У багатьох складається враження, що за історичні помилки Донбасутепер розплачуються інші. Насамперед – українські солдати, які змушені ціною власних життів відвойовувати Схід, хоча не вони прикликали туди «ополченців» і проголосили на референдумі бандитські «республіки». Але не менш страшну ціну сплачує сам Донбас. Те, що цими днями відбувається там, інакше, ніж показовим покаранням долі, не назвеш.
Після втечі бойовиків зі Слов’янська епіцентр кривавих подій змістився на Луганщину. Саме тут попала в оточення 72-га бригада, а обласний центр перетворився на арену побоїща. Содом був зруйнований, бо в ньому не знайшлося і десяти праведників. Але бойовики підрахунками не переймалися і без зайвих вагань заходилися трощити Луганськ. У гірших терористичних традиціях, вони обстрілюють українські війська з житлових масивів. Прокинутися від того, що в тебе під вікнами працює міномет або «Град», – звична справа у Луганську. В такі моменти лишається або втікати, або молитися, щоб військові не вдарили у відповідь.
Але в основному місто обстрілюють (sic!) самі «ополченці». Варіантів пояснення таких дій небагато, і всі вони погані. Або бойовикам всюди ввижається Нацгвардія, або вони втілюють в життя якусь пекельну програму вбивств. Кривава вакханалія триває вже понад тиждень. Під обстріл потрапляють усі частини міста, зокрема спальні райони. Коли бойовики штурмували прикордонні частини та місця дислокації силовиків, це ще було схоже на війну. А тепер це схоже просто на геноцид.
Рахувати загиблих цивільних не встигають. Майже щогодини з’являються повідомлення про нові жертви, по кількадесят на добу. Понівечені трупи на вулицях, пожежі, зруйновані будівлі та спалені автівки – отакі тепер луганські пейзажі. Наводити цифри немає сенсу. На 17 липня, за офіційними підрахунками, у Луганську загинуло 44 особи, було зруйновано і пошкоджено близько 300 будівель. А вже наступного числа загиблих додалося ще 16 осіб. Скільки ще загине людей, поки буде опубліковано цей текст, невідомо. Своїх намірів перетворити Луганськ на руїни бойовики не приховують. В неділю до юнацької бібліотеки зайшов «ополченець» і сказав усім забиратися геть. А за кілька хвилин біля потрощеної будівлі вже валялися трупи. Тоді накрило не лише бібілотеку, а увесь центр міста. «Люди, хто читає! В центрі Луганська зараз пекло, «Град» поцілив у будинок навпроти міськвиконкому, це, можливо, моє останнє повідомлення!», – написав у Вконтакті один з місцевих мешканців під час обстрілу. Не смійтеся – коли по місту ведеться хаотична стрілянина, такі повідомлення можуть врятувати життя.
Також в Луганську пропадають люди – хтось зникає без вісти, когось беруть в заручники бойовики. На 19 липня список зниклих налічував 72 особи. У місті постійно зникає світло, вода, газ, мобільний зв’язок та інтернет. Наразі комунальникам вдається відновлювати інфраструктуру, але робити це доводиться, ризикуючи власним життям. І це при тому, що бої з силами АТО безпосередньо у місті ще не почалися. З такими «захисниками» ніяких «карателів» не треба. Хтось скаже, що так їм і треба, цим «ватнікам». Але збочений суд історії визнає колективну відповідальність – снаряди калічать і вбивають, не запитуючи про політичні переконання.
Вибратися з Луганська вже майже неможливо. Днями лідер ЛНР Валерій Болотов заборонив пересування автотранспорту по місту. Автошляхи з міста перекриті, а пасажирські потяги регулярно обстрілюють. Чоловікам залишити місто особливо важко – повстанці бавляться у мобілізацію до «ополчення», залякуючи навіть літніх людей. Сперечатися з самопроголошеною «владою» не варто: для незгодних у підвалах захоплених будівель давно облаштовані тюрми і катівні. «Посеред ночі до нас у камеру, де було близько 30 чоловіків, привели голу жінку і один з цих уродів (бойовиків – ред.) кинув пачку презервативів і сказав «Займайтесь». Як змогли її вдягнули, хто що з себе дав. За годину її забрали», – розповідає про свій досвід «арешту» мешканець луганська. Його самого забрали за порушення комендантської години.
Тим, хто встиг виїхати з міста, пощастило більше. Але це щастя дуже відносне. Нині модно лаяти біженців, які ніби жирують коштом України (яку самі часто ненавидять). Насправді ж більшість із них – це люди, які втратили все: житло, роботу, звичне середовище. Тікаючи з Донбасу, вони прагнуть оселитися не там, де краще жити, а там, де більші шанси вижити. Чимало з них пережили таке, чого не кожному ворогові побажаєш, а тепер змушені боротися за виживання на чужині. Наївно думати, що держава і волонтери завалюють їх грошима, харчами та іншим добром. Тисячі і тисячі родин виїздять з Донбасу самотужки, іноді – без копійки грошей. Що твориться на душі у цих людей, одному Богові відомо. Утім, роботи там і для неврологів з психіатрами багацько.
Знищення Донбасу, яке відбувається у нас на очах, – зла іронія історії. Вічно ображений край, підбурюваний іноземними провокаторами і власними ідіотами, спробував «встати з колін», але впав і скрутив собі в’язи. У березні вони схотіли в Росію, аби «хунта» не закрила шахти, але прийшли «захисники» і розв’язали війну, яку неможливо виграти. Схотіли знатися з Путіним? Ну тоді не плачте. Коли сідаєш грати в карти з дідьком, інакше не буває. Але зловтіха не на часі. На жаль, в ці страшні дні у Луганську гинуть переважно мирні мешканці. Звісно, хтось із них ходив і на той сепаратистський референдум, і вітав бойовиків. Але зараз лежить посеред вулиці, розшматований міною. Чи не зависока ціна за наївність чи хибний світогляд? А чим завинили ті, кому бойовики просто накинули свої химерні фантазії про Новоросію?..
Донбас, який ми знали, просто зараз конає в корчах, спливаючи кривавою піною. Пихатий, брутальний, криміналізований, він просто перестає існувати. Його економічний, політичний і, головне, психологічний хребет зламала війна. І він ще не скоро встане – навіть на коліна. Але потім йому доведеться починати життя наново. І тільки від України залежить, яким буде те життя, чи засвоїть Схід жахливий урок. Якщо ні, то всі жертви наших військових і мирних мешканців будуть марні.