У артцентрі Павла Гудімова «Я Галерея» триває новий виставковий проект «Євген Лисик. Драма». На виставці представлені графічні роботи знаменитого сценографа, що тривалий час був головним художником Львівського театру опери та балету.
Євген Лисик відомий насамперед завдяки своїм театральним роботам. Його декораціїї до вистав «Спартак», «Лускунчик» чи «Створення світу» (та до багатьох інших) давно та назавжди увійшли до золотого фонду не лише українського театру. По суті декорації Лисика є монументальними живописними полотнами, що випередили свій час, дивним чином обійшли заборони та продовжують і сьогодні вражати масштабністю задуму та силою образів.
Натомість виставка «Драма» концентрує увагу на зовсім іншій сфері діяльності художника, на графіці.
Поштовхом до проекту «Драма» став альбом рисунків Євгена Лисика, що торік впорядкували Анна Лисик та Остап Лозинський. Експозиція складається з п’яти розділів, «На коні», «Війна», «Театр», «Львів, 50-ті» та «Буття».
«Я менше всього хочу показувати картинки, я хочу показувати художника», – декларує куратор виставки Павло Гудімов. Саме так експозиція і сприймається, емоційно та цілісно.
«Ця виставка відбулась великою мірою завдяки Остапові Лозинському. Те, що вийшов альбом, те, що люди мають змогу його гортати, без сумніву підштовхнуло і цей проект. Я звернулась до Остапа, щоб зробити альбом батька. Ми працювали над ним довго, бо він завжди мав дуже багато проектів одночасно. Мабуть, ми працювали років п’ять. В планах ми ще мали театральний альбом. Тепер я навіть не знаю, до кого можна за тим звернутись» розповіла донька художника, художниця Анна Лисик. Вона додала, що Опера готує зараз альбом, де будуть предсталені декорації, які збереглись у театрі. «Але то лише частина татової творчості», – додає вона.
«Я зараз роблю проекти, які стосуються постатей, базових для сучасного мистецтва. А виставка Лисика є моєю давньою мрією. Особливо після того, як я побачив книгу, яку зробили Анна Лисик та Остап Лозинський», – погоджується Павло Гудімов.
Саме пам’яті Остапа Лозинського і присвячений проект.
«Я вирішив створити кураторський сценарій, який би нагадував драматичний твір», – пояснює куратор. Перша частина, «На коні», є історією про його дитинство, про його формування. Це сільське життя, смерть матері, батьківське виховання. Другий розділ – «Війна», яку куратор свідомо відриває від теми дитинства, адже вважає її зовсім іншою травмою. На цих роботах – безпросвітність, голод, розстріли, біженці.
«І хто ж міг подумати, що ця тема буде зараз актуальною. І тут з’являються демони. Я ще не розумію до кінця, яким був зв’язок Лисика з ними», – додає Павло Гудімов.
Теми «Театр» та «Львів, 50-ті» об’єднали найрізноманітніші сюжети та образи. Бо, за словами куратора, у театрі можливо все. І остання тема, «Буття». «Це погляд зверху, те, що виходить з межі людського», – пояснює Павло Гудімов.
Сценографія Лисика нагадує динамічний та напрочуд енергетичний монументальний живопис. Його графіка є аж ніяк не менш динамічною та такою, що бере увагу відразу і вже не відпускає.
«Графікою він займався весь час, взагалі він весь час малював, де завгодно, хоч на коліні. Частина рисунків, які він сам вважав вдалими, висіла на стінах в його майстерні на Гнатюка. Спочатку мама думала, що вони там будуть жити, вона купила навіть якісь фіранки та карнізи для них. Якось прийшла, а тато з Риндзаками то все розпиляли і роблять з того макети. Всюди на стінах були малюнки. Після його смерті ми їх зняли зі стін його рисунки. Під ними утворилися білі плями, але цікаво, що вони були не прямокутними, як мало би бути. Вони були як квіти. На усіх тих стінах утворились ці дивні білі квіти. Тато якось завжди був пов’язаний з містикою», – розповідає Анна Лисик.
«Я намагаюся знайти ключі до творчості Лисика, яка є дуже загадковою. Як говорять його рідні, він ніколи нічого не пояснював», – додає куратор.
І хоча на виставці ми бачило рисунки митця, театр завжди є тим, що присутнє у творчості Лисика, в емоційних образах, точних лініях та драматичних формах.
«Я не знаю, як йому вдавалось обходити цензуру. Але таки заборонили фольк-оперу «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича. Крім мальованої, була ще об’ємна декорація, три стовпи. Вони зібрали дуже багато автентичних костюмів. Опера мала бути презентацією України у Франції. Все КГБ зібралось її дивитись за зачиненими дверима. Нікого не пускали, мама мусіла заховатись на балконі, щоб подивитись. Було чудово, але все це зарубали. У тих трьох стовпах побачили тризуб. Потім ці декорації поклали просто на балконі, вони згнили», – говорить донька художника.
На жаль, маємо зараз далеко не все з того, що зробив Лисик. Багато його декорацій знищив час та людська недбалість.
«Колись мама вирішила з’ясувати, що залишилось, їй сказали, що вже нічого немає. Потім виявилось, що у купі, в яку були звалені декорації, не все згнило. Збереглось дев’ять вистав, але з дев’ятої залишився тільки задник. Найкраще збереглись декорації до «Отелло». Практично, єдине, що виглядає так, як було», – розповіла Анна Лисик.
«Ми все ще мало знаємо про Лисика, сподіваюся, що ця виставка викличе ще більше інтересу», – сподівається Павло Гудімов.
Виставка триватиме до 27 березня.
Довідка: Євген Лисик – сценограф, майстер монументального живопису, графік. Є сценографом понад 80 вистав. Художник залишив також величезну кількість рисунків та малярських робіт. Євген Лисик народився 21 вересня 1930 року у селі Шнирів на Львівщині у селянській родині. У 1947 - 1949 роках навчався у Львівському ремісничому училищі, а з 1956 – на факультеті монументального живопису Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (був відрахований у 1959 році за формалізм, у 1962 поновлений). У 1967-1978, 1980-1991 – головний художник Львівського театру опери та балету. Помер у 1991 році.
Фото «Я Галереї», Катерини Сліпченко