком, оскільки за своєю природою визнає теорію множинності на всіх рівнях функціонування: від рівня ідей до рівня їх втілення.

Університет, згідно зі своїми традиціями, культивує академічні свободи, що засновуються на повазі до гідності людини і, відповідно, до плюралізму думок, світоглядів, віросповідань. Толерування інакшості в усіх її виявах є засадою академічної спільноти, а принцип єдності в розмаїтті є фундаментальним для життя Університету. Тому університетський клімат довго позбувався упривілейованого панування принципу монологізму чи інструктажного мислення у взаєминах “викладач–студент” і, навпаки, домагався поліфонічності звучання, розпаду монологу на діалог і полілог задля єдиної мети, яку нам часто диктує те, що ми називаємо місією Університету. Питання місії та чіткої візії Університету – це питання його мінливої ідентичності, яка залежить від дуже багатьох викликів. А це утверджує позицію комунікативної культури викладача. Однак це питання, ніби магічний клубок, тягне за собою інші, не менш важливі запитання: чи комунікативні вміння викладача означають, що він повинен бути блискучим актором, який уміло й атракційно передає знання і демонструє свою професійну компетентність на сцені великого театрального дійства, елементами якого є лекції, семінарські заняття, іспити? Ким повинен бути викладач Університету: майстром своєї справи, провідником чи лідером (як зараз популярно говорити), чи просто партнером студентів, їхнім помічником? Кожна епоха відповідала на ці запитання по-своєму, і, мабуть, не так важливою є відповідь, як її пошуки.

Пошук, жадоба пізнання і потреба в знаннях лежать в основі феномену віталістичної енергетики університетського духу. Світло, відкритий простір, рухомі горизонти є ґарантами здорового духу Університету. Вигасання джерел пізнання і втрата смаку до знання неминуче перетворюють відкриту структуру Університету в герметичний простір без вікон, призводять до  ізоляції, до туманної невизначеності, до втрати орієнтирів, до девальвації цінностей, де знання і звання проявляються у світлі кривих дзеркал. Однак навіть якщо таке і трапляється в майже тисячолітній університетській історії, то, як засвідчує практика, цей період є лише миттю тимчасової слабкості, відчуттям утоми від тотального театру абсурду, від якого мусить рятувати Дух Освіти і Науки через його постійне прагнення спинатися вгору, до гармонії земного та небесного. Тисячолітня університетська саґа втішає нас оптимістичною мудрістю: найтемніше буває нарозвидні, перед самим світанком, перед народженням нового дня, покликаного продовжити славну історію ідеї Університету з чистої сторінки його величного літопису.

 

Автор – проректор ЛНУ ім. І.Франка, кандидат філологічних наук


Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 88

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • b/g.b/g.b 5 лютого 2011, 09:09

    Як би там не було)))універ наш український! І нам це дано по праву того що наші пращури жили на цих територіях, а Львів як відомо заснований не Казиміром чи ще якимось там польським корольком, а князем Данилом Галицьким! Тому українці у своїй хаті а ви тут сраті дописувачі весь час чубитесь хто його заснував польські шовіністи чи москальські НКВДисти освободителі! Повагу треба мати досебе, а то вам кинула кістку ***ва, а ви чубитесь)))будівничі Україні сраті)))) Майте повагу до себе! А то й далі такі як *** Табачник буде вчити і керувати освітою ваших дітей, а *** Шустер буде вас вчити як будувати Україну))))! А презік Ялинкович будучи у Польщі буде говорити що він має польське коріння))))аристократ певно польський, має глибокі лядські корені))))Де ще ви бачили такого президента????

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Shust-er 29 січня 2011, 22:46

    УСІМ - типовий український "інтелектуал", зарився рилом в землю і кричить, що завжди так було. Українським (радянським) університет у Львові став тільки у 1944 р. У 1945 р. його полишили останні польські професори з того часу він - УКРАЇНСЬКИЙ. Вітаю із 66-річчям українського університету.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • УСІМ 29 січня 2011, 21:43

    Хто і що б тут не писав, а Львівському університетові - 350! І це - факт! Яким він був раніше - судити чесним історикам, а він був, є і має бути - українським!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук