Сучасна народна мудрість говорить: «сьогодні ти живеш так, як проголосував вчора». Ніби й не посперечаєшся – сучасна демократія передбачає делегування повноважень. Ми вибираємо когось, хто потім робитиме вибір за нас.
Але тут і криється підступ. Бо «вибираєш сьогодні, а завтра просто живеш» – це інфантилізм і віра в доброго чи злого «царя». Адже вибирати в реальному житті все одно доведеться.
Бо якщо цей обраний не може зробити вибір? Якщо вже двічі обирали, і два різні президенти не змогли звільнити «вічного» міністра МВС? Тоді кожен постає перед своїм персональним вибором. Бути закатованим у відділку чи відкупитися? Віддати маршрутки чи відстрілюватися.
Щодо протестів проти поліцейського свавілля загалом (і Арсена Авакова зокрема) теж є цікаві «істини». Наприклад, «поки він міністр, ніхто не почуватиметься в безпеці». Гарно звучить, але відчуття безпеки і безпека – це таки трохи різні речі. Від його відставки безпечніше точно не стане, хоча на рівні емоцій покращення буде. З іншого боку, резонно запитують: «А хто замість нього?». Питання ніби логічне і не просте, але чути таке в країні, де ще недавно Ахметов був «попутником Революції»…
Не менш дивною є й наша реакція на американські протести. Мовляв, американці поводяться, як банальні мародери в донецькому супермаркеті «Метро». Справжні українці до такого не опускаються, в нас навіть під час Революції вітрини були цілими. А ви уявіть, що б відбулося, якби американські копи «по-п’яні» застрелили маленького хлопчика. Або годинами катували жертву у відділку, і жоден співробітник не поцікавився, чому в кабінеті стріляють. Не можете уявити такого в Америці? То, може, є зв’язок між розтрощеними містами і поведінкою влади? Це, погодьтеся, піднімає ціну питання. І тоді еліта, яка несе прямі матеріальні збитки від перевищення влади поліцейськими або чиновниками, менше толеруватиме психопатів у погонах. Бо в нас хіба що вибачення, переведення на іншу посаду, і все йде по колу. Який сенс щось змінювати?
Зрештою, там виносять з магазинів застрахований «шмот». А тут, де все цивілізовано, миші з’їли ешелони зерна з держрезерву і не залишили жодної какульки. Парадокси цивілізації.
Зрештою, якщо ми бачимо, як грабують магазини, давайте побачимо, як організовуються громадяни. Чим вони озброєні, чи знають вони прізвище свого «головного міністра» і чи покладають вони на нього всі свої надії. У нас теж, до речі, питання «хто замість Авакова» не стояло б так гостро, якби теперішнє МВС не зосередило стільки повноважень, якби був ліберальніший закон про зброю.
Але стільки років боротьби «за порядок» не минули намарно. Тепер навіть ті, хто ненавидить владу всіма фібрами своєї душі, не уявляють світ без «твердої руки». І майже нікого не насторожує той прикрий факт, що зі збільшенням повноважень силовиків бардак і свавілля тільки зростає. Тут і справді, з одного боку, відставка нічого принципово не змінить, а з іншого – неважливо, хто стане наступним. Просто-таки «win-win стратегія» по-українськи.
Бо насправді ця наша «стабільність» – це не «синиця в руках». Це кінь, і він здох. Тобто пора з нього злізати, як вчить нас старе ковбойське прислів’я. Бо скоро ще «врегулюють» питання з приватними військовими компаніями, тоді буде ще веселіше.
P.S. Під час українсько-польської війни, 1918 року, був шанс відрізати поляків від Львова, підірвавши залізничний міст через річку Сян. Тоді польське підкріплення не змогло б прибути вчасно. «Але як же так, нищити цінне майно?» – подумали українці. Ну а далі Ви знаєте. Оце трепетне ставлення до майна, заради якого ми готові поступитися правами і свободами, досі веде людей на дільниці робити «правильний вибір», після якого можна розслабитися і чекати втілення програм і мрій. Як малі діти.