Не чіпайте День вишиванки

Двадцять років тому, у травні 2006-го, коли Україна переживала період затяжної коаліціади, коли нинішня підозрювана Юлія Тимошенко та нинішній утікач Віктор Янукович перетягували політичну ковдру кожен на свій бік, на околиці країни, у Чернівцях сталася подія, яку тоді мало хто помітив. Студентка тамтешнього університету Леся Воронюк запропонувала своїм колегам влаштувати флешмоб під назвою «Всесвітній день вишиванки».

Звісно, жодною всесвітністю тоді й не пахло. Вишиванку навіть у ЧНУ вдягнули заледве кількадесят студентів та декілька викладачів. Та поступово, рік за роком, ця ідея поширювалася і знаходила дедалі більше прихильників. Вийшовши на рівень української діаспори, День вишиванки справді став всесвітнім. А після початку нинішньої російсько-української війни вишиванка стала не просто символом українства, а чимось значно більшим.

Всесвітній день вишиванки, який ми відзначаємо кожен третій четвер травня, – це унікальне свято. Воно народилося з ідеї однієї конкретної людини, народилося в бурхливі часи після Помаранчевої революції на тлі розчарування постмайданною владою, пережило темні часи президентства Януковича, розквітло після зміни влади у 2014 році, отримало низку супутніх акцій – скажімо, безкоштовний проїзд у міському транспорті для громадян у вишиванках (2024-го таке рішення ухвалила міська рада обласного центру найукраїнськішого регіону країни, Тернопілля). Здавалося б, що може загрожувати цій чудовій низовій, горизонтальній ідеї?

Та, як виявилося, проблеми виникли зовсім не з того боку, з якого очікувалися в попередню історичну епоху. Кілька днів тому на Facebook-сторінці, присвяченій Дню вишиванки, з’явився несподіваний пост про те, що «новостворена мережа громадських організацій “Захист Держави” ініціювала збір підписів про визнання Дня Вишиванки державним святом». Як пояснили засновники цього свята, «у нас є всі підстави вважати, що ця громадська ініціатива – замаскована під громадську діяльність політична мережа, створена для виборів». Саме тому, йдеться в поясненні, цю ініціативу і не варто підтримувати.

Цікаво, що керівник цієї ГО «Захист Держави» Юрій Пригаровський справді має стосунок до політичного життя. У Верховній Раді сьомого скликання він був помічником на громадських засадах такого собі Анатолія Гриценка, колишнього міністра оборони України і лідера партії «Громадянська позиція». А деякі ЗМІ та політологи навіть стверджують, що «Захист Держави» стала політичним проєктом колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Хай там як, хто б не стояв насправді і за цією ГО, і за ідеєю попіаритися на Всесвітньому дні вишиванки – а ініціатива ця щонайменше не корисна. Якщо не сказати шкідлива. Я не випадково нагадав вище, коли з’явився цей патріотичний флешмоб, які часи він пережив. Пережив, між іншим, без жодної участі й допомоги держави. Та популярність, яку отримало це воістину народне (в сенсі «суспільне», а не «з невідомими авторами») свято – найкраща ілюстрація можливостей людей, коли вони ідейно мотивовані і знають, що робити і як. Навіщо Дню вишиванки державний статус? Що він, цей статус, може додати святу?

Правильно – нічого. А от зашкодити може. Бо українські бюрократи, під якими прапорами б вони не займали свої високі кабінети – це не про ідею, не про дух, серце і бажання, а винятково про кар’єризм, який готовий використовувати для власних потреб ті чи інші ідеї. Згадайте літо 2013 року, коли по всій Україні вулиці міст та міжміські траси були завішані рекламними білбордами тодішньої партії влади – з них потоками лилася агітація за асоціацію України з Євросоюзом. Воно і тоді виглядало, м’яко кажучи, дивно (де Євросоюз, а де Партія регіонів – ми чудово побачили вже через кілька місяців; та й до того знали про те, у який бік дивиться партія Януковича), а тепер і поготів. А все було просто – тодішня Банкова вирішила використати цю тригерну тему для власних потреб. Тільки й того.

Так і з ідеєю цієї ГОшки (створеної щойно в лютому 2025-го). На статусі державного свята можна організувати безплатний піар: погодиться влада – «це наших рук справа, бачите, які ми молодці», не погодиться – «влада проти України (працює на ворога)!». А потім – скандали, можливо, аж до сутичок на вулицях, чом би й ні, кров, що не кажіть, а запам’ятовується дуже добре…

Та День вишиванки ми любимо саме за те, що він не про агресію, радикалізм, навіть не про протест (хоч можна і назвати ідею вдягнути етнічний український одяг у країні, де переміг антиукраїнський політпроєкт з Віктором Януковичем на чолі, певним тихим протестом). Це про повернення до свого коріння, до своєї душі. До речі, якщо ви зайдете на сторінку пані Воронюк на українській Вікіпедії, то прочитаєте таку її характеристику: «письменниця, сценаристка, продюсерка, режисерка, журналістка та громадська діячка». Але – не політикиня. Випадково це чи ні, але факт залишається фактом – політичної кар’єри людина, яка власними руками створила унікальне свято, не зробила. І це теж додає Всесвітньому дню вишиванки якоїсь людської теплоти і доброти, а не казенного офіціозу.

Зараз, після початку 2022 року, патріотизм став головним джерелом, воістину золотою жилою для політичних дивідендів. Подивіться на риторику нинішнього президента, який починав із сентенцій на кшталт «у СРСР були плюси» та «яка різниця, як називається та чи інша вулиця». Дуже ви щось подібне зараз від нього почуєте? А все тому, що зараз найкраще «продається» саме патріотизм. І це вже викликає, нехай і непомітний поки що, але наявний спротив. Бо коли держава відбирає в суспільства якусь ідею – вона тільки псує її своїм неоковирним кар’єризмом і бажанням просто заробити на ній.

Всесвітній день вишиванки був створений і досі існує як ідея. Ідея, яка виникла фактично з нуля і доросла до воістину всесвітніх масштабів. Навіщо залучати до неї політиків? Що вони можуть у неї привнести? Змусять усіх чиновників та держслужбовців у примусовому порядку одягати в цей день вишивані сорочки? Дякую, не треба. Уже за рік-два такої практики День вишиванки перетвориться на посміховисько і відштовхне від себе тих, хто прийшов до цього дня самостійно, за покликом душі і серця.

Зате чиновники пафосно рапортуватимуть, а то ще й соцсорєвнованіє… вибачте, це з радянської юності згадалося – національне змагання влаштують на тему «Хто більше відсотків підопічних змусить вдягнути вишивану сорочку». Це нам потрібно? Цього прагнула 20 років тому чернівецька студентка?

Не чіпайте своїми зажерливими політичними рученятами День вишиванки. Хто б ви не були. Робіть свою кар’єру на чомусь іншому. Але не на тому, що з’явилося без вас, вижило і житиме далі – теж без вас. Не псуйте чужі ідеї і чужі досягнення, до яких ви, як би пафосно не назвали свою ГО, не маєте жодного стосунку.