У Львові видали книжку спогадів Бориса Возницького

Героя України Бориса Возницького ще за життя назвали ангелом охоронцем українських пам'яток за те, що він повернув до життя Олеський, Підгорецький, Свірзький та Золочівський замки, врятував скульптури Пінзеля, батальні полотна. А також допоміг фондам палацу Розумовського в Батурині. Вперше світ побачила книга із його мемуарами «Собор Бориса Возницького».

Записи зі спогадами багаторічного директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького знайшла його донька Лариса кілька років по смерті батька. Вона ж опрацювала рукописи і упорядкувала книги.

«Декілька було зошитів, де він вже починав писати свій життєпис. І тому мені треба було це все зібрати. Працювала 3 роки і нарешті зібрала разом усі батькові роздуми, спогади, плани на майбутнє – це все увійшло в цю книжку», – розповідає Лариса Возницька-Разінкова.

У книзі Герой України згадує, як рятував замки, як шукав у траві скульптури Пінзеля, як тишком-нишком вивозив ікони. Але читач відкриє для себе пана Возницького і з боку приватного життя, його людських якостей. Професор Микола Шимчук товаришував із Борисом Григоровичем. Згадує, що саме Возницький познайомив його з майбутньою дружиною.

«Уже нам ангелики сурмлять із хмар, посипаючи пелюстками троянд, купідони розтягують і б'ють стрілами. А де Борис Григорович? А він нас познайомив і вже біля озера копає чергову дамбу. Отака він був людина: зробити щось і бути відсутнім при тому тріумфі», – згадує професор Львівської академії мистецтв Микола Шимчук.

Читач чи не вперше зі спогадів побачить думки і почуття Героя України.

«Якби каміння, стіни споруд почали говорити, вони нагадали би нам не тільки про сцени битв, але й про красу ночей, надій... Тут живуть мрії та ідеали краси людей, що їх плекали...Рятування національної спадщини для мого життя – це моя доля», – так написав колись Борис Возницького і ці роздуми увійшли до книжки.

Борис Возницький описує свої експедиції, як сам брав у руки лопату і копав, мурував і як важко переживав радянську бюрократію. Рятувало лише його почуття гумору. Ось як згадував Борис Григорович свої маленькі хитрощі: «У мене було в кишені два таких лозунги. Перша записка: "Искусство принадлежит народу " Леніна. І я кажу: ви що, проти Леніна? Я ж збираю іскуство, яке прінадлєжит народу. І друга записка в мене була – слова Гітлера з «Майн Кампф»: "Для того, щоб знищити націю, треба знищити його культуру". Все, я казав: ви що, за Гітлера? Хочете знищити культуру? І це працювало».

«Без гумору в той час, коли він жив і працював, було просто неможливо вижити. Коли він вже дуже сильно переживав, напружувався, він тоді виїжджав на замки, на об'єкти. І він казав, що коли він фізично попрацює, йому легше стає. Бо в кабінеті за тим кріслом можна просто здуріти», – згадує Лариса Возницька-Разінкова.

«Собор Бориса Возницького» назабаром з'явиться у продажу.