Сакраментальне питання «Коли ж нарешті відбудеться телефонна розмова Володимира Зеленського і Джозефа Байдена?» хвилювало політично активних українців ледь не відтоді, коли стали відомі результати президентських виборів у США. Що вже говорити про період після інавгурації нового господаря Білого дому, який оголосив, що «Америка повертається, дипломатія повертається» й активно комунікував зі світовими лідерами. З дуже багатьма, за винятком українського керманича.
Саме очікування дзвінка з Вашингтона перетворилося в Києві мало не на культ або, як влучно зауважив нардеп від «Голосу» Сергій Рахманін, нову національну ідею. Замість прямих контактів з Банковою США обрали політику надсилання сигналів і прозорих натяків, головно за посередництвом впливових медіа. Хоча, звісно, деякі телефонні розмови відбувалися. Спочатку глава МЗС Дмитро Кулеба поспілкувався з державним секретарем Ентоні Блінкеном, трохи згодом переговорили міністри оборони Андрій Таран і Ллойд Остін.
Зрив перемир’я
На цьому безпосереднє спілкування топпосадовців України і США фактично й закінчувалося, хоча дипломати запевняли громадськість, що підготовка до розмови лідерів двох держав триває і ось-ось має відбутися. Її наближення прискорило порушення режиму повного та всеосяжного припинення вогню на Донбасі, про яке домовилися в межах Тристоронньої контактної групи наприкінці липня 2020-го. По суті, йдеться про зрив перемир’я, адже з початку 2021 року безпекова ситуація на сході значно погіршилася. Активізувалися ворожі снайпери, застосовується заборонене «Мінськом» озброєння, відбувається дистанційне мінування позицій українських захисників, унаслідок чого гинули наші воїни. І це стало зовсім не поодиноким явищем.
Унаслідок ворожої провокації під населеним пунктом Шуми на Донеччині за один день, 26 березня, загинуло четверо армійців, а двоє було поранено. Цинізм ситуації полягав у тому, що російсько-окупаційні сили стріляли по українських воїнах з насосної станції, котра є об’єктом критичної інфраструктури та забезпечує водою і підконтрольні урядові території, і тимчасово окуповані землі, тож вони знали напевно, що відповідь не прилетить. Пропозицію голови української делегації в ТКГ Леоніда Кравчука забезпечити режим припинення вогню російські представники не підтримали.
Паралельно із цим РФ почала стягувати війська у прилеглі до України області й анексований Крим, де й без того не бракує угруповань. Звісно, Москва все це пояснює підготовкою до планових стратегічних навчань «Захід-2021» і каже, що переміщення військ у межах своєї території не повинно нікого хвилювати, але в Україні та закордоном це сприймають дуже серйозно. Невипадково у Верховній Раді 30 березня заслуховували головнокомандувача Збройних сил України генерал-полковника Руслана Хомчака. Він повідомив нардепам, що «загалом очікується додаткове зосередження до 25 батальйонних тактичних груп, що в сукупності з наявними розгорнутими силами та засобами поблизу державного кордону з Україною створює загрози воєнній безпеці держави».
Символічно, що саме того дня парламент ухвалив у другому читанні Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов’язку та ведення військового обліку». Документ, зокрема, передбачає новий вид військової служби – призов резервістів в особливий період, щоб за конечної потреби без оголошення мобілізації оперативно доукомплектувати військо людьми з бойовим досвідом. Тривалість призову визначає президент. Водночас посилюється відповідальність за ухильництво. Окрім того, Рада ухвалила заяву про ескалацію російсько-українського збройного конфлікту, засудивши дії РФ і підтвердивши готовність ЗСУ дати відсіч агресорові, на якого має політично й економічно натиснути світова спільнота.
Сукупність цих чинників свідчить, що Україна готується до загострення і не відкидає нового посилення напруги не тільки на своїх східних кордонах, але й на півночі та півдні. Про це свідчить й інформація, яку оприлюднило Головне управління розвідки Міністерства оборони. У повідомленні йдеться про можливі провокації Росії на Донбасі, розширення її військової присутності на території ОРДЛО за рахунок уведення регулярних підрозділів ЗС РФ під приводом захисту російських громадян, а на окупованих землях, нагадаємо, ще з 2019 року триває примусова паспортизація місцевих мешканців.
Не відкидає розвідка і можливих спроб окупантів просунутися вглиб України, тим паче, що в «ДНР» і «ЛНР» заявляють про намір відновити територіальну цілісність «молодих республік» в адміністративних межах Донецької та Луганської областей. Паралельно із цим російські дипломатичні відомства отримали вказівку висвітлювати і пояснювати міжнародній спільноті інформацію про начебто агресивні дії ЗСУ та «миротворчі» заходи Москви у відповідь, бо ж відомо, що РФ ні на кого не нападає, вона лише захищає і примушує до миру.
Не відстають від тренду і кремлівські маріонетки. Так, ватажки самопроголошених республік Денис Пушилін і Леонід Пасічник нещодавно оголосили про перший призов до лав так званої Народної міліції. Про масову кампанію, однак, не йдеться, адже заплановано призвати лише 400 юнаків строком на шість місяців.
Гра на нервах
Правдоподібно, підкинули дров у багаття активна політика Банкової, спрямована проти п’ятої колони Москви в Україні, й непряма заява Байдена про Путіна-вбивцю. Рішучі дії РНБО щодо Медведчука і Ко схвально сприйняли в українському суспільстві. Уже тоді було очевидно, що російський президент не залишить без уваги нападки на свого потенційного гауляйтера. І відповідь не забарилася, зокрема на фронті, де посилилися обстріли з боку окупантів, а пропагандисти встонадцяте пророкували наступ ЗСУ. Так само на Донбасі очікували на путінську «ответку» за інтерв’ю Байдена каналу ABC News, бо прямо зашкодити США президент РФ не наважиться, проте вдарити по їхніх партнерах цілком може.
«Путінський режим перезавантажуватися не хоче і буде піднімати ставки – відігратися він може багато на кому, але насамперед на нас. Схоже, в Кремлі розуміють, що втрачати нема чого. Думаю, вони нічого не навчилися. Тому готовність номер один», – зазначив ексміністр закордонних справ Павло Клімкін, коментуючи підсумки першої пресконференції президента Америки.
Можливість нової ескалації, яку здатна спровокувати Москва, настільки серйозна, що минулого тижня цивілізований світ не просто висловлював глибоку занепокоєність. Кількість заяв, контактів і дій протягом перших днів квітня вражає. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак провів телефонну розмову з радником президента США з питань національної безпеки Джейкобом Салліваном, наголосивши на тенденції до збільшення кількості порушень режиму тиші та загиблих. Про системне загострення безпекової ситуації в Україні знову поговорили Кулеба і Блінкен.
За ініціативою американців відбулася друга розмова Остіна й Тарана. Глава Пентагону запевнив свого українського візаві, що в разі ескалації російської агресії США не залишать Україну наодинці і не допустять агресивних устремлінь РФ проти неї. Телефонні розмови з головнокомандувачем ЗСУ й очільником Генерального штабу ЗС РФ провів голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі. Європейське командування ЗС США привело війська у повну бойову готовність, а президент України провів закриту нараду з військовими щодо можливого нападу РФ.
Політики й аналітики не впевнені, чи піде зараз Росія у прямий наступ, але про те, що Москва грає на підвищення ставок у геополітичній грі та промацує реакцію колективного Заходу на пересування червоних ліній, говорять багато з них. І саме в такій напруженій атмосфері 2 квітня з ініціативи Вашингтона нарешті відбулася тривала телефонна розмова Зеленського і Байдена. Це потужний сигнал непохитної підтримки Києва, особливо нині. Президент США запевнив свого колегу, що Україна не залишиться наодинці проти агресії РФ.
Захід загалом і конкретно Америка допомагатимуть нам у питаннях безпеки, якщо побачать реальний поступ у деолігархізації, антикорупційній і судовій реформах, себто коли Україна на практиці доведе, що вона справді «проєкт Заходу». Утім не варто сподіватися, що завтра американський контингент воюватиме на Донбасі з російсько-окупаційними військами і вижене їх «за поребрик». Захист України – справа самих українців. А для цього потрібні єдність суспільства і готовність еліт позбутися ілюзій, що, зазираючи в очі агресорові, з ним можна домовитися про мир. Його влаштує лише капітуляція.