У Надвірній виставили на продаж частину «будинку з химерами». Ця кам’яниця на вул. Міцкевича, 5 популярна серед туристів та містян завдяки своєму декору. Фасад двоповерхової вілли оздоблений маскаронами, совами, шишками, а доля її власника не менш яскрава. Розповідаємо про львівського адвоката Миколу Николайчука та його дім у Надвірній.
Сови, кедрові шишки і демонічна маска
Сецесійний будинок у центрі прикарпатського містечка збудували у 1910 році. Краєзнавиця Лариса Іроденко знайшла у «Зводі пам’яток Івано-Франківської області. Надвірнянський район» опис архітектури цієї вілли.
Перед головним входом є арка, зверху якої розміщений маскарон у вигляді коронованої маски з іклами та демонічними рисами обличчя. Такі оздоби фасадів виконували функцію оберега дому. Ще одним символічним захисником між вікнами центрального фасаду є кольоровий маскарон лісового божества з короною на голові, прикрашеною кедровими гілками з шишками. Саме через ці містичні «лики» вілла отримала місцеву назву «будинку з химерами».
Функцію оберега має також скульптурне зображення сов, яке повторюється у кількох місцях. Орнаментом, схожим на ажурне мереживо, що імітує стебла, гілки, листя та шишки кедра, оздоблені балкони і капітелі.
Ковальство балкона виконане у формі стилізованої комахи з розкритими крилами. Над вікном другого поверху розміщено геральдичний орнаментований картуш з іспанським гербовим щитом.
Адвокат, вояк УГА, вбитий НКВС
Власником цього будинку був представник української інтелігенції Надвірної Микола Николайчук. Він закінчив Коломийську гімназію і Львівський університет, став доктором права. У Першій світовій Микола Николайчук воював у кінноті австрійської армії, був поручиком, а з листопада 1918 року – в Українській галицькій армії. У січні 1919 року начальна команда УГА призначила його обозним референтом для фронтових частин.
По війні Микола Николайчук працював в адвокатській канцелярії у Львові. А з 1924 року розпочав власну юридичну практику в Надвірній. Активності адвоката вистачало не лише для роботи, він працював і в громадському та політичному секторі: заснував футбольний клуб «Бескид», читальню та керував її хором, розвивав українські організації «Луг», Пласт, «Рідна школа», був головою «Просвіти». У 1927–1935 роках очолював місцевий осередок УНДО, від якого обирався депутатом до Польського сейму.
За патріотичну діяльність та участь в УВО його переслідувала ще польська влада. Але коли 1939 року Галичину окупували совєти, Николайчука відразу заарештував НКВС. Подальший розвиток трагічних подій розповідає мартиролог Биківні. Як громадянин Польської держави Микола Николайчук потрапив у розстрільні списки польської довоєнної еліти.
«Навесні 1940 року Миколу Николайчука перевели у розпорядженні Управління НКВД УССР по Київській області. Його розстріляли, ймовірно, у квітні чи травні 1940 р. у спецкорпусі Лук’янівської тюрми. У Київському катинському списку він позначений номером 2078», – пишуть на сайті Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», де, ймовірно, Николайчук і похований.
Його будинок конфіскували, а сім’ю на сім років депортували до Казахстану – дружину Галину, доньку Аріадну та сина Олега. У 1950 році дочку знову заарештували та вислали на 10 років у табори. Після повернення вона прийняла монаший постриг і взяла ім’я Василія. Син Олег воював УПА, загинув у бою з НКВС під Галичем.
Їхню віллу розквартирували і поділили на кілька сімей. Нині продається другий поверх. Сови і маскарони досі бережуть будинок і пам’ять про своїх перших власників.