Після того, як меру одного з найменших міст на Львівщині Ігорю Шульзі депутати відмовилися надати премію, він вирішив написати заяву на звільнення.
За тиждень після погрози, депутати втричі підняли зарплату меру Глинян. Тепер Ігор Шульга зароблятиме щомісяця майже 10 тис. грн. Його погрози були ефективними, а сам він став відомим щонайменше у області. Як виявилося пізніше, мер не вперше ставить умови у Глинянах, аби досягнути цілі. Кілька років тому Ігор Шульга сказав, що відновить футбольне поле лише після того, як самі футболісти прийдуть сіяти траву – «інакше вони його не цінуватить».
ZAXID.NET поїхав у Глиняни, аби поговорити з Ігорем Шульгою про те, коли доречно шантажувати депутатів і як можна зробити роботу мерів маленьких міст ефективнішою.
Глиняни – одне з найменших міст України, тут живе 3 тисячі людей
«Знайдіть підхід до місцевих депутатів»
Я став мером у 2010 році, у 2015 році мене обрали на другий термін. На виборах я отримав 78% голосів при тому, що не робив жодної агітації. Я люблю свою роботу, але два тижні тому написав заяву на звільнення. Мені просто увірвався терпець, бо на сесії депутати відмовилися погодити мені премію.
Збоку це може виглядати смішно, але моя зарплата 3 тисячі, премія – це один зі способів вирівняти ситуацію. Не тому, що я скупий, а тому, що це нормально.Торік депутати погодили встановлення премії на рік, а тут вирішили погоджувати щомісяця. А я не хочу виглядати жебраком.
Ігор Шульга працює мером Глинян з 2010 року
Я написав заяву і сказав, що це просто самогубство брати на себе таку відповідальність за роботу і отримувати такі гроші. За тиждень сесія зібралася знову. Я сказав депутатам: «Приймайте, що хочете, я йду». Вони проголосували за надання мені 200% премії.
Дійсно, трохи їх шантажував, але такі речі не можна попускати. Раз дозволив – потім так і будуть ставитися.
«Подавайтеся на гранти, не чекайте грошей з бюджету»
Глиняни – одне із найменших міст в Україні. Наш річний бюджет 3 млн грн, це дуже мало. Аби реально робити зміни, ми зрозуміли, що опиратися на бюджет нема сенсу. За останні п’ять років нам з громадськими активістами вдалося залучити у місто 53 млн грн грантів.
За ці гроші ми почали каналізування вулиць, але, чесно кажучи, ще складніше було переконати людей, що каналізація потрібна і що вигрібна яма – не вихід. Люди мають поруч вигрібну яму і криницю, але не розуміють як це пов’язане одне із одним. Вже каналізували третину міста. Цього року запустимо очисні споруди і каналізацію.
В рамках іншого проекту ми провели утеплення місцевої лікарні. Після теплоізоляції ми почали економити 100 кубів газу на день. Усе місто було у захваті.
Ігор Шульга у Навчально-вробничому комплексі «Мозаїка»
Наш останній проект – навчально-вробничий комплекс трансформерного типу «Мозаїка». Подавачем проекту є Глинянська міська рада, співподавачем – благодійна організація «Фонд розвитку Глинян». Згідно з проектом, ми перетворили недіючу, ще австрійську будівлю старої школи, побудованої ще у 1856 році, у навчально-виробничий комплекс з виставковими та конференційним залами, якісним хостелом на 30 місць та навчальними аудиторіями. Ми зробили усі роботи, у хостелі вже готові душові та ремонти, залишилося купити ліжка. Майже тридцять років ми дивилися, як стара школа руйнується і перетворюється на смітник, тепер це найсучасніша будівля в місті.
«Кожен досвід важливий, я шість років був на заробітках у Португалії»
На початку 2000 року я поїхав на заробітки у Португалію. До того був закордоном тільки у Польщі. Мови теж не знав. Разом з п’ятьма чоловіками поїхали працювати столярами. На німецькому кордоні нас попередили, що краще викинути португальські розмовники, інакше буде ясно, що ми на заробітки і нас просто не впустять. Викинули всі, крім мене.
У Португалії нас чекала класична історія: заплатили за те, щоб нам знайшли роботу, а людина просто зникла з грошима. На щастя, без роботи ми пробули тільки перші кілька днів.
Після шести років роботи у Португалії Ігор Шульга відкрив власне підприємство столярних виробів
Мову я вивчив за півроку. Хлопці знали, що розмовник є тільки у мене і посилали на усі переговори. Спочатку нічого не розумів. Почав ходити вечорами у місцеве кафе і спілкуватися з португальцями, брав олівець і зошит, де все записував. За півроку вільно говорив португальською. Досі спілкуюся з Антоніо, власником меблевої фабрики. У нас із ним зберігся дуже дружній зв'язок, якось дзвонить до мене перед Новим роком і питає: «Друже, у тебе все добре?». А я тоді якраз собі відрізав кілька пальців на лівій руці на столярці, він мене підтримав.
Досвід Португалії дав мені дуже багато. По-перше, я побачив, що мою роботу цінують і за неї достойно платять. Після шести років у Португалії і відкрив власне підприємство столярних виробів. По-друге, якщо довго робити те, що любиш, то щось вийде.
«Залучайте людей до того, що робите»
Кілька років тому я переорав місцеве футбольне поле. Місцеві футболісти погрожували мене вбити, а люди пліткували, що я посаджу там картоплю. На переоране поле я покликав місцевих хлопців і запропонував їм посіяти траву. Якщо вони самі це зроблять – то шануватимуть, а якщо просто зробити для них, то вони не цінуватимуть.
За рік поле було прекрасне, виросла травичка, футболісти були задоволені. Кілька тижнів тому мені принесли кубок за найкраще поле у районі. Тепер плануємо зробити біля нього роздягалку з душовою, такого у районі ще нема.
Кілька тижнів тому меру принесли кубок за найкраще поле у районі
Перевага керування маленьким містом у тому, що кожну вашу зміну дуже добре видно. У Львові це б загубилося, а тут усі раді, коли вдається відремонтувати хідник.
«Розкажіть, чому ваше місто унікальне»
Я народився і все життя живу у Глинянах і думав, що усі знають, що це центр українського килимарства. Мешканці здавна вміли робити полотна з власноруч виготовлених конопляних і лляних ниток: спочатку для власного вжитку, а потім у зв’язку з вигідним розташуванням Глинян на торговому шляху й на продаж.
За даними перепису домовласників наприкінці 18 століття у Глинянах було близько 70 ткачів. Галицькі лляні та конопляні полотна користувалися великим попитом в Польщі, Австрії, Угорщині, експортовані через Гданськ вони ставали матеріалами для виготовлення корабельних вітрил в Англії, Франції, Нідерландах, Португалії, Іспанії. Хто про це знає?
Цього року ми відкриємо музей килимарства зі зразками робіт у НВК «Мозаїка». Він уже готовий, лишилося тільки зробити офіційне відкриття. У нашій школі вже кілька років працює гурток, де місцева вчителька вчить близько десяти дітей ткати візерунки глинянських килимів, тобто ця традиція збережена і люди дуже хочуть її продовжити.
Всі фото Мирослав Пархомика, ZAXID.NET