Генпрокурор відкриває карти
IQ

Генпрокурор відкриває карти

Передчуття, що Україну намагаються перевести на антиамериканські рейки

Василь Расевич, 21 березня 4113 4

Здавалося б, що після такої брудної виборчої президентської кампанії українців нічим вже не здивуєш. Більшість медіа давно пустилися берега і просто валом валять чорну заказуху. Виборчі штаби та їхній супровід у вигляді оплачуваних та добровільних воїнів інформаційного простору відверто не соромляться примітивних наклепів та безпідставних звинувачень. Не цураються обливання брудом і пересмикувань. Усе це зливається в один брудний потік, у якому звичайна людина не в змозі розібратися. Усі погані. Але обирати треба. То що ж робити?

За таких обставин суспільству потрібне якесь мірило, якась стала система координат, бо це болото загрожує захлиснути всіх з головою. Однак де знайти опертя звичайному українцеві? Самопроголошені публічні інтелектуали враз перетворилися на найбільших кон’юнктурників, а моральні авторитети – на звичайнісіньких агітаторів за чинного президента. Як виявилося, любов моральних авторитетів до чинної влади перемогла переконання, а страх опинитися в некомфортних умовах, а то й на узбіччі – совість.

Навіть незручно нагадувати публічним інтелектуалам, що такий статус несумісний з опортунізмом та конформізмом. Що публічний інтелектуал відрізняється від звичайної людини розумної інтелектуальною відвагою та нонконформістською поставою. Публічний інтелектуал не зважатиме на можливу втрату позицій в університеті або ж нищівну публічну критику з боку суспільства, яке не хоче нічого знати про актуальний стан речей. Але якщо вони хочуть обіймати високі посади і водночас очікують на захопливі вигуки від армії особистих адорантів, то чесніше було б перейти в інший табір і не прикриватися орденами «за інтелектуальну відвагу».

Саме тому різноманітні заяви групи «Першого грудня» та конформістські колонки інтелектуалів у модних виданнях не мають відгуку у суспільстві. Цікаво було б провести своєрідне опитування, скільки людей змінили свою позицію під дією заяви моральних авторитетів або прочитання колонок інтелектуалів?

Донедавна багато українців називало моральним авторитетом для себе церкву. Але після історії з томосом, а точніше з прямою політичною інструменталізацією церкви та супроводжуючими її скандалами, і ця інституція сприймається не так вже й однозначно. І так, моральні авторитети не такі вже й моральні, публічні інтелектуали – розумні кон’юнктурники, а церква має власні стратегічні плани, які аж ніяк не пов’язані з харитативністю. То хто тепер може виступати в Україні, якщо не в ролі морального судді, то бодай арбітра?

Напевно, дещо з натяжкою, якщо це стосується політики, таку роль міг би виконувати найбільший стратегічний партнер та союзник України – Сполучені Штати Америки. Так, нам відомо, що і в Америці не все гаразд. До влади прийшов ексцентричний президент, та й Америка завжди діє тільки у своєму інтересі. Але чи може Україна дозволити собі таку розкіш, як побити горщики з найбільшою світовою потугою? І головне, заради чого?

Після скандального журналістського розслідування про корупцію в «Укроборонпромі» США, вустами своєї представниці у Києві, заявили, що ніхто не збирається толерувати подібне неподобство. Крім того, були названі конкретні прізвища, які мали б бути усунуті з української владної вертикалі. Ця заява стала явним ударом по чинному президентові України. І замість того, щоб дійсно зосередити всі сили на розслідуванні і покаранні корупціонерів в оборонній сфері, наближені до середовища Петра Порошенка люди почали запускати в інформаційний простір тези дуже сумнівного характеру.

Наприклад, з’явилися пости про те, що Україна – не американський домініон, що самостійна держава не допустить такого брутального втручання у свої внутрішні справи, а тим більше – прямого управління з Вашингтона. У той момент дуже захотілося спитати: а кого ми так завзято боронимо? Чи не корупціонерів, що послаблюють обороноздатність країни під час війни? І чому заради них Україна має увійти в конфлікт із США, що на практиці означало б самогубство нашої держави?

Різку заяву Марі Йованович окремі українські експерти розцінили як небажання Америки далі миритися з процвітанням корупції у надважливій оборонній сфері. Яку, до речі, вони так щедро субсидують. Експерти від конкурентних до Порошенка штабів назвали це «чорною міткою» від американців чинному президенту. Виявилося, що корупційний скандал потрібно гасити не тільки на внутрішньому, але й на міжнародному рівні.

Якщо раніше команді Петра Порошенка якось вдавалося гасити поголоски про те, що саме його кандидатуру американці не підтримують, то після відкритих заяв пані посол цього приховати було неможливо. Медіапростором поповзли чутки, що американці ніколи не робили ставку на Порошенка, оскільки володіють вбивчим на нього компроматом. З’явилася інформація, що «злив» доказів про корупцію в «Укроборонпромі» – також справа рук американських спецслужб.

Такого подвійного удару напередодні виборів команда президента Порошенка не чекала. Першими здали нерви у найменш виважених персонажів. Після низки публікацій різних агентів впливу про те, що Америка для нас не авторитет, не указ і, тим паче, не арбітр, на арену вийшов бурлескний генпрокурор Юрій Луценко. Якщо люди з команди Порошенка намагалися м’яко підвести українців до думки, що ми й без Америки проживемо, то Юрій Віталійович вгатив великокаліберним залпом: пані посол Йованович на самому початку вручила список «недоторканих» осіб, які українські правоохоронні органи не мали права брати в розробку і переслідувати їх. До всього, у своєму феєричному стилі, Луценко звинуватив посольство в тому, що він так ніколи і не отримав обіцяних 4 мільйонів доларів на реформування Генпрокуратури, натякаючи на фінансову нечистоплотність самої пані посол.

А тепер про все за порядком. Якщо такий список був, то панові Луценку треба було відразу зробити про це заяву. Бо Україна є суверенною державою, а в Америці можуть так само бути різні середовища, які не завжди дотримуються букви закону. І їх треба було вивести на чисту воду. Але в жодному разі не починати говорити про цей безпрецедентний факт тоді, коли американці прищемили їм хвоста. Якщо такий список був наданий, то чому генпрокурор так довго мовчав про це? Це ж фактично брутальне втручання у внутрішні справи суверенної держави. А мовчання – означає згоду. І наостанок, хто входив до цього списку? Якщо в такий спосіб американці хотіли захистити від брутального тиску високопосадових українських корупціонерів своїх перевірених борців з корупцією, то це змінює справу. Бо не про те, що хтось мав опинитися над законом, йдеться.

Спостерігаючи за всією цією історією, не може не зародитися дуже недобре передчуття. Передчуття, що Україну намагаються перевести на антиамериканські рейки. Це передчуття посилюється від того, що суспільству нічого невідомо про систему домовленостей Петра Порошенка з Владіміром Путіним. А те, що свого часу посол Росії Зурабов, головний антиукраїнський стратег Путіна – Сурков були частими гостями в кабінеті президента Порошенка, а ці зустрічі закінчувалися телефонними розмовами двох президентів, багато про що говорить. Так само варто було б довідатися про роль Руслана Демченка, куратора всієї зовнішньої політики України в Адміністрації президента, у розбудові «архітектури» відносин з Росією. Пан Руслан відомий не тільки тим, що був однокурсником Порошенка, але й своїми відверто русофільськими настроями. А також тим, що за його призначення в АП в ультимативній формі клопотався Кремль.

Якщо ж до всього додати важливу «посередницьку» роль між Порошенком і Путіним одіозного Віктора Медведчука, то не такою вже й дивною видасться різка позиція США. У цій ситуації українцям варто дуже пильно стежити за командою чинного президента і чітко реагувати на антиамериканські тенденції. Поки що для нас американська система є і міжнародним арбітром, і опорою, і найбільш надійним союзником. Той, хто розпочне дрейф від Америки, однозначно поведе Україну в бік Росії.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук