71-й Каннський фестиваль завершився. Переможці названі, а його гості роз'їхались по усіх континентах. Проте, як завжди, відлуння Канн ми відчуватимемо протягом усього року: у прокат виходитимуть фільми, зніматимуться нові «під Канни», країни висуватимуть на «Оскар» насамперед учасників Канн, обговорюватимуться сукні тощо…
Першою ластівкою у прокаті уже 24 травня став фільм «Соло. Зоряні війни. Історія», який у Каннах показали, звичайно, поза конкурсом.
Тож ця прем’єра буде непоганою нагодою пригадати усе найцікавіше, найзворушливіше та найтривожніше, що було у Каннах цього року і що вже стало або ще не стало історією.
Олег Сенцов
Саме під час Каннського фестивалю український кінорежисер Олег Сенцов оголосив голодування. Його мета та єдина вимога – визволення усіх українських політв’язнів, які перебувають у російських тюрмах.
Покази таких програм, як «Тиждень критики» та «Двотижневик режисерів» розпочиналися його фотографією на великому екрані. Згадували режисера й на закритті «Особливого погляду», де Сергію Лозниці вручали приз за режисуру, і під час української вечірки.
От тільки в українському павільйоні, який працював на кіноринку протягом усього фестивалю, згадок про Сенцова сильно бракувало.
Режисери під цензурою
Багато говорили на фестивалі ще про двох режисерів, які не змогли презентувати свої фільми через те, що в своїх країнах вони перебувають під домашнім арештом. Йдеться про іранця Джафара Панахі та росіянина Кіріла Сєрєбрєннікова, чиї картини «Три обличчя» та «Літо» показували в основному конкурсі.
У 2006 році китайський кінематографіст Лу Є презентував свій фільм «Літній палац», не отримавши на це дозволу від влади Китаю. За показ фільму про повстання молоді на площі Тяньаньмень у 1989 році йому було заборонено знімати кіно протягом наступних 5 років.
У 1982 році турецький режисер курдського походження Йилмаз Гюней попри успіх у Каннах фільму «Дорога» був позбавлений можливості повернутися до Туреччини. Він помер від раку через два роки у Франції.
У 1978 році Жиль Жакоб, тодішній президент фестивалю, змушений був нелегально вивезти з Польщі плівки фільму Анджея Вайди «Людина з мармуру». Картину показали у Каннах буз присутності автора.
Україна у Каннах
Цього року наша країна хоч і не була представлена в основному конкурсі, її дві копродукції взяли участь у фестивалі і отримали нагороди. Як ми вже повідомляли, у в «Особливому погляді» нагороду за режисуру отримав Сергій Лозниця за свій «Донбас», у «Тижні критики» приз за музику здобула ісландська картина «Жінка на війні».
В обох картинах присутня війна на сході України. У Лозниці саме про неї і знято фільм, який має вийти в український прокат ще у 2018 році. Героїня «Жінки на війні» має вирушити на Донбас, адже вона готова всиновити українську дівчинку Ніку, яка втратила через бойові дії усю родину.
Російська агресія не лише щодо України, а й в різних її проявах, була присутня не лише в цих двох картинах. У фільмі «Айка» Сергія Дворцевого (нагорода за найкращу жіночу роль) йдеться про страшну долю гастарбайтерів у Росії. У фільмі «Літо» вона дала про себе знати порожнім кріслом арештованого режисера.
Переможці
Попри те, що саме репресованим режисерам пророкували нагороди й заздалегідь багато говорили про політичну та гендерну ангажованість фестивалю, журі на чолі з австралійською акторкою Кейт Бланшетт спробувало уникнути таких рішень. І хоча далеко не всі вони задовольнили критиків та глядачів, доводиться визнати, що вони є зваженими.
«Кожен із нас мав своїх фаворитів. Кожен боровся за них відчайдушно. Ми намагалися досягнути компромісу. Сподіваюся, що хоча не всі є щасливими, всі є задоволеними», - прокоментував ситуацію член журі, режисер Андрій Звягінцев.
Андрій Звягінцев весь час ходив із перекладачем, який поснював йому все, що відбувалось
Цікаво, що режисер не знає ані французькі, ані англійської мов. Тож виглядав доволі кумедно через те, що весь час ходив із супроводжуючим, який шепотів йому на вухо навіть під час переглядів.
Єдиним, кому віддали належне не за художні досягнення, став Жан-Люк Годар, для якого вигадали спеціальну «Золоту пальмову гілку».
Проте його заслуги перед кінематографом є такими великими та незаперечними, що з таким рішенням погодились абсолютно усі. А от найдивнішим стало рішення щодо нагороди за найкращий сценарій. Її розділили одні із найкращих картин конкурсу. Італійка Алічія Рорвахер здобула нагороду за чарівну картину «Щасливий Лаззаро», а іранець Джафар Панахі – за «Три обличчя». Обидва фільми заслуговують на будь-які нагороди, навіть на головну, проте обидві вони є насамперед візіонерськими, де літературна основа не є їх головним здобутком.
Володар головної нагороди, японець Харікадзу Корееда є завсідником Канн, автором дивовижної стрічки «Ніхто не знає». Проте його «Магазинні злодюжки», хоч є міцною та зворушливою стрічкою про родинні зв’язки та не-зв’язки, про співчуття та те, що може єднати зовсім сторонніх людей, не є його найкращим фільмом.
Журі та його рішення
Ось тут і постає питання, яке обговорюється у Каннських кулуарах не перший рік. Те, що останнім часом до складу журі не входять ані кінокритики, ані літератори, ані фестивальні відбірники тощо, призводить до того, що члени журі не надто добре знають контекст і часто знайомляться з творчістю того чи іншого автора лише на фестивалі.
Ці зміни відбулися не так давно і є даниною медійності, коли актори витіснили представників інших професій. Цього року до роботи журі додався ще і гендерний аспект.
Кейт Бланшетт з’явилась у сукні, в якій її бачили у 2014 році
Кейт Бланшетт та інші членкині журі взяли участь в акції, учасники якої вимагали, щоб і в журі, і в конкурсі участь жінок складала 50%. Про журі вдалося домовитись, про конкурс – ні.
Тим не менше серед нагороджених – лише Алічія Рорвахер та ліванка Надін Лабакі (приз журі). Остання отримала нагороду доволі сильну, хоч і передбачувану соціальну драму «Капернаум». За правилами фестивалю саме цей приз дасть їй змогу автоматично потрапити до складу журі наступного року.
Кейт Бланшетт також продемонструвала на червоній доріжці дива ощадливості: вона з’явилась на відкритті фестивалю у сукні, в якій її бачили на «Золотому глобусі» у 2014. Чорна сукня з мережива від модного дому Armani Privé Couture є справжнім витвором мистецтва. Актриса заявила, що вважає диким те, що такі коштовні речі використовуються лише раз. Вона вважає це не екологічним марнотратством. І з нею важко не погодитись.
Попри те, що не надто сильний як на Канни конкурс, породив у декого апокаліптичні настрої й прогнози на не, що цей фестиваль переживає свій захід, що він став на шлях політизації й скоро нагадуватиме Берлінале, Канни все одно стали місцем, де показують велике кіно, де сяють зірки та буяють справжні пристрасті. Тож, залишаючи 71-й Каннський фестиваль, найбільше хочеться дочекатись 72-го.