У плані відновлення України після перемоги в російсько-українській війні задекларовано «зелену відбудову» – тобто наша економіка має бути низьковуглецевою, енергоощадною та природоорієнтованою, як і наші міста й містечка. Дотримання цілей сталого розвитку, зокрема, що стосуються будівництва, довкілля, економіки, є однією з вимог Євросоюзу до України, як до кандидата на вступ до цієї спільноти.
ZAXID.NET спільно з ГО «Плато» розповідає, які зелені інфраструктурні рішення можна використати не лише для відбудови, а й часткової перебудови українських міст, яку економічну і соціальну вигоду вони принесуть громадам і які кроки в «зеленому» напрямку можуть робити навіть гіперлокальні спільноти, не чекаючи вказівки та грошей згори.
***
У Львові є дві проблеми, говорить виконавчий директор ГО «Плато» Микола Рябика, – або сильні дощі, або спека. Особливо це помітно в умовах зміни клімату в місті. В обох випадках питання стосується води, тож раціональний і комплексний підхід дозволить вирішити обидві проблеми і зробити життя містян, флори і фауни в місті більш комфортним та природоорієнтованим.
Місто-губка
Координаторка проектів ГО «Плато» Діана Попфалуші розповідає, як один з таких підходів – принцип міста-губки – реалізовують в Берліні. Якщо звикле для нас місто – це камінь, скло і метал, що поглинають тепло і не вбирають воду, то принцип міста-губки передбачає зворотне – багато проникних поверхонь, що вбирають воду та охолоджують повітря.
Ще одна особливість такого підходу, говорить Діана Попфалуші, – це повторне використання накопиченої дощової води для потреб, наприклад, поливу тих же рослин: дощову воду не виводять у каналізацію, квартали самі мають подумати, як зберігатимуть і використовуватимуть цю воду.
«Це працює, як і в природі. Є перший шар: у лісі це дерева, у місті – зелені дахи. Тобто на кожному даху будинку є 6-8 см проникного шару, наприклад, ґрунт з гідроізоляційною плівкою, сукулентами, іншими рослинами, які потім будуть живитись зібраною ними ж водою. Цей перший верхній шар вбирає близько 80% дощової води. Звучить неймовірно, але це так завдяки певним схемам дренажу», – пояснює Діана Попфалуші.
Наступний шар для вбирання дощової води – це високі дерева і кущі. Третій шар – різні рослини на рівні першого поверху або канали та резервуари на рівні підвалу на випадок сильних злив, коли перші два поглинальні шари не можуть впоратись із великою кількістю води. В останніх можна і зберігати дощову воду. Утім, каже Діана Попфалуші, за словами користувачів такої схеми, вода не часто доходить до найнижчого шару.
«Основний концепт міста-губки – це якнайбільше проникних поверхонь, щоб вода могла просочуватися природним шляхом. Зараз у більшості німецьких міст із населенням понад 50 тис. людей зелені дахи у нових кварталах є обов’язковими. Або замість зеленого даху можна встановити сонячну електростанцію чи комбінувати і те, і те», – розповідає Діана Попфалуші.
На її думку, цей концепт можна використовувати і у Львові. Зобов’язати забудовників місто навряд зможе, але можна пояснити, запропонувати варіанти і додаткові пільги, аби будівельні компанії були зацікавлені в зелених дахах і технологіях. Звісно, це стосується новобудов, у старих будинках таке рішення не втілити, адже будинок від початку не розрахований на таке навантаження.
У старих кварталах, вважає Діана Попфалуші, варто подбати про більшу кількість проникних поверхонь – наприклад, зелену бруківку на парковках замість суцільного асфальту, дерев’яні доріжки в парках тощо.
«Це найперше і найпростіше, що ми можемо зробити. Бетонними доріжками в парку Франка зручно ходити, звісно, але вони суперечать природним принципам поглинання води», – говорить Діана Попфалуші.
Приклади проникних поверхонь із посібника про природоорієнтовані рішення (фото Діани Попфалуші)
Досвід Берліна та інших німецьких міст підтверджує, що навіть невеличкі проекти локальних громад, особливо в кварталах новобудов, можуть впливати на вирішення загальноміської проблеми «злива – спека», додає вона. Завдяки зеленим дахам немає катастрофічних затоплень вулиць, а завдяки збереженню води зменшується навантаження на місцеві очисні споруди – а це людський ресурс і кошти мешканців міста, також не потрібно витрачатися на полив рослин.
«Лише треба розуміти, що красиве – не завжди функціональне. Тобто ідеться не просто про дерево чи кущ на даху. Нам потрібно відштовхуватись саме від функціоналу», – говорить Діана Попфалуші.
Дощова каналізація
Львів’яни звикли називати дощовою каналізацією стоки, якими вода з дахів потрапляє у дощоприймачі. Та насправді у Львові окрему дощову каналізацію – колектори виключно для дощової води – мають лише Сихівський район і частина Франківського. Це дещо розвантажує побутово-господарську каналізацію величезного спального району, але іншої користі наразі не приносить, адже вода із цієї дощової каналізації зливається в річку Зубру. Окрім того, часом мешканці приватних будинків чи автомийки району самовільно врізаються в дощову каналізацію і забруднюють її своїми побутовими стоками.
В інших районах міста дощова вода збирається у колекторах побутової каналізації і звідти потрапляє на очисні споруди. На думку Миколи Рябики, це нераціонально. Звісно, дощова вода не є суперчистою, особливо та, що тече дорогами із великим трафіком, але все ж вона не потребує і такої фінансово затратної очистки, як вода, яку ми змиваємо в туалеті.
«Окрема дощова каналізація із можливістю накопичувати цю воду була би вигідною для міста. По-перше, це економія на очищенні – час, ресурси, кошти, амортизація обладнання. По-друге, цю воду можна було б повторно використовувати як технічну – чи не кожне підприємство потребує води для охолодження, наприклад, чи інших потреб. Звісно, не йдеться про промислових гігантів. Так само цією водою можна поливати міські зелені насадження», – каже Микола Рябика.
Завжди, додає він, можна втілювати точкові пілотні проекти і на основі цього збирати дані для аналізу і удосконалення майбутніх рішень, коли для реалізації таких буде можливість.
Ще одна проблема із нераціональним використанням води у Львові, говорить Микола Рябика, – це змив у туалетах фактично питною водою, що іде до Львова десятки кілометрів із різних джерел.
«Вода у львівських кранах є питною. І та сама вода у нас в крані на кухні, і в туалеті. Тобто ми цю цінну воду фактично зливаємо в унітаз. Це звучить фантастично і футуристично, але, може, варто подумати про розділення цієї води», – каже Микола Рябика.
Що можуть робити громади
Вигоду від накопичення дощової води, каже Микола Рябика, можна буде побачити не одразу, адже втілення такого плану на початках може потребувати суттєвих капіталовкладень. Але згодом власники приватних будинків, ОСББ, компанії і місто, які використовуватимуть накопичену дощову воду для власних потреб, відчують економію щонайменше на платіжках за воду. Окрім того, таке інфраструктурне рішення збереже кошти, що після затоплень будинків доводиться витрачати на ліквідацію наслідків, страхові виплати, ремонти тощо.
«Вже зараз, не чекаючи на вказівки зверху і бюджетні гроші, люди можуть ставити резервуари для дощової води, колектори, тенки. Я знаю приклади з-за кордону, коли такі резервуари встановлюють навіть у багатоквартирних житлових будинках. На перший погляд здається, що Львів – це дощове місто. Але ми бачимо, що в місті може бути і кілька місяців без дощів, і клімат буде змінюватися і надалі, а вода буде цінністю», – додає Микола Рябика.
Також частиною концепту збереження і перевикористання дощової води у Львові може бути і багатоярусне озеленення вулиць та дворів, про що мешканці теж можуть подбати самостійно. Ідеться про те, щоб посадити на подвір’ї не одне дерево на галявині, що, імовірно, засохне в таких умовах, а подбати про різні рівні озеленення – дерева, кущі, багаторічні трави. Ця багатошаровість також берегтиме від затоплень і сама дбатиме про своє зволоження.
«Було б чудово, якби місто підтримувало такі ідеї. Наприклад, пропонувало громадський бюджет на втілення зелених рішень чи допомагало би співфінансуванням, як це у Львові відбувається з ремонтом історичних брам. Зрозуміло, що під час війни зайвих коштів немає. Тому місто може принаймні показати приклад – вирішити у природоорієнтований спосіб, наприклад, проблему підтоплення вулиці Сахарова чи Торф’яної, замість розширювати колектор. Коли люди побачать, як це працює, у них почнуть з’являтися власні ініціативи. Окрім того, місто може створювати тематичні стратегії», – говорить виконавчий директор ГО «Плато».
Тоді, за словами Миколи Рябики, згодом це стане трендом, як свого часу трендом стало встановлення індивідуальних теплових пунктів, що дозволяють регулювати температуру теплоносія в будинку. Спочатку були скептики і застереження щодо використання коштів, але тепер, особливо в умовах війни, це виявилось корисним рішенням, що окупило себе.
Індивідуальна відбудова
«Після перемоги маємо індивідуально підходити до відбудови кожна міста і містечка. І тут ідеться не лише про масштаби руйнувань, а й про врахування природних умов і ландшафтів. Наприклад, готель «Львів» у нас збудований на осушеній болотяній місцевості. На це витратили купу ресурсів тільки для того, щоб щось комусь довести. Зараз не маємо повторювати таких помилок і максимально вписуватися в природні умови», – вважає Микола Рябика.
Тож для зеленої відбудови і перебудови маємо використовувати передусім дослідження та аналітику, а тоді вже – технології, що максимально пасуватимуть там чи там і допоможуть зберегти ресурси. Простими словами: не варто висушувати озеро і будувати на його місці будинок, а потім робити поряд штучну водойму.
«Світова спільнота вкладатиме багато коштів у відбудову України, тому маємо скористатися цим шансом, щоб зробити все максимально раціонально, ефективно, природоорієнтовано і з користю та комфортом для людей сьогодні і в майбутньому. Адже ким ми будемо у майбутньому без здоров’я і природи?», – говорить Микола Рябика.