У Львові вже 21 рік працює Каретний двір, в якому колекціонують давні брички та розводять рідкісну породу упряжного коня – торійську. Його засновниця Валентина Банас перейняла любов до тварин від дідуся-ветеринара і зараз це не просто робота, а заняття всього її життя. Коней залучають до важливої в наш час іпотерапії, а також запрягають в карети, щоб Львів не втрачав свого шарму старого міста. Таких карет Валентина назбирала вже 14, найстарішим з яких 250 років. Впродовж місяця підприємиця планує закінчити ремонт павільйона і відкрити перший в Україні музей карет.
Лицарські коні
Валентина Банас розповідає, що їхня конюшня – єдиний в Україні племрозплідник торійської породи коня. Тут живе до 40 особин такої породи. Каже, що такі коні великі, витривалі і врівноважені.
«Коли йшли хрестові походи, лицарі Тевтонського і Лівонського орденів їздили на масивних конях предків торійської породи. Військові коні були переважно темних мастей – гніді, вороні, каракові, це було потрібно для маскування. Після того, як винайшли вогнепальну зброю, лати лицаря вже не захищали, відповідно, мода на обладунки і важких коней відійшла. Порода почала занепадати. Вдруге вона відродилася як каретна», – пояснює Валентина Банас.
Вона додає, що колись у колгоспах жеребців торійської породи тримали для покращення місцевих порід. Після розвалу колгоспів коні пішли на м’ясо. Зараз торійці – універсальна упряжно-верхова порода. У Каретному дворі розводять саме їх, якщо й продають, то хіба самців. Таку торійську породу розводять ще в Естонії.
Із сорока коней не всі робочі: є кобили, які мають народжувати, є старі коні, які доживають віку.
«Тих, хто щойно народили лошат, ми віддаємо на 6 місяців в село на чисте повітря і пашу. Дво-, трирічні лошата теж виглядають, як дорослі коні, але вони ще не навчені. Тобто робочих з тих 40 – половина», – пояснює власниця.
Таку кількість коней обслуговує Валентина з чоловіком, двоє їхніх дочок та конюх. Коні пасуться в лісі, в полі. Тут гарна природа, завдяки їй це місце вибрали для конюшні. Лошаткам потрібно багато бігати, свіже повітря і вітамін D від сонця. Тренують коней поруч на манежі.
Іпотерапія
Коні дуже корисні для реабілітації постраждалих на війні. Львівська конюшня співпрацює з лікарнями Пантелеймона та Миколая, напрацьовують шляхи співпраці. Валентина розповідає, що кінь має бути адаптований до різких рухів. Пацієнт може різко смикнути рукою, а кінь має бути спокійний. Також порода має значення: для діток можуть бути маленькі поні, гуцульська не підійде для дорослих чоловіків. А торійці – це якраз ті, що потрібно: широкий крок, широкі спини, плавні рухи і врівноваженість.
Також для іпотерапії потрібне спеціальне сідло – гурта. Все це є у львівській конюшні, але проблема з персоналом.
«Ми працювали і раніше з ветеранами і з дітками. Але іпотерапією не можна займатися просто так. Це має працювати іпотерапевт. Однак з початком війни два іпотерапевти виїхали за кордон, і ми зараз в пошуках. Коли є потреба, ми йдемо назустріч, водимо коней до пацієнтів. Ветерани приходять гладити коня, це заспокоює. Кінь розслабляє людину, заживляє травми. Мова не стільки про катання, скільки про емоційний контакт», – каже власниця коней.
Нещодавно до дня народження 11-річної Вероніки з Вугледару, яка єдина з сім’ї вижила після ракетного удару і зараз живе і проходить реабілітацію у Львові, здійснили її мрію.
«У дівчинки дуже трагічна історія, вона дуже травмована. Лікарі довго боролися за її життя. У неї була мрія – коник. Ми підбирали безпечного, спокійного, щоб дитині на день народження привезли до лікарні коня», – каже Валентина.
Власниця Каретного двору також пропонує їзду на конях в манежі або кількаденні кінні походи з наметами.
Музей карет
Ще одним напрацюванням власниці коней є колекція ретро-карет. Валентина зібрала 14 сучасних і давніх карет, найстаріші з яких мають 250 років. У павільйоні доробляють ремонт і вже в червні планують відкрити музей. Він буде першим таким в Україні. Найстарішими у колекції є ридван і катафалк.
Антикварний ридван угорського виробництва має приблизно 200-250 років. Це церемоніальна карета, вона не використовувалася, як таксі, у буденних справах, а була призначена для поїздок на вінчання, хрестини, уродини. Позаду є ручки для лакея, який їздив для того, щоб допомогти жінці злізти. По висоті козлів, де сидів кучер, можна визначити клас карети. Чим вище козли, тим вона презентабельніша, бо в неї запрягалося більше коней. Візник має сидіти високо, щоб бачити перед собою.
«Коли їде шестерик, кучер має бачити 9 метрів перед собою. На фестивалі упряжного коня ми запрягаємо 6-8 коней одночасно. Це дуже ефектно, але це небезпечно. Коні мають бути одного кольору, статі, темпераменту, віку і досить довго їздити разом, щоб відчувати один одного», – розповідає Валентина.
Фаетон «Доктор» – теж старовинна карета. Лікарі, які обслуговували декілька сіл, виїжджали на виклики на конях. Не кожен міг дозволити собі кучера. Якщо на цій заводській кареті викрутити три шурупи, то передня частина для кучера знімається. Тоді лікар – і пасажир, і кучер.
Катафалк – один із найстаріших ексклюзивних екземплярів колекції Каретного двору. Цій похоронній кареті майже 250 років, вона збереглася повністю, хоч і потребує реставрації. Різьба, фарба, гобелени, шість декоративних ангеликів, гаки для вінків, вагонетка, якою затягували труну, – все оригінальне. На ній є напис «Заведення похоронне Aeternitas» (вічність).
«Фірма Aeternitas надавала послуги прокату карет: катафалків і весільних транспортних засобів. Таких катафалків у Львові було три, їх замовляли в Угорщині. На раритетних фото похорону митрополита Шептицького біля собору Юра видно, що його ховали на такому катафалку», – розповідає власниця Каретного двору.
Майбутній музей має велику колекцію підков, упряжі, амуніції різних епох. Круглі дзвоники – шелести (бубенці), які зараз одягають коням на Різдво і весілля, щоб створити настрій, колись використовувались для спеціалізованих карет – поштових і пожежних.
«Поштові екіпажі їхали на великі відстані, кожні 40 км перепрягали коней. Швидкість була великою, вони нікого не пропускали, пішоходи мусіли розбігатися перед ними. Для того були дзвоники», – пояснює Валентина Банас.
У колекції є залізні стремена, які захищали ногу вершника від рогів бика під час кориди, іспанські, португальські, австрійські кавалерійські сідла. А українське сідло – різьблене дерев’яне, його використовували для зйомок фільму «Довбуш». Щоб було зручно сидіти на дерев’яному сідлі, їх прив’язували гуцульськими ліжниками до корпусу коня, а зверху стелили овчину.
Синій фаетон «Вікторія» – це копія улюбленого транспорту англійської королеви Вікторії. Раніше він називався Hunter Phaeton, використовувався для полювання. Ліхтарі зі свічками всередині – прототипи габаритних вогнів. Фаетон маневрений, але має довгу базу, це дає зручність, комфорт, не відчувається нерівності дороги.
Коротка база була у жандармському візку, в ньому дуже трусить на дорозі. Фіакри – це економний варіант. Вони дешеві, без дашку. Деякі карети у музеї сучасні, копії давніх.
Більшість карет з колекції Валентини – справжні телезірки, знімалися у багатьох фільмах чи серіалах, останній з яких – «Кава з кардамоном». Тому в музеї біля кожної карети буде QR-код з описом, історією і посиланням на кадри фільмів, в яких використовували ці транспортні засоби.
фото ZAXID.NET
«Це зараз люди починають згадувати минуле, відновлювати речі старовини. Раніше антикварні меблі викидали на смітник. Багато запчастин до карет ми взяли з металобрухту – ресори, ходову. Дві карети ми повністю зібрали самі. Хочеться, щоб Львів сприймали не тільки через каву і шоколад, але й такий музей теж буде виділяти його серед інших міст України своїми ексклюзивними експонатами», – підсумовує Валентина Банас.
Доробити ремонт у павільйоні і відкрити музей власники обіцяють впродовж місяця. А поки запрошують відвідувачів на тематичні фотосесії, покататися на конях або у кількаденні кінні походи. Тел.: 0677095883.