Тільки Аваков, бо «Путін нападе»

Сполучені Штати, на втіху своїм ворогам, а передовсім Москві, увійшли в смугу глибокої суспільно-політичної кризи, спричиненої вбивством чорношкірого чоловіка під час затримання поліцією. По всій країні відбуваються акції протесту, за якими шлейфом тягнуться заворушення, жорсткі сутички з правоохоронцями, мародерства, грабунки, підпали.

Це погіршує загальну соціально-економічну ситуацію в країні, яка й без того була нерадісною через пандемію коронавірусу та необхідність запровадження жорсткого локдауну. «Америка починає сипатися. США вступили в період сум’яття», – зловтішався постом у твіттері російський сенатор та шанований на батьківщині експерт із зовнішньої політики Олексій Пушков, смакуючи деталі того, як США нині стикаються з «внутрішнім розколом» і «расовим бунтом».

З одного боку, важко не погодитися з тим, що США дійсно переживають чи не найбільшу суспільну кризу з 1968 року. Пригадаймо, тоді бунти американських студентів доповнилися акціями протестів афроамериканського населення, обуреного жорстоким вбивством їхнього духовного провідника Мартіна Лютера Кінґа. Американський уряд перебуває нині в надскладному становищі, фактично у цуґцванґу. Адже не можна вживати занадто жорстких заходів, аби не спровокувати ще сильніших заворушень. Водночас треба навести лад у містах, де ні в чому не винні люди потерпають від мародерства і грабунків.

Пригадаймо, з чого все почалося. 25 травня поліційний патруль у місті Міннеаполісі виїхав за викликом власника крамниці, котрий поскаржився, що клієнт за пачку цигарок розплатився фальшивою 20-доларовою банкнотою. Ним виявився 46-річний чорношкірий мешканець міста Джордж Флойд, котрий працював охоронцем парку Сент-Луїс. Як з’ясувалося, Флойд уже неодноразово притягався до кримінальної відповідальності. Щонайменше п'ять разів він відбував тюремні терміни різної тривалості. Зокрема, відсидів п'ять років за збройне пограбування.

Під час описаного затримання Флойд почав чинити опір. То й поліція цілком законно вдалася до жорстких методів, надягла затриманому наручники, поклала долілиць на асфальт. Законність завершується на тому моменті, коли один з поліціянтів Дерек Шовін, попри те, що затриманий вже не чинив опору, вперся йому коліном у шию.

Згодом у соціальних мережах з'явилося відео, на якому показано цей момент. Флойд при цьому кілька разів повторював, що не може дихати, після чого замовк. Згодом судмедексперти (вже під час повторної експертизи) незаперечно доведуть, що смерть затриманого настала через відсутність кровотоку в мозок. Тобто Флойд помер від асфіксії, викликаної стисненням шиї і спини.

Отже, четверо полісменів, котрі затримували підозрюваного, перевищили свої службові повноваження. Передовсім Шовін, котрий своїми діями і спричинив смерть Флойда, причому це був його далеко не перший прояв жорстокості на службі. Але винні також і троє інших поліціянтів, котрі індиферентно спостерігали фактично за вбивством. І байдуже, що йдеться про рецидивіста, адже він має такі ж права, як і решта громадян.

Це вбивство вкупі з тим, що слідчі органи зволікали з висуненням звинувачення проти винуватців, і спровокували заворушення у Сполучених Штатах такого масштабу, що для їхнього вгамування довелося кликати на допомогу Національну гвардію. А президент Дональд Трамп взагалі заявив про намір застосувати армію.

Чи свідчить це про те, що «Америка починає сипатися»? Аж ніяк. Радше це є яскравим свідченням того, що американці не толерують беззаконня, особливо, коли його чинять представники влади. Вони готові захищати свої права і цінності, навіть часто вдаючись до, м’яко кажучи, асиметричних дій. Варто це сприймати передовсім як високу суспільну активність у боротьбі за демократію.

Зрозуміло, що хотілося б, аби всі ці акції протесту не супроводжувалися мародерством, підпалами та грабунками. Але нема ради, у боротьбі за торжество демократії важко обійтися без колатеральних втрат.

Спробуймо тепер перекинути прецедентний місток через Атлантику до рідної України. Якими здобутками може похвалитися наша поліція. Ще не стерлося з пам’яті, як її урочисто перейменовували, відкидаючи в Лету недолугу радянську назву «міліція». П’ять років тому здавалося, що реформа правоохоронного органу стане наріжним каменем позитивних трансформацій у нашому суспільстві. Що поліціянт у новому однострої, так схожому на американський, буде нічим не гіршим за своїх західних колег. Ми масово селфилися з представниками оновленої патрульної поліції, ми щиро усміхалися їм, зустрічаючи на вулиці, ми вірили їм… Ми були свято переконані, що нічого схожого на врадіївські події не може повторитися в принципі.

Але час минав, а реформа так і не рухалася далі ошатної форми та оновленого складу патрульних поліціянтів, котрі почали чимраз менше відрізнятися від своїх попередників. А може, ми й самі винні, бо не надто вимагали реальних змін, покладалися на Арсена Авакова, котрий у своїй епістолярній соцмережній творчості нібито зумів усіх переконати в успішному здійсненні реформ?

Навіть кричущий випадок у Кагарлицькому райвідділку суспільство чомусь проковтнуло. Не вдалося до масових акцій, заворушень, штурмів дільниць. Бодай на зразок того, як зреагували люди у Врадіївці 2013 року.

Адже в Кагарлику поліціянти Микола Кузів та Сергій Сулима мали справу не з якимось небезпечним рецидивістом. Вони знущалися над молодою жінкою, а наостанок ще й зґвалтували її. Двоє поліціянтів чинили безчинства, а цілий відділок вдавав, що нічого особливого не відбувається. Ось вам і вся реформа.

І тут питання мало б виникнути насамперед навіть не до цих нелюдів у погонах, адже якось вони зуміли потрапити на роботу в поліцію. Якось їх толерувало начальство, незважаючи на те, що це, як з’ясувалося, вже далеко не перший прояв їхньої звіриної жорстокості під час допитів. Тобто така поведінка в системі правоохоронних органів, очевидно, була звичною справою. І все так би й тривало, якби Кузів і Сулима зовсім не втратили б голову від безкарності й цей інцидент не виліз би назовні.

Ми вже стали потроху забувати про смерть 5-річного Кирила Тлявова в Переяславі-Хмельницькому. А не варто, особливо з огляду на ту обставину, що він загинув від кулі нетверезих поліціянтів, котрі своєрідно розважалися зі зброєю біля свого будинку. Бо винні досі не покарані.

А тут вже з’являються свіжі приклади, які аж ніяк не свідчать про фаховість та сумлінність українських правоохоронних органів. Це і масова перестрілка у Броварах, і замінування мосту метро в Києві тощо.

З огляду на сказане, змушений вкотре поставити запитання, яке неодноразово ставив у своїх статтях: що Арсен Аваков, котрий передовсім мав би відповідати за всі ці безчинства, досі робить на посаді міністра внутрішніх справ?

Арсен Аваков – унікальний у певних сенсах міністр. Насамперед тому, що ще ніхто так довго, як він, не перебував на цій посаді в Україні. По-друге, жоден керівник МВС ще не мав у цій країні таких впливів, які має Аваков. Він одноосібно керує Нацполіцією, МВС, патрульною поліцією, Державною прикордонною службою, ДСНС, Державною міграційною службою, Нацгвардією та ще й створює під себе парамілітарні організації. По-третє, це міністр, який постійно з дня свого призначення порушує Конституцію і закони, які зобов’язують посадовця використовувати в роботі державну мову. А йому що? А він плювати хотів.

Аваков засів у своєму кріслі так міцно, що жодна сила, жоден прем’єр-міністр чи президент не годні його звідти випхати. Пшиком, найімовірніше, завершиться й нинішня спроба наїхати на «суперміністра». Але принаймні при цьому виявляються дуже цікаві тенденції.

Мене, наприклад, зацікавило те, що, щойно над Аваковим почали збиратися хмари, як на його захист виступили ті блогери, котрі зазвичай захищають позиції Петра Порошенка ще з часів його президентства (я навмисне не вживаю пейоративу «порохоботи», аби нікого не образити і не спрощувати ситуації). Багато хто з них торік гостро критикував главу МВС, оголосивши ледь не ворогом держави за те, що той напередодні президентських виборів майже відкрито став на бік Володимира Зеленського. Нині ж їхня риторика стрімко змінилася. Вони почали цілком серйозно стверджувати, що Авакову нині немає альтернативи.

Візьмімо, для прикладу, завзятого апологета п’ятого президента Карла Волоха. Його новий допис на захист Авакова став уже притчею во язицех на кшталт того, де він залишає за державним керівництвом право на корупцію, аби лише «Путін не напав». Тут пан Волох знову лякає своїх фоловерів колективним Путіним, від котрого нас здатен захистити ніхто інший як Арсен Борисович.

«Цікаво, скільки з порядних патріотичних людей, котрі беруть участь останні дні в атаках на Авакова, розуміють, що діють у повній відповідності до плану Єрмака? Скільки з них пам’ятають, що мова йде про коменданта Майдану, в активі якого придушення (безкровне) “русской вєсни” в Харкові, організація і озброєння добробатів, створення Нацгвардії тощо? А скільки з них усвідомлюють, що, в разі, якщо цей план (Єрмака) буде реалізований, на місце міністра ВД прийде черговий Бабіков (Соколов, Венедиктова), котрі секунди не забаряться віддати наказ стріляти по учасниках наступного Майдану, без якого, очевидно, вже не обійдемося?» – риторично запитує Карл Волох.

Через це не може не виникнути підозра, що Порошенко зумів домовитися з Аваковим, принаймні укласти з ним якийсь пакт після тривалих чвар. Зайвим підтвердженням цих підозр стало те, з якою наполегливістю представники фракції «Європейської солідарності» у Верховній Раді опиралися ініціативі, здавалося б, союзницької партії «Голос» підписати листа з вимогою відставки чинного міністра внутрішніх справ. Адепти Порошенка стверджували, що ця ініціатива – тільки піар «Голосу», що вона не має жодної юридичної сили, що треба ставити питання не про відставку одного міністра, а цілого уряду. Микола Княжицький, наприклад, стверджує, що підписувати немає сенсу, бо голосів для відставки Авакова й так не набереться. А Володимир Ар’єв й узагалі написав у твіттері таке пояснення: «Це відповідь на відмову Голосу підтримати нас в наїздах влади на наших колег». Одне слово, з боку «ЄС» ми почули лише те, що представники молодшого покоління справедливо називають «гнилими відмазками».

То що ж буде далі з Аваковим? Ми ще не забули, який корупційний шлейф тягнеться за ним. Не забули його наплічників для підрозділів Міністерства, придбаних за завищеними цінами через підприємства, підконтрольні родині Арсена Авакова. Скільки свого часу готувалося резонансних справ про корупцію в МВС, про конфлікт інтересів, про непотизм. А з Авакова, як з гусака вода.

Найімовірніше, що такий самий ефект матимуть й актуальні спроби підважити Авакова. Бо складається враження, що й чинний президент Зеленський конче потребує його. Чи принаймні міністр зумів навіяти главі держави таку думку.

А ми – не американці, якось потерпимо, не вдаючись до ексцесів. І далі віритимемо, що Авакову немає альтернативи, а то буде в нас, як в Америці.