«Синдром Лінії 102», як у певних колах вже встигли назвати ситуацію з маршрутами євроколією 1435 мм з України до Польщі, на сьогодні є прикладом того, як відсутність політичної волі та реальної міждержавної координації у вирішенні організаційних питань та проблем «множать на нуль» всі зусилля України та Польщі із розбудови залізничної інфраструктури.
Вчора в польських та українських медіа з'явилася інформація, що на #linia102 i #linia108 можуть з'явитися довгоочікувані міжнародні поїзди – польський приватний перевізник SKPL подав заявку до Адміністрації залізничного транспорту (Urząd Transportu Kolejowego) на дозвіл здійснювати пасажирські рейси на маршруті Сянок-Кросьценко-Хирів. Але є нюанс. По-перше, планований старт перевезень на лінії заявлений аж на 15 грудня 2024 року, а, по-друге, і він є досить примарним – адже залізничне сполучення євроколією на маршруті Рава-Руська-Варшава, на яке компанія рекордно швидко отримала згоду від UTK ще 1 червня, відкладається на невизначений термін, незважаючи на шалений попит на пасажирські перевезення з України до Польщі.
На маршруті Сянок-Хирів-Сянок польський перевізник планує здійснювати з Хирова 3 рейси щоденно – вранці, в обід та увечері. Доїхати до Сянока можна буде без жодних черг трохи більш як за 2 години.
Водночас наявна на лінії залізнична інфраструктура дозволяє розпочати курсування поїздів вже восени 2023 року – на українському боці колія європейського стандарту повністю відбудована від лінії державного кордону в Смільниці аж до державного кордону в Нижанковичах у бік Перемишля, а поточний ремонт колії на 10-кілометровому відтинку Устрики Долішні-Кросьценко-Держкордон має бути завершено до кінця літа 2023 року.
Що ж заважає запустити так потрібні міжнародні рейси зараз? Відповідь - у причині затримки сполучення Рава-Руська - Варшава. За наявною у мене інформацією, маршрут відкладено через неготовність польської Прикордонної служби (Straż Graniczna) забезпечити прикордонний контроль у пункті пропуску Гребенне. Що саме є її причиною – реконструкція залізничного пункту пропуску на польському боці, на яку у польського Міністерства інфраструктури у 2022 році не знайшлося коштів, чи обмежений штат прикордонників, можна лише гадати. Припускаю, що аналогічна проблема може бути і на пункті Смільниця-Кросьценко – формально він відкритий для залізничного сполучення, фактично ж робочі місця на його залізничній дільниці не діють від 2010 року.
На люб'язно наданому моїм польським колегою Каролем Гайдзіком фото ви бачите перон для прикордонного та митного контролю, збудований польськими залізницями на #linia102 біля кордону з Україною у Мальховичах у липні 2023 року. Він придатний для оформлення пасажирів, але не може працювати – бо офіційно в цій місцевості немає залізничного пункту пропуску.
Тож маємо порожні новозбудовані євроколії, черги на кордонах та катастрофічний брак квитків на міжнародне залізничне сполучення з Польщею. Чи для цього обидві країни витрачали мільйони на залізницю?
Зі свіжої публікації Rynek Kolejowy щодо ситуації із запуском сполучення Перемишль-Нижанковичі можна зробити коротке резюме: «Іван киває на Петра, Петро – на Івана», і жодної згадки про те, що для відкриття пункту пропуску потрібно пройти низку міжурядових процедур або домовитися про їх спрощення, і це зовсім не в компетенції місцевої влади...