20 жовтня Молдова вирішуватиме своє проєвропейське майбутнє. На президентських виборах переобрання Маї Санду є досить певним. Кандидат, якому віддає перевагу Росія, Центральна виборча комісія не зареєструвала, а інші проросійські претенденти залишаються розділеними. Паралельно відбудеться референдум щодо включення інтеграції до Європейської Унії до конституції як стратегічної мети Молдови. Його ймовірний результат посилить президентську партію «Дія і солідарність» (PAS) напередодні парламентських виборів наступного року.
Шанси Санду на переобрання
Завершуючи свою першу каденцію, Мая Санду, незважаючи на формально обмежені повноваження президентської посади, фактично очолює партію «Дія і солідарність» (PAS), яка володіє більшістю в парламенті і контролює кабінет міністрів Доріна Речана. Передвиборчі опитування показують, що вона є фавориткою майбутніх виборів – згідно з вересневими опитуваннями, вона, ймовірно, отримає 25-36% голосів у першому турі, але легко переможе будь-якого кандидата у другому турі.
В очах громадськості чинна президентка стала особистим гарантом реалізації проєвропейських прагнень Молдови. Парадоксально, але цьому сприяло вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Вона змінила ставлення більшості лідерів ЄУ, які раніше вважали, що, і це правда, згідно зі статтею 49 Договору про Європейську Унію будь-яка європейська країна може подати заявку на членство, водночас вони давали зрозуміти, що немає надії на таку перспективу в осяжному майбутньому. У результаті Молдова подала заявку на вступ у березні, отримала статус кандидата у червні 2022 року, а в грудні 2023 року лідери ЄУ вирішили розпочати перемовини. Імідж Санду і проєвропейські настрої зміцнилися завдяки візитам лідерів Євроунії до Кишинева, що тривають з кінця літа, які привозять зі собою не тільки обіцянки вступу, але й кошти на підтримку реформ – зокрема, 10 жовтня Урсула фон дер Ляєн оголосила про виділення 1,8 млрд євро інвестицій на економічне зростання й державні послуги Молдови.
Санду і PAS повністю домінують у прозахідному сегменті політичної сцени, відтіснивши всі інші угруповання на маргінес. Як наслідок, навіть незалежний кандидат Андрей Нестасе, який критикує чинну президентку й уряд за прорахунки, колишній лідер Платформи «Гідність і правда», з якою PAS раніше формувала виборчу коаліцію, може розраховувати на 0,5-3,5% підтримки на виборах. Не зважився стартувати в кампанії Іон Чебан – популярний мер Кишинева, який є хоч і проєвропейським політиком, але скептично ставиться до Санду й апелює до лівоцентристського електорату, зокрема російськомовного.
Санду оголосила, що її пріоритетом і надалі є боротьба з корупцією й підвищення добробуту молдован через прискорений економічний розвиток та інвестиції в транспортну інфраструктуру, лікарні, школи і громадські центри. Вона запевняє, що до 2030 року мінімальна пенсія в Молдові становитиме еквівалент 171 євро, мінімальна зарплатня – 520 євро, а середня – 1300 євро. Президентка наголошує, що лише членство в ЄУ забезпечить економічний розвиток країни й гарантуватиме її стабільність і безпеку. Це відповідь на проросійський наратив про те, що європейська інтеграція призведе до втягування Молдови у війну з Росією. Санду, борючись із пропагандою й дезінформацією, також орієнтується на російськомовне (близько 14%) населення Молдови, даючи інтерв'ю ЗМІ російською мовою.
Непереборні проблеми
Уряд Речана стверджує, що його метою є членство в ЄС до 2030 року, хоча навіть набагато краще підготовленій Польщі знадобилося п'ять років, щоб провести переговори про вступ. Тим часом реформи в Молдові просуваються повільніше, ніж очікує громадськість. Структурна слабкість інституцій залишається проблемою – штат деяких міністерств заледве налічує кілька десятків осіб. Низькі зарплати підвищують вразливість до корупції і відлякують професіоналів від роботи в державному секторі. Особливим викликом є реформа судової системи, яка наштовхується на опір з боку суддівської і прокурорської спільноти, що є ключовою умовою для ефективної боротьби з корупцією. Саме відсутність приголомшливих успіхів у боротьбі з корупцією й олігархічною системою є основним об'єктом критики Санду в поточній кампанії.
Ситуація ускладнюється неефективністю економіки: ВВП у 2024 році досягне лише 94,8% від рівня 1991 року, останнього року існування СРСР, а населення відтоді скоротилося на третину. Спроби PAS відродити економіку, що сприяло б зростанню добробуту, були паралізовані діями Росії. З початком опалювального сезону 2021 року Москва в односторонньому порядку припинила постачання газу до Молдови, що спричинило енергетичну кризу й соціальні заворушення. Подальші виклики для економіки були спричинені російським вторгненням в Україну. PAS вийшла із цього малою кров’ю і навіть посилила стійкість країни до російського впливу. Однак це позначилося на гаманцях громадян: реальна заробітна плата зросла лише на 0,2% в період з 2021-го по 2023 рік.
Референдум щодо вступу до ЄУ
Паралельно з президентськими виборами відбудеться референдум, оголошений Санду ще у грудні 2023 року. Громадськість вирішуватиме питання про включення «європейської ідентичності нації» до преамбули конституції, інтеграцію з Європейською Унією як пріоритетну мету Молдови та додавання глави, яка визначає процедуру ухвалення договору про вступ до ЄУ. За словами Санду, це мало б стати не лише вираженням прагнень народу, але й реальною гарантією збереження проєвропейського курсу країни, навіть у разі приходу до влади проросійських партій.
Насправді ж проєвропейський результат референдуму має слугувати аргументом для влади в переговорах із Заходом, від підтримки якого залежить не тільки хід реформ, а й життєздатність молдовської економіки. Він також слугуватиме мобілізації електорату напередодні парламентських виборів улітку 2025 року, оскільки, згідно з поточними опитуваннями, PAS хоч і виграє їх як найбільша партія, але вже не отримає самостійної більшості і може поступитися владою проросійським угрупованням. Жодне конституційне положення не забезпечить гарантії справді проєвропейського курсу та проведення реформ у такій ситуації. Це наочно продемонстрували уряди, сформовані Партією комуністів і президентом Володимиром Вороніним у 2001-2009 роках, Альянсу за європейську інтеграцію у 2009-2016 роках і, нарешті, олігарха Влада Плахотнюка у 2016-2019 роках. Усі вони, прикриваючись порожніми банальностями, декларували прагнення зблизитися з ЄУ, але насправді привласнювали державу і зміцнювали олігархічно-корупційну систему.
Молдовські соціологічні агентства, зосереджені на президентських виборах, зазвичай навіть не ставлять питання про референдум. Як виняток, iData зробила це в середині вересня. Згідно з опитуванням, 46% громадян підтримали б зміни до Конституції, а 39% виступили б проти. Окрім Санду і PAS, до кампанії за проєвропейський вибір долучилися й дрібні партії. Єдиним великим угрупованням є позапарламентський Рух національної альтернативи (РНА) мера Кишинева Іона Чебана. Він апелює до лівоцентристського електорату, який скептично ставиться до Санду, а також до російськомовного електорату, сподіваючись, що той допоможе йому зміцнити партію й подолати 5-відсотковий бар'єр на виборах наступного року. Це дозволило б РНА стати єдиним угрупованням, із яким PAS може розглядати можливість створення коаліції, якщо вона захоче залишитися в уряді.
Вагаючись між закликами до бойкоту й голосуванням проти конституційних змін, проросійські противники європейської інтеграції посилили свою дезінформаційну кампанію. Вони стверджують, що Молдова може встановити дружні відносини з Росією й отримати доступ до її ринків і дешевого газу. Водночас вони закидають уряд, Санду і PAS, підтримуваних Євроунією, що ті допускають вторгнення в країну ЛГБТ+ спільнот, Румунії та війну з Росією. Молдовська православна церква, яка підпорядковується Московському патріархату і до якої належить більшість молдован, також грає роль у цьому наративі. Її священники застерігають, що Санду приведе країну до моральної корупції, і, за прикладом України, намагатиметься демонтувати церковно-православні структури.
Проросійські, але розділені
Проросійська опозиція хоч й є сильною, але не зуміла об'єднатися й висунула кількох кандидатів. Це пов'язано не лише з амбіціями й давньою ворожнечею, але й з відсутністю однозначної підтримки того чи іншого кандидата з боку Москви. Можливо, таке ставлення є результатом розрахунку на те, що ніхто не має шансів у змаганні зі Санду, тому немає сенсу витрачати сили і ресурси і, крім того, ризикувати ганебною поразкою. Росія може розглядати ці вибори як випробування різних стратегій, зокрема використання кандидатами проросійського наративу різного ступеня інтенсивності. Звичайно, це не означає, що Москва просто спостерігає. Вона продовжує сіяти пропаганду й дезінформацію через речницю МЗС Марію Захарову, дрібних шпигунів та інтернет-тролів. Молдовські служби блокують дедалі більше сайтів, але це все ще боротьба з вітряками.
Васіле Болеа, який міг би стати головним фаворитом Росії, не був допущений до участі у виборах. Центральна виборча комісія Молдови відмовилася зареєструвати його виборчий блок «Победа», звинувативши його у фінансових порушеннях і формальних помилках. Болеа все ж спробував обійти закон і балотуватися як незалежний кандидат, хоча він належав до партії «Відродження» (Renaştere), яка разом із партією «ШОР» (заборонена в Молдові) та «Альтернативними і рятувальними силами Молдови» входить до складу блоку. Його створення, як і висунення кандидатури Болеа, було частиною політичного театру, керованого з Москви Іланом Шором, якому на батьківщині загрожує 15-річний термін ув'язнення за організацію скандалу з мільярдними крадіжками з молдовської банківської системи у 2014 році. Зараз Шор є головним постачальником російської пропаганди й дезінформації в Молдові, використовуючи для цього електронні ЗМІ. Як виявили молдовські служби, він створив мережу кур'єрів, які привозять готівку з Росії для незаконного фінансування його партії й масової купівлі голосів на майбутніх виборах. Він оголосив, що напередодні виборів буде інформувати людей через месенджер Telegram, за кого голосувати. За даними поліції, у вересні він підкупив близько 130 тисяч громадян на суму 15 млн доларів.
Імовірно, головним конкурентом (10-12% підтримки) буде офіційно незалежний, але підтримуваний Соціалістичною партією Александр Стояногло. Це колишній генеральний прокурор, звільнений за часів Санду за звинуваченнями в незаконному збагаченні, корупції і зловживанні владою, які досі не доведені. Він закликає до повернення до «справжнього правосуддя» й позаблокового статусу країни. Щодо європейського питання, то він ухиляється від чіткої відповіді і, з одного боку, сам виступає за вступ до ЄС, а з іншого – наводить абсурдні аргументи проти. На думку соціалістів, він є безпартійним професіоналом і «народним кандидатом», який може об'єднати навколо себе опозицію і зможе скласти конкуренцію Санду. Його висунення, найімовірніше, є ініціативою колишнього президента Ігоря Додона, який був би природним кандидатом для більшості проросійського електорату, але боявся програшу і можливого переходу підтримки Москви до Шора. Навіть Комуністична партія, яка формує єдиний блок у парламенті зі соціалістами, відмовилася підтримати Стояногло і висунула як кандидата колишнього прем'єр-міністра Васіле Тарлева (2-6% за опитуваннями), який обіцяє реіндустріалізувати Молдову і підтримувати паралельні відносини з ЄУ, Росією й Китаєм.
Вихід Стояногло до другого туру виборів не є безсумнівним. Ренато Усатий також має співставні шанси зі 6-13% підтримки. Він є популістським лідером позапарламентської «Нашої партії» і колишнім двічі мером міста Бєльце (щоразу йшов у відставку в середині терміну), популярним особливо на півночі країни і в помірковано проросійських колах. Сам Усатий залишається непримиренним ворогом Додона. Він посів третє місце на президентських виборах 2020 року (із 17% голосів) і закликав голосувати проти Додона у другому турі, що сприяло перемозі Санду. Зараз він обіцяє виборцям об'єднати молдован, незважаючи на політичні розбіжності, і називає національний розвиток своєю єдиною метою.
Серед другорядних кандидатів, які симпатизують Росії, – колишній башкан (губернатор) традиційно проросійської автономної Гагаузії Ірина Влаг, яка загадково заявляє, що зосередиться на проблемах простих людей, миру і процвітання (вона може розраховувати на 2-6% голосів), і колишній прем'єр-міністр, пов'язаний зі соціалістами, Іон Чіку, який має підтримку 2-4%. Його головна вимога – збільшити соціальні виплати й відновити ефективні державні інститути.
Діаспора вирішує все
Цілком імовірно, що результати Санду і проєвропейського референдуму будуть набагато кращими, ніж показують опитування. Усі молдовські статистичні інститути страждають від структурної проблеми, яка полягає в тому, що вони не можуть охопити діаспору, що спотворює передвиборчі опитування. Тим часом діаспора налічує понад мільйон осіб, які проживають, зокрема, в Італії, Франції, Німеччині, Іспанії та Румунії, а також у Великій Британії, і лише незначною мірою в Росії – проти 2,4 млн молдован, які мешкають у самій Молдові (за винятком Придністров'я). Діаспора залишається чітко прозахідно орієнтованою: у другому турі президентських виборів 2020 року вона забезпечила 15,5% голосів виборців, 93% з яких підтримали Санду. У цьогорічному голосуванні будуть відкриті, зокрема, 60 виборчих дільниць в Італії, 26 – у Німеччині, 20 – у Франції, 17 – у Великій Британії, 16 – у Румунії, 10 – в Ірландії і лише дві – у Росії (спочатку планувалося п'ять, але МЗС Молдови не змогло створити такої кількості комісій).
Президентські вибори й конституційний референдум, найімовірніше, завершаться однозначною перемогою проєвропейського вибору. Значною мірою цьому сприятиме молдовська діаспора, яка вже влаштувала своє життя в країнах ЄУ і здебільшого ніколи не повернеться до Молдови назавжди. Коли пилюка після кампанії вляжеться, то на молдовську владу й пересічних громадян чекає щоденна, важка, позбавлена приголомшливих успіхів робота з відбудови власної держави. Від її результатів залежатиме поступ Молдови в переговорах і її потенційний вступ до ЄУ.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Trwa wyścig o prezydenturę w Mołdawii