«Тут усюди пахне музикою»
Культура

«Тут усюди пахне музикою»

Французький кларнетист Семюель Берто про те, чим Україна подібна до Франції та чому він хоче навчити юних українських музикантів

Діана Коломоєць, 28 лютого 2018 329 1

В Органному залі 2 березня французький музикант Семюель Берто гратиме концерти для кларнета Мольтера та Моцарта у супроводі Ukrainian Festival Orchestra (так тепер називається добре відомий львів’янам оркестр Collegium Musicum), дириґуватиме Іван Остапович.

Французький кларнетист мав перший виступ у 16 років і з того часу не полишає концертні майданчики Європи, Канади та Австралії. Кларнетист багато виступає по всій Європі та вже кілька разів відвідував Україну, але у Львові буде вперше.

Чекає на львів’ян ще одна прем’єра. Йоганн Мельхіор Мольтер був першим композитором, який писав твори для нового на той час інструмента - кларнета. Шість кларнетних концертів Мольтера й досі лишаються шедеврами для малого кларнета. Через 270 років після створення, двоє з цих концертів уперше прозвучать в Україні.

Музикант розповів ZAXID.NET про те, чому він так любить виступати в Україні та про свої стосунки із кларнетом.

Ви почали вивчати музику у віці п’яти років, а в 16 уже грали свій перший сольний концерт. Коли Ви зрозуміли, що музика – це Ваша професія?

Я завжди хотів нести людям щось особливе, хотів пов'язати всіх музикою. Я виріс у бідному передмісті Парижа. Але там була хороша консерваторія, дитиною і підлітком я насолоджувався дуже гарним культурним життям у Парижі. Почав вивчати музику дуже рано і серйозно, тому що хотів, щоб люди мене любили, хотів нести їм щось особливе.

Кожен день мої батьки казали мені, що я не вмію грати. Вони вважали, що я ніколи не буду успішним. Всупереч моїм батькам, я наполегливо працював без їхньої підтримки. Мої вчителі натомість казали, що маю талант.

Мені було 16 років, коли отримав запрошення стати солістом у кларнетному квінтеті Вебера. Спочатку я відмовився, вважав себе недостатньо підготовленим, але врешті мене вмовили. Навіть не сподівався, що на першому сольному концерті мені аплодуватимуть стоячи. Я соромився, але оплески були дуже теплими. За кулісами на мене дивилися вже по-новому, з великим ентузіазмом, ніби я щойно піднявся на вершину Евересту на роликах, але я просто грав музику. Я зрозумів, що моя місія на Землі – робити людей щасливими за допомогою музики. Тоді ж усвідомив, що концерти стануть моїм життям.

Ви часто відвідуєте Україну та країни Східної Європи загалом. Що приваблює вас у цьому регіоні?

Східноєвропейські країни дуже спокусливі для будь-якого музиканта, тому що у вас дуже багато музично обдарованих людей. Тут всюди пахне музикою. Ви маєте міцну фортепіанну традицію та струнну школу, останнім часом – гарну духову школу. А ще – любите і підтримуєте свою народну музику, яку я із задоволенням нещодавно для себе відкрив.

Найбільший успіх, що я його поділяв із публікою, був у Словаччині, Польщі, Чехії, Україні...

Саме тому я вирішив грати клезмерську та балканську музику із акордеоністом зі Сербії, Станко Марінковичем.

Якщо бути відвертим, до цього часу найтепліші контакти з публікою наш клезмер-дует мав на Odessa Jazz Festival та Chernihiv Jazz Open. Тепер Ви розумієте, чому я особливо люблю Україну!

Два кларнетні концерти Мольтера, які ви зіграєте у Львові, стануть українською прем'єрою. Чому ви обрали саме їх для виконання?

Мольтер був плідним композитором, але сьогодні він майже невідомий навіть серед кларнетистів. Однак він був першим, хто писав музику для кларнета. Уявіть, що простота мелодій Мольтера мала вплив на Моцарта. Особисто я думаю, що Мольтер – геній. Він дуже зворушливий. Він близький до Вівальді у своїй точності вислову і розлогості музичної думки. Але насамперед, мені подобається Мольтер за його повноту емоцій.

Він точно знав, як писати для малого кларнета у строї ре який на той час був абсолютно новим інструментом у зачатковому стані. У всякому разі, ніхто не знав, який кларнет залишиться в майбутньому.

Ви граєте клезмерську музику, джаз, класику тощо. Як вам вдається налаштовуватися на кожен стиль?

Чесно кажучи, я ніколи не вдавався у це питання. Я просто переходжу від стилю до стилю. Я хотів би зіграти концерт, який починається з класики, продовжується клезмером, джазом, електро і т.д.

Я поважаю відмінності між стилями. Моцарт повинен бути елегантним, джаз має свінгувати, а клезмер – змушувати людей танцювати. Музика, яку я граю, об’єднана радістю, я просто слідую за нею. Знову ж таки, ніколи не питаю себе, як це робити, я просто роблю.

Ви не тільки концертний музикант, а й затребуваний педагог. Як ви поєднуєте концертний досвід та уроки?

Перш за все, я люблю грати на концертах. Мені подобається взаємодія музикантів та публіки.

Кожен концерт дає новий досвід. Я можу грати 80 разів одну і ту ж саму програму і все одно отримую задоволення. Оскільки кожен день інший, кожна публіка відрізняється.

Слухачі – це друзі, яких я зустрічаю щоразу, коли граю. Саме тому я завжди почуваюся щасливим із музикою.

З іншого боку, я дуже радий поділитися з учнями високого рівня знаннями та досвідом у кларнеті, камерній музиці, імпровізації та клезмері. Ми всі повинні принести щось суспільству.

Кожна людина важлива. Й студенти мають щось важливе, це – особистості.

Багато важливих деталей варто обговорювати: як почуватися розслабленим перед багатьма людьми, як психологічно і технічно підготуватися, як мати справу з музикантами оркестру, як співпрацювати з дириґентом і, найважливіше, як донести емоції людям.

Майже кожна ваша поїздка в Україну включає майстер-класи. Чому ви приділяєте цьому так багато уваги?

У минулому багато іноземців приїжджали у Париж, щоб дізнатись про французьку кларнетну школу. Потім вони поверталися додому з новими знаннями, що дозволило їм розвинути свій власний стиль. Це стосується британської, скандинавської, азійської, американської шкіл.

Ми знаємо, що мешканцям деяких європейських країн економічно важко приїхати у Францію для вивчення музики. Саме тому я проводжу ці майстер-класи, коли я в Україні.

Ми говоримо про репертуар, музичний матеріал, про нові техніки.

Я викладав у Парижі, Австралії, Швеції, Білорусі. Я хотів би мати змогу регулярно чи постійно викладати в Україні.

Ви також навчаєте гри на кларнеті онлайн. Який спосіб викладання важчий: особиста зустріч або через інтернет?

Інтернет – це, безумовно, найбільш підступний спосіб навчання. Завжди краще піти випити з другом, ніж сказати «привіт» по Skype.

Проте до появи інтернету просто неможливо було, щоб хтось з Небраски давав би поради безпосередньо, віч-на-віч, комусь із Японії. Інтернет є революцією, і ми повинні використовувати цю чудову технологію для освіти.

Ви пишете свою власну клезмерську музику і навіть стали автором книги Klezmer Studies – Klarinette. Клезмер побудований на імпровізації. Як цього можна навчити?

Я майже тридцять років граю клезмерську музику. Я не єврей. Але історія євреїв, починаючи з музики, зворушила мене.

30 років тому у Франції ніхто не грав цю музику. Існувало лише двоє неєврейських кларнетистів, які грали у Парижі клезмера. Сьогодні майже всі хочуть грати клезмера.

Це стосується людей з класичною музичною освітою. У класичній системі ми користуємося партитурами, нотами. Тоді я придумав спеціальну форму запису для клезмера.

Клезмерський кларнет є особливим – нова гра з новим звучанням, новими ефектами. Насправді це дуже весело, і музикантам це подобається.

Кларнет німецькою мовою – слово жіночого роду. Як ви ставитеся до інструмента? Як до леді?

Французькою clarinette також жіночого роду. Я завжди ставився до мого кларнета, як до леді.

Я дбаю про її красу, про її голос, не дозволяю їй захворіти (у неї є ковдра і коробка з дуже м'якого оксамиту), і вона завжди чудова.

Ми тісно працюємо разом, ми весело проводимо час разом, вона приносить мені емоції. І коли я хворий, вона залишається мовчазною поруч зі мною, просто чекає з співчуттям і солідарністю... Ви бачите, які інтимні стосунки ми маємо!

Ви часто відвідуєте нашу країну, чи відчуваєте схожість між вашою та нашою мовами? А між музикою?

Говорячи про музику мови, очевидно, що українська мова подібна до французької. Я був здивований цим фактом, і мої українські друзі погодилися зі мною.

М'які звуки та ритм, красива мелодика слів, яку приємно чути навіть тоді, коли ми не розуміємо сенсу.

З мого досвіду я бачив, що характер українського народу, як правило, м'який і кмітливий, як і мова.

Мені подобається ваша народна музика. Ми можемо відчути крізь неї, наскільки древньою є Україна. Глибоке коріння можна бачити крізь народні танці, архітектуру ваших православних церков.

Сьогодні цікаво відкривати Україну як несподівану «стару нову» країну. Ви маєте багато ресурсів, якими варто ділитися. Україна – це найбільш контрастна країна, яку я колись відвідував. І дуже багата. Франція також сповнена контрастів, я кажу «10 країн в одній». У цьому наші країни також схожі.

Ви бували у багатьох містах України, де вам найбільше сподобалося?

Я не думаю, що відвідав аж так багато місць в Україні, але я мав шанс бачити Київ, Одесу, Харків та Чернігів із концертами.

Важко сказати, яке місто найбільше сподобалося, але, мабуть, Чернігів має особливе місце у моєму серці (я двічі грав там), а потім Харків.

Одеса дуже мистецька та фантастична, мені теж це подобається, але дуже подібна до мого рідного міста – Парижа.

Я відкрив для себе у Києві перспективний авангард. Люди культури хочуть рухатися і показувати щось нове. Деякі з них дуже активні та зацікавлені в культурному процесі.

Оскільки це моє перше перебування у Львові, я з нетерпінням чекаю на відкриття секретів вашого прекрасного міста та на зустрічі з вашою аудиторією.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук