Посварена Україна
IQ

Посварена Україна

На Донбасі залишаться тисячі людей, у яких з Україною – особисті рахунки

Анатолій Рубльов, 22 червня 2014 2869 3

АТО рано чи пізно закінчиться пацифікацією Донбасу, і він залишиться у складі України. Але реінтеграція регіону триватиме довгі роки, якщо не десятиліття. І хтозна, чи зможе керівництво країни впоратися з цим завданням взагалі.

Ніщо так не об’єднує людей, як спільний ворог і боротьба з ним. Воююче суспільство охоче забуває про внутрішні чвари, акумулюючи душевні й фізичні сили для спротиву. Щось схоже ми пережили на Майдані і переживаємо тепер, спостерігаючи за перебігом АТО. Здається, ось воно – народження нації. Але дзеркальний процес відбувається і на Донбасі. Різниця в тому, що за війною тут спостерігають не по ТБ, а просто з вікна. Про формування новоросійської нації не йдеться, але про формування там антиукраїнської солідарності можна говорити цілком упевнено. І ґрунтується ця українофобія не на ідеологічних побудовах, а на спостереженні навколишньої дійсності.

«Вот нас в 4 утра поздравили артиллерийским огнём... Вот так вот любит нас Украина», – каже безіменний мешканець села Макарово, по якому українські військові влупили рано-вранці 13 червня. У кадрі – розтрощені дахи житлових будинків, вибиті шибки, розриви в асфальті. Внаслідок обстрілу у селищі припинено постачання газу, води і струму. «Как это всё восстановить, как жить дальше?», – запитує  жінка зі Слов’янська, стоячи на згарищі своєї кав’ярні. І таких людей на Донбасі – сотні, якщо не тисячі. У керівництві АТО запевняють, що роблять усе можливе, аби уникнути зайвих жертв серед мирного населення. У це віриться. Але чудес не буває – війна завжди призводить до тяжких наслідків. Звичайно, можна обґрунтовано довести, що війну на Сході спровокували повстанці і Путін особисто, але логіка пасує перед очевидністю. Коли у твої вікна летять осколки українського снаряду, хочеться заспівати 90-й псалом, а не «Путін х**ло».

Кров цементує стіну відчуження. Як Небесна сотня об’єднала Майдан, так загиблі повстанці об’єднують прибічників народних республік. Якби не війна, їх би ховали не під парканом, а з такими ж почестями, що й українських військових. Можна скільки завгодно доводити, що «терористи самі винуваті». Але цього ніколи не докажеш їхнім близьким та й усім тим, хто вірить, що повстанці захищають Донбас від «Правого сектора» і Нацгвардії. Ми ж не віримо, що Нігоян та інші загинули з дурної голови. Не варто сподіватися, що амністія бойовиків в обмін на складання зброї замирить їх з Україною: навіть великодушний ворог все одно залишається ворогом.

Отже, на Донбасі залишаться тисячі людей, у яких з Україною – особисті рахунки. Це родини загиблих, колишні бойовики та активісти, а також усі ті, хто постраждав внаслідок бойових дій, з біженцями включно. Для багатьох із них Новоросія залишиться мрією, яку розчавив чобіт українського солдата. А мрії, яким не дали збутися, – найбільш небезпечні. Про безлад, який принесли в регіон бойовики, вони скоро забудуть, як колись забули про негаразди пізнього СРСР. І Україна стане для них причиною усіх проблем, а народні республіки – об’єктом ностальгії. Але якщо СРСР «підступні самостійники» розвалили швидко і безболісно, то ДНР та ЛНР вони змусили захлинутися власною кров’ю. Коли ці почуття використають у політичній боротьбі – лише питання часу. Символічна спадщина цієї війни – надто жирний шматок, аби жоден політик ним не спокусився.

Слід зауважити, що реінтеграція Донбасу має передбачати роботу не лише з самим Донбасом. Не секрет, що ставлення українців до Сходу зіпсувалося ще в часи мирного Майдану. Але тоді його асоціювали з тітушками, «Оплотом» та навіженими фанатами «Беркуту», а тепер – з терористами, які знищують українських військових і мордують патріотів. Кожна труна, що повертається зі Сходу на Волинь чи в Галичину, – це аргумент проти єдності з Донбасом. «Андрійко в мене єдиний син. І я не розумію,чому саме він має їхати на Схід воювати?», – питає мати мобілізованого рівненського хлопця. І навряд чи у когось повернеться язик читати їй лекцію про патріотизм і обов’язок громадянина. Для неї ризик втратити сина – надто дорога ціна за звільнення далекого і абсолютно чужого Донбасу.

Тим більше, що разом із трунами на Захід суне потік біженців. І це ще один привід для непорозуміння між Україною і Донбасом, який ми лише зараз починаємо усвідомлювати. Спочатку біженців просто жаліли, а тепер у ЗМІ вже мусується тема, що зі Сходу їдуть не лише патріоти України, а ще й українофоби і просто відверті свині. «Здорові чоловіки зі сходу країни, будьте добрі, повертайтеся назад, захищайте кордони країни. Наші хлопці їдуть туди, віддають своє здоров’я, свої життя. Того ж чекаємо і від вас», – наполягає дрогобицький чиновник, і він по-своєму правий. Бо виходить так, що Україна мусила звільнити Донбас від всевладдя «регіоналів», а тепер, долаючи шалений спротив, ще й звільняти від терористів. То, може, нікого і не треба було звільняти?..

Сумніви у потребі соборності в українців виникали давно. Андрухович, Шкляр та інші діячі неодноразово висували ідею «ампутації» Південного Сходу. Тоді це звучало провокативно, позаяк суспільство плекало надію на те, що міжрегіональні суперечки мають штучну природу, і не варто сприймати їх всерйоз. Але коли на Майдані вбивали і калічили людей, а на Сході мітингували на підтримку «Беркуту», штучною стала виглядати сама соборність. Коли ж справа дійшла до війни, сумніви лише посилилися. Зрозуміло, що після пацифікації Донбас не перетвориться в політичному сенсі на Галичину чи бодай на Дніпропетровщину. Навпаки, проросійські настрої там лише посиляться і радикалізуються. Попіл Слов’янська стукатиме в груди Донбасу ще дуже довго. І щоразу, коли його представники будуть влаштовувати у Раді свої антиукраїнські спектаклі, українці питатимуть себе: невже заради цього гинули наші сини, брати, батьки?

Загалом у справі реінтеграції Київ може опертися на дві категорії мешканців Донбасу. По-перше, це проукраїнські активісти і просто патріоти, які від початку були прибічниками єдності України. Вони, як ніхто, розуміють специфіку регіону, а відтак можуть бути посередниками у спілкуванні влади з Донбасом, а також у міжрегіональному діалозі. У це важко повірити, але пересічний львів’янин має не менш химерні уявлення про Донбас, ніж пересічний москвич. Власне, те саме стосується й уявлень мешканців Донбасу про Україну. По-друге, союзниками Києва можуть стати всі ті, хто відчув на собі принади незалежних республік. Це також стосується і розчарованих, а таких на Донбасі немало. Мрія про Новоросію може бути якою завгодно спокусливою, але ціна виявилася надто високою. Та з цими категоріями громадян не можна працювати виключно на інформаційному рівні. Розуміючи це, Порошенко пообіцяв Донбасу програму економічної реконструкції. Грубо кажучи, це не що інше, як намір купити лояльність Донбасу. І це справді може спрацювати, але лише за умови, що економічне зростання буде не лише в урядових звітах, інакше соціальне невдоволення підживлюватиме сепаратизм та українофобію.

Про економічний розвиток і міжрегіональний діалог нині говорить чи не кожен український політик. А от чи зможе нова влада втілити свої декларації у життя – це ще питання. Однак цього разу на кону не перемога на наступних виборах, а саме існування держави. І якщо завдання реінтеграції країни виявиться для нашої еліти непосильним, мапу України доведеться знову перемальовувати.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 3

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Yaroslav Ruban 13 липня 2014, 15:58

    Колись казав в одному інтерв'ю В.Чорновіл ,що повна трансформація суспільства можлива тільки через 40 років після розвалу СРСР ,при умові,що буде проводитися політика тихої українізації.Тоді суспільство більше б не ділилосяпо мовній ознаці ,бо майже все говорило би українською ,більше того і небуло б і національної сегрегації( напр . русского мира)

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Петро Чиншовий 23 червня 2014, 13:51

    То виходить винуватий не Путлєр ,з його рашизмом і колаборантами власовцями а Україна , український народ і українська армія. Де ви такі українці беретесь, де вас вирощують ?.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Artur Odnokoz 23 червня 2014, 11:08

    От цікаво, а на що перетвориться Україна-ненька, якщо кожна область утворить собі "республіку" на зразок ДНР чи ЛНР? Що буде, якщо війна охопить не лише східні регіони, а усю країну? Чому вся Україна розуміє цю величезну небезпеку, і лише східні регіони як прищ на сідниці? А може зараз НЕ ЧАС утворювати усілякі "республіки"? У мене лише одне пояснення виникає з цього приводу: людям на сході країни начхати на Україну як на державу. Чому? Бо в разі знищення України їм не загрожує "етнічна чистка". Адже раша є їхньою "історичною родіною", тобто їх батьківщина від них нікуди не дінеться. Тому в них і немає страху втратити свою державу. У нас в Україні повно різних етнічних меншин, і лише москалі намагаються порвати нашу країну.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук