Минулого тижня цілий світ говорив про «історичний візит» Президента Сполучених Штатів Дональда Тампа до Китаю. У чому його «історичність»? Питання, як то кажуть, із зірочкою. Наприклад, до поділу світу на сфери впливу між двома наддержавами, як хтось зухвало прогнозував, не дійшло навіть близько. Проте вистачає й самого факту візиту, щоб уже вписати його в історичні анали. Адже попередня поїздка американського лідера до Піднебесної відбулася ще дев’ять років тому, причому тим «лідером» теж був Трамп ще за першої своєї президентської каденції.
46-й президент Джо Байден так жодного разу й не потішив китайців своєю присутністю. Чи то не було потреби, чи то суперечності були занадто антагоністичними – не так важливо. Відносини між двома державами складалися за інерцією – не надто добре, та й не надто погано. Головне: «пастки Фукідіда» двом країнам вдалося оминути.
Що це за пастка така? Цей термін запровадив американський політолог Ґрехам Аллісон. Поняття «пастка Фукідіда» він використовує для опису політичної ситуації, у якій приводом до війни слугує страх існуючої могутньої держави перед зростаючою міццю держави, яка розвивається. А от популярності цей термін набув завдяки китайському лідерові Сі Цзіньпіну, який його вживає з 2015 року, доволі прозоро натякаючи при цьому на взаємини Китаю і США.
От і під час останнього візиту Трампа до Пекіна пан Сі у своїй привітальній промові знову згадав про Фукідіда і його «пастку». Чи означає це, що на обрії знову замаячила ескалація конфлікту між державами? Не виключено. Як виявляється, усе вперлося в питання Тайваню.
Хоча американського президента значно більше хвилювали інші питання, зокрема можливість посприяти завершенню війни з Іраном та зняттю блокади з Ормузької протоки. Також Трамп прагнув вивести на новий рівень торговельно-економічну співпрацю з КНР, причому так, щоб суттєво зменшити некорисний для американців торговельний дисбаланс.
Не секрет, що Трамп хотів приїхати до Китаю як переможець, який здолав режим аятол і взяв під свій повний контроль іранську нафту (десь приблизно, як з Венесуелою). Оскільки китайське народне господарство суттєво залежить від іранських енергоносіїв, то американський гість мав би однозначно виграшну позицію на перемовинах із китайцями. Саме тому він неодноразово переносив дату візиту, сподіваючись на успіх у війні в Перській затоці. Проте все виходило з точністю до навпаки: що довше Трамп відкладав своє китайське турне, то гіршими ставали позиції США.
Врешті-решт, 14 травня візит таки відбувся, бо далі відкладати вже було нікуди, та й не мало сенсу. Тож полетів Трамп до Пекіна аж ніяк у шатах переможця, хоч і не те що переможеного, а такого собі прохача-невдахи. Тому саме Китай опинився в позиції сторони, яка мала право виставляти свої вимоги. І головною з них став уже згаданий Тайвань.
Пекін в особі амбасади Китаю у Вашингтоні ще напередодні візиту проголосив «червоні лінії» для Білого дому. І першим пунктом китайська сторона застерегла американців від подальшого озброєння бунтівного острова і зміни ставлення до нього як невід’ємної частини Китаю. Трампу залишалося тільки взяти ці умови до відома.
Відомо, що на столі Resolute в Овальному кабінеті Білого дому на підпис Трампа очікує угода про продаж зброї Тайваню на суму близько 14 мільярдів доларів. Після зустрічі із Сі американський президент почав висловлювати сумніви щодо доцільності цього пакету військової допомоги. Він зазначив, що Вашингтон прагне «охолодження» відносин у регіоні та не бажав би війни за тисячі миль від дому.
Невже вона так і не буде підписана? Невже США залишать Тайвань напризволяще? Поставимо питання ще чіткіше: Трамп таки кинув Тайвань?
Однозначно відповідати на ці запитання я б ще не поспішав, навіть попри те, що ми вже звикли бачити, як Вашингтон за Трампа здає одного старого союзника за одним. Так у Пекіні Трамп наговорив багато прикрого для тайванців. Зокрема, припустив, що продаж зброї Тайваню може надихнути тамтешній уряд оголосити формальну незалежність, що може стати «поштовхом для конфлікту» Вашингтона з Пекіном. «Я не хочу, щоб хтось проголошував незалежність, а нам потім довелося долати 9,5 тис. миль, щоб воювати за них», – сказав Трамп.
Однак, уже повернувшись до США, американський президент почав поступово змінювати свою риторику. «Я ще цього (пакет військової допомоги Тайваню – ред.) не схвалив. Подивимося, що буде далі. Можу погодити, а можу й ні. Це дуже хороший переговорний козир для нас», – так заявив Трамп в інтерв’ю Fox News.
Чіткіше позицію Вашингтона артикулював торговельний представник США Джеймісон Ґрір. Телеканал ABC News попросив його прокоментувати, чи останні заяви Трампа не сигналізують про відступ від зв'язків США з Тайванем. Той відповів: «Президент чітко висловився із цього приводу – жодних змін у політиці США щодо Тайваню немає».
Своє слово сказав і спікер Палати представників Конгресу США Майк Джонсон: «Китай не може просто прийти й захопити цю територію. Ми будемо твердо стояти на цій позиції».
Утім, як стверджує видання Politico, Трамп, обговоривши із Сі продаж американської зброї Тайваню, уже порушив обіцянку, яку 1982 року тодішній президент Рональд Рейґан дав острову: не консультуватиметься з Пекіном щодо збройних трансакцій. Якщо ж американський президент таки заблокує пакет озброєння на 14 мільярдів, то він ще й порушить Закон про відносини з Тайванем 1979 року, який зобов'язує США «надавати Тайваню зброю оборонного характеру» для стримування потенційної китайської агресії.
Чи нам, українцям, не знати, як Дональд Трамп може впродовж доби змінити свою позицію щодо серйозних міжнародних проблем на діаметрально протилежну. Тому горланити «Караул, Трамп зрадив Тайвань!» явно передчасно. У цьому контексті я б звернув увагу читачів на слова глави Білого дому про Тайвань як «хороший переговорний козир для нас». Це постійне вживання карткових метафор свідчить, що Трамп не байдужий до гри в покер (чи блек-джек). І як пристрасний гравець він у жодному разі не випустить так просто козирі з рук.
Ми використовуємо