Довгоочікувана новина: спецпрокурор Роберт Мюллер завершив тривале й масштабне слідство щодо втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року й контактів штабу Дональда Трампа з Кремлем. Розслідування фактично реабілітувало Трампа. Хай не цілковито, але все ж можна стверджувати однозначно: хмари над його політичною кар’єрою розвіялися і він спокійно зможе досидіти в Овальному кабінеті, принаймні до кінця каденції.
Надії тих, хто вже спав і бачив передчасну політичну смерть екстраординарного глави Білого дому, остаточно розвіялися. Спікерка Палати представників, лідерка демократів у Конґресі Ненсі Пелосі, котра є чи не найзапеклішою опоненткою президента в американському політикумі, зразу ж заявила, що не бачить сенсу в спробах домагатися імпічменту Трампа. Хоча й натякнула на те, що може змінити свою думку в разі виникнення двопартійного консенсусу. Але це навряд чи станеться.
Сам же Дональд Трамп, не гаючи часу, заявив про свою цілковиту перемогу й абсолютну невинуватість. «Це повне і абсолютне виправдання. Шкода, що нашій країні довелося пройти через це. Чесно кажучи, шкода, що вашому президенту довелося через це пройти. Це був незаконний тейкдаун, який зазнав невдачі», – заявив Трамп під час брифінгу в президентській резиденції Мар-а-Лаґо у Флориді.
Робота намарно?
Тож який тоді сенс був у роботі спецпрокурора Роберта Мюллера? Варто нагадати, що його група розпочала розслідування втручання Росії в американські президентські вибори і можливу змову команди Дональда Трампа з Кремлем у травні 2017 року. У його команді працювали 19 юристів, котрим надавали допомогу приблизно 40 агентів ФБР, аналітиків розвідувальних служб, бухгалтерів-криміналістів та інших експертів. За час розслідування команда Мюллера допитала близько 500 свідків й отримала необхідну інформацію від урядів 13 іноземних держав. Команда видала понад 2,8 тис. повісток, близько 500 ордерів на обшук і отримала понад 230 ордерів на запис розмов.
Невже ці два роки роботи, зусилля команди, мільйонне фінансування пішли котові під хвіст? Аж ніяк. По-перше, треба зважити на той факт, що наразі широкій громадськості не відомі всі подробиці результатів слідства. Надбанням публічності став тільки звіт генерального прокурора США Вільяма Барра, написаний за результатами розслідування Мюллера. Чи міг Барр тенденційно приховати певні деталі й наголосити на інших, аби звіт вийшов кориснішим для президента? Так, міг – переконані чільні представники Демократичної партії, а тому вони вимагають оприлюднення всіх результатів слідства.
І найімовірніше, що це оприлюднення рано чи пізно таки станеться. Утім не варто сподіватися, що Барр міг приховати знайдений Мюллером зв'язок Трампа з Кремлем. На таке не пішов би навіть найлояльніший до президента американський генпрокурор. Сполучені Штати – не Україна, а Вільям Барр – не Юрій Луценко. А от у тій частині доповіді, де спецпрокурор розслідує можливе перешкоджання Трампом правосуддю, можна очікувати якихось несподіванок. Але тут вже не може йтися про державну зраду.
До речі, про Луценка. Наше видання вже розповідало в одній з попередніх публікацій про те, як український генпрокурор в інтерв’ю впливовому американському виданню The Hill облив брудом американську амбасадорку Марі Йованович. Луценко стверджував, що нібито Йованович передала Генпрокуратурі «список недоторканих», котрих не можна карно переслідувати. А ще вона, за словами Луценка, нібито використовувала результати слідства НАБУ (йдеться про справу Пола Манафорта) для того, щоб посприяти Гілларі Клінтон виграти вибори 2016 року.
У світлі оприлюднення результатів розслідування Мюллера стає зрозумілою причина цього зухвалого демаршу Луценка. Очевидно, що до його вух уже дійшов інсайт про те, що Мюллер не накопав проти Трампа серйозних доказів щодо контактів з Кремлем. Тому Луценко вирішив підіграти «переможцю», а заодно боляче штрикнути пані амбасадорку, котра відверто критикувала вади боротьби з корупцією чинної української влади. Але український генпрокурор зробив це надто сокирно. Тож замість ймовірної прихильності Білого дому генпрокурор наразив Україну на негативне ставлення з боку Державного департаменту США.
По-друге, розслідування чітко встановило, що Кремль втручався в президентські вибори в Сполучених Штатах 2016 року. Втручання у вибори відбувалося, за даними спецпрокурора, двома способами – через «Агентство інтернет-розслідувань» (так звану «фабрику тролів»), яке пов'язують зі структурами бізнесмена Євгена Пригожина (так званого «кухаря Путіна»), і через хакерські атаки.
По-третє, розслідування Мюллера у справах на марґінесі виявило чимало порушень закону. За час роботи групи спецпрокурора було висунуто понад 200 звинувачень 34 фізичним і двом юридичним особам. Варто зазначити, що 26 обвинувачених є громадянами Росії. Ще шестеро – чільні члени виборчого штабу Дональда Трампа: колишній радник президента з національної безпеки Майкл Флінн, колишній голова виборчого штабу Пол Манафорт, колишній заступник голови виборчого штабу Рік Ґейтс, колишній особистий адвокат Трампа Майкл Коен і колишній радник Трампа Роджер Стоун. Для українців найцікавішою з цього списку є, звісно, постать Манафорта. І хоча через його особу не вдалося встановити прямих виходів Трампа на Кремль, проте він і без того залишив по сабі багато брудних слідів, зокрема й в Україні під час служби на Віктора Януковича. І те, що Манафорт засуджений до тривалого тюремного ув’язнення, вже виправдовує роботу Мюллера, принаймні в очах українців.
Однак для України значно важливішим і кориснішим є те, що Дональд Трамп таки уник імпічменту, він відбуде свій президентський термін до завершення і, напевно, подасться на другу каденцію.
Україні потрібен Трамп
Нині вже й не віриться, наскільки трагічно ми зустріли зранку 9 листопада 2016 року звістку, що Дональд Трамп став 45-м президентом США. Журбу українських патріотів можна було порівняти хіба що з перемогою Леоніда Кучми на виборах 1994 року чи Віктора Януковича (тимчасово) у листопаді 2004 року. Нам здавалося, що до влади в Білому домі прийшов якийсь навіжений друг Путіна, котрий першою справою зрадить Україну й решту своїх союзників у Східній Європі.
Проте з часом прийшло розуміння, що побоювання марні. Трамп ставав для нас чимраз симпатичнішим: після кожної ракетної атаки на союзників Росії в Сирії, кожного винищеного підрозділу російських найманців, кожної нової американської санкції проти Росії, кожної нової атаки на «Північний потік – 2»… Ми почали усвідомлювати, що принаймні для нас Трамп нічим не гірший за Барака Обаму. Ба навіть ліпший.
Саме Америка Трампа надавала Україні щорічну допомогу у 200 млн доларів на вдосконалення системи національної безпеки. І наступного року ця сума зросте ще на 50 млн. За Трампа Україна нарешті почала отримувати від США таку необхідну нам летальну зброю. Зрештою, нарешті ми володіємо тими ледь не легендарними протитанковими ракетними системами Javelin.
Чому такі важливі системи Javelin?
Чому українській армії в червні-липні 2014 року вдалося так легко вибити російські сепаратистські війська з більшої частини окупованої території Донбасу й фактично впритул підійти до Донецька й Луганська? Здавалося: ще кілька натисків і від «Новоросії» й мокрого місця не залишиться. А все завдяки українській військовій авіації. У якому б поганому стані вона не перебувала, та все ж зі штурмовиками й винищувачами зі землі не надто посперечаєшся, якщо немає якісної системи ППО. Авіація завиграшки розправляється з броньованими машинами й навіть з танками.
Саме тому Росії, аби врятувати ситуацію, не залишилося нічого іншого, як завозити на окуповану територію зенітні ракетні комплекси, зокрема й того сумнозвісного «Бука», чиєю ракетою було збито малайзійський авіалайнер з майже трьома сотнями людей на борту.
Пам’ятаю, як колишній радянський розвідник-утікач, а нині історик-літератор Віктор Суворов, коментуючи в одному з інтерв’ю трагедію МН-17, зазначив: «Де з’являються ЗРК, там точно з’являться танки, вони завжди працюють у зв’язці». Саме так і сталося, у боях проти українських збройних сил стали чимраз частіше вилізати російські танки, причому одні з найновіших. Танки були під час боїв біля Савур-Могили, біля Іловайського котла, під час атаки на ДАП. І вже масований наступ російських танкових частин відбувся на Дебальцеве.
З нейтралізованою українською авіацією російські танки ставали більш ніж вагомим аргументом у збройному протистоянні. Україна ж ледь не від самого початку російської агресії просила США надати їй протитанкові ракетні комплекси. І от нарешті з минулого року українська армія отримала протитанкові ракетні системи Javelin. Тепер їхня наявність забезпечить українській армії перевагу під час використання російською стороною танкових частин навіть без використання авіації. А це значить, що масштабних наступів з російського боку можна більше не боятися.
***
Хоча не менш важливим для нас (як і для всього демократичного світу) буде те, що така світова потуга, як США, не порине у тривалий і складний процес президентського імпічменту. Сполучені Штати й досі виконують функції «світового жандарма», попри заяви Трампа відмовитися від цієї місії. Вашингтон і далі активно діє в Сирії, Афганістані й Іраку. Трамп намагається вирішити проблему «денуклеаризації» Північної Кореї, протистояння у Венесуелі, не допустити домінації Росії в Арктиці тощо.
Страшно навіть собі уявити, до яких зухвалих дій вдалася б Росія, якби процедура імпічменту перетворила Трампа на «кривеньку качечку». Принаймні якась прикрість для України з російського боку була б гарантованою.