Зараз палац XVIII-XIX ст. у селищі Розділ на Львівщині стоїть величною руїною, і тільки новий амбітний приватний власник дає надії, що не все втрачено. З колись великого і багатого маєтку там залишилися голі стіни і подекуди столярка. Однак ще на початку XX століття цей особняк мав розкішну колекцію творів мистецтва, зброї, гобеленів, бібліотеку, культурологи порівнювали його з Лувром чи Британським музеєм. Над історичним дослідженням родів Жевуських-Лянцкоронських, які збудували палац і зібрали колекцію, зараз працює Максим Бутченко.
Він зазначає, що колекція Лянцкоронських, останніх власників роздільського палацу, мала твори найвидатніших художників Європи, однак її розікрала не лише радянська влада, але й всі, хто мав туди доступ, а деякі речі помітили у маєтках сучасних українських посадовців. Максим Бутченко поділився із ZAXID.NET результатами своєї детективно-дослідницької роботи.
***
Максим Бутченко почав займатися вивченням історії палацу у Роздолі, родин, які там проживали, та спадщини цьогоріч. Він дослідив польські та англомовні джерела, історичні ресурси, спілкувався з місцевими мешканцями і працівниками музеїв. Колекція Лянцкоронських була дуже велика. За дослідженнями західних науковців, граф посідав третє місце серед колекціонерів Європи того часу. Тому така велика збірка була розміщена у їхніх маєтках у Відні, Кракові та Роздолі. В описах колекцій графа нема точного розподілу, що і де було, однак у Роздолі Лянцкоронські проводили своє літо, тому тут було багато творів мистецтва, які додавали затишку. До прикладу, тільки у галереї між двома корпусами палацу на Львівщині експонувалося 100 картин і барельєфів.
Історія палацу
Розділ заснували Чернейовські, про яких професор Леонтій Войтович писав, що це «рід середньої шляхти, який вийшов із галицького боярства і швидко перейшов на бік польської влади». А у 1650 році місто перейшло у спадок Жевуським як посаг. Спершу маєток у Роздолі був замком, однак у 1740 році для Михайла Юзефа Жевуського там звели палац.
Вже перший власник почав збирати величні портрети ХVII ст. представників родини ще доренесансної стилістики. Вони мали великий формат – 185 х 86 см. Серед них, зокрема, був парадний портрет переяславського старости Івана Жевуського (Ревухи), де він зображений з козацьким чубом.
«При Жевуських у палаці зберігався портрет їхньої сусідки Анни Ходоровської (у шлюбі – Дольської), яка була симпатією героя Віденської битви Михайла Флоріана Жевуського. Княгиня Дольська була також кумою гетьмана Івана Мазепи, який через неї підтримував контакт з шведським королем Карлом ХІІ та його польським ставленником Станіславом Лещинським. Саме Анна Дольська схиляла Мазепу до тісної співпраці з королем Станіславом і повернення Війська Запорозького до складу Речі Посполитої, однак гетьман цих порад не сприймав», – розповідає Максим Бутченко.
Із відомого історії переліку картин палацу Жевуських було близько 30 робіт художників зі світовим іменем. Зокрема, дві картини Рембрандта ван Рейна – «Дівчина в рамці» та «Єврейська наречена».
Коли палац перейшов у спадок Лянцкоронським, його перебудували, збільшили, будівля набула рис неоренесансу, а до її оздоблення запрошували видатного львівського архітектора Юліана Захаревича.
Третій колекціонер Європи
Нові господарі продовжили колекціонувати поважні зразки мистецтва. 1884 року Кароль Лянцкоронський організував спеціальну експедицію до Малої Азії в пошуках античних пам’яток. Він багато подорожував, описував свої мандри і привозив звідти чудові зразки для доповнення свого маєтку. Лянцкоронський називав себе «колекціонером, людиною, яка любила античних поетів і жила серед творів мистецтва».
Загалом збірка Лянцкоронського сукупно налічувала понад 4 тис. екземплярів, причому речі зі Сходу та Азії становили її чверть. Також були експонати з Америки, Японії, Китаю. Найбільше місце займали європейські майстри. Граф зібрав понад 300 картин італійських та голландських художників XV-XVI ст. – Мазаччо, Боттічеллі, Брейгеля, Яна ван Гойена, Рембрандта ван Рейна.
Окрім картин, там зберігали колекцію монет, зброї, посуду, скульптур, ремісничих виробів, старі перські та арабські рукописи і мистецтво Малої Азії та Сходу. Всього у графа було близько 20 тис. книг та 80 тис. фотографій. У роздільському палаці довго зберігався трофейний турецький намет, який привіз з переможної Віденської битви ще Михайло Жевуський.
Фасад та інтер’єр палацу був прикрашений багатим скульптурним декором з алебастру, античними фігурами.
Вже відома історія з книги спогадів Бориса Возницького, як він врятував бронзову скульптурку путті з дельфіном. Її виготовили для родини Медічі у XV ст. в майстерні відомого флорентійського майстра Андреа дель Вероккйо, учителя Леонардо да Вінчі. Згодом вона прикрашала фонтан у припалацовому парку в Роздолі. А вже наші сучасники демонтували її і здали на металобрухт за 24 грн. Борис Возницький викупив її там.
Антична мармурова фігура Марса (ІІ ст.) колись стояла на постаменті поблизу фонтана і вважалася фігурою лицаря італійської роботи XVII ст. Були також античні скульптури жінки із жертовною чашею, юнака з книгою (ІІ ст. до н.е.), портрет невідомої римлянки. Борис Возницький згадував, що мармурові скульптури були забілені вапном і ніхто не вважав їх автентичними. Саме це їх врятувало від грабунку, відтак чотири скульптури потрапили у колекцію Львівської галереї мистецтв.
Відомі гості палацу
Граф Кароль Лянцкоронський мав багато маєтків, однак у Роздолі любив проводити своє літо і відпочивав тут щороку із родиною аж до листопада. До них часто навідувалися гості, митці тут мали можливість працювати. До прикладу, польський художник Яцек Мальчевський в Роздільському палаці мав свою літню майстерню. Там він створив багато своїх картин. Одну з них – «Реальність» (1908) – нещодавно продали за 4 млн доларів. Дуже ймовірно, що вона була створена у Роздолі, каже Максим Бутченко, адже художник приїжджав у Розділ упродовж 20 років, востаннє – у 1910 році. А в палаці Мальчевський багато малював, робив ескізи, шукав нові ідеї.
Ще одним поважним гостем палацу міг бути імператор Франц Йосиф I, цісар Австрійської імперії.
«Кароль Лянцкоронський був його радником. Є непідтверджені дані, що імператор приїжджав у палац у Розділ оглядати колекцію. Точних доказів немає, але є, наприклад, фотографії, де імператор був з Каролем Лянцкоронським біля Комарного (1903 рік), де місцевою церквою опікувався граф. Тому логічно, що граф міг запропонувати Францу Йосифу показати свій улюблений маєток – палац Розділ та його колекцію», – роздумує дослідник.
Війни і вандали
Коли лінія фронту під час Першої світової війни у вересні 1914 року підходила до містечка, місцеві вандали пограбували палац: тоді зникли речі та книги з бібліотеки. Напередодні Першої світової граф вивіз до Відня значну частину своєї колекції, ймовірно, найціннішу. Книги з Роздолу довгий час зберігалися у Лондоні, а інші експонати – у Цюриху, поки їх не передали у польські наукові та музейні інституції.
«Між двома світовими війнами Австрія повинна була бути нейтральною, і там, здавалося, було безпечніше місце. Але й тут не обійшлося без трагедії. У 1939 році гестапо реквізувало віденську колекцію Лянцкоронських. Найкращі полотна планувалося передати до збірок Гітлера та Герінга. У 1945 році Борман наказав знищити всю колекцію, яку перевезли у покинуті штольні біля Зальцбурга. Тільки завдяки унтер-офіцеру, австрійцю за національністю, штольню не підірвали», – зазначає Максим Бутченко.
Під час Другої світової війни один із віденських палаців Лянцкоронських було зруйновано та знищено біля 100 цінних картин. А український палац націоналізували ще у 1939 році. Найкращі зразки мистецтва – грецькі скульптури (V-IV ст. до н.е.) – вивезли до Ермітажу та Одеського археологічного музею відразу після націоналізації палацу.
«Тоді ж відбулося ще одне пограбування, насамперед, дерев’яних елементів – паркету або дерев’яного оздоблення. Якщо подивитися на старі фото, то деякі кімнати палацу покриті дерев’яними панелями, прикрасами. Зараз ці кімнати повністю голі. Також забирали різні предмети побуту – світильники, посуд. Є дані, що на початку 1970-х років львівські музеї викупляли у місцевих твори образотворчого мистецтва з палацу», – продовжує Максим Бутченко.
Він додає, що за кілька років після війни, поки палац не використовувався, його могли пограбувати найбільше. Згодом там два роки працював тубдиспансер, а потім у ньому облаштували будинок відпочинку та за деякий час – санаторій.
Місцеві жителі розповіли досліднику, що ще у 1970 роках у палаці було багато скульптур, картин, гіпсових виробів. Центральний вхід прикрашала величезна люстра, яка звисала з другого поверху до першого. У галереї були картини, у парку – багато скульптур.
За радянських часів у палаці влаштували санаторій «Розділ», що входив до системи «Укрпрофоздоровниці». Маєток донищили вже при незалежній Україні: майже повністю зруйнували інтер’єри, паркові скульптури рубали сокирою і здавали на металобрухт. У 2004 році палац продали приватному власнику, у той період вхід на територію був заборонений, а господарі розпоряджалися ним на власний розсуд. Палац остаточно дограбували. У 2017 році прокуратура домоглася повернення пам’ятки у державну власність.
«Цікаву історію розповідала місцева мешканка. Біля входу в палац стояла фігура римського воїна, а хлопчики грали у футбол і м’ячем вдарили по ній. Голова відлетіла та впала на землю. Її потім забрала медсестра, і доля цієї частини скульптури невідома. Камінь, на якому стояла фігура воїна, місцеві називали “камінь жертвопринесення”, і нібито під ним Кароль Лянцкоронський сховав свої скарби. Звісно, це виглядає як міф, але в кожному міфі є частина правди», – інтригує дослідник.
Де роздільська колекція зараз
Зараз частина з колекції зберігається у Відні, Варшаві, Кракові, Дрогобичі, Одесі та Санкт-Петербурзі, деякі екземпляри є у приватних руках. У музеї Дрогобича з роздільського палацу зберігається 200 експонатів. До прикладу, старі китайські вази та акваріуми для рибок, картини, старовинний посуд.
«Там є шолом середньовічного воїна – це копія, а оригінал зберігається у французькому Луврі. Але фахівці, які займалися реставрацією цього шолома, були так вражені досконалістю копії, що виникає відчуття: треба ще розібратися, де оригінал – в Луврі чи в Дрогобичі. Звісно, тут є невелика іронія, але тим не менш, цей шолом – дуже цінна та важлива річ з колекції Лянцкоронського», – розповідає Максим Бутченко.
«Місцеві жителі, які бачили палац ще при радянській владі, розповідали мені, що помітили скульптури із зовнішніх ніш в будівлі екс-генерального прокурора Віктора Пшонки, коли його дім показали у ЗМІ. До речі, музейні працівники розповідають, що частина експонатів, зокрема античні мармурові скульптури, які перевозили з палацу в Одесу, зникли, не прибули на місце призначення. І залишається питання, де вони зараз», – каже Максим Бутченко.
Багато питань ще потребують відповідей, а окремі – й втручання правоохоронних органів. Зараз роздільський палац перебуває у приватній власності інвестиційної компанії EFI Group. Його новий власник Ігор Ліскі має амбітні плани відреставрувати пам’ятку і пристосувати її під приватну школу англійського типу, реабілітаційний центр чи готель. Разом з ініціативою «Спадщина.Ua», керівниця якої Ганна Гаврилів вже відреставрувала у Роздолі стару школу та викупила іншу історичну нерухомість, інвестори напрацьовують стратегії збереження і відродження палацу і розвитку селища. Є ідея частину втрачених експонатів відтворити у копіях.
Фото ZAXID.NET надав Максим Бутченко