У четвер, 2 березня, в українському прокаті стартував новий фільм Даррена Аронофскі «Кит». Його світова прем’єра відбулась на тогрішному Венеціанському кінофестивалі у вересні минулого року. З того часу фільм Аронофскі здобув 39 різних нагород та 115 номінацій. Серед них – три номінації на «Оскар»: найкращий актор (Брендан Фрейзер), найкраща акторка другого плану (Хонг Чау), найкращий грим та зачіски.
Сценаристом драми виступив драматург Семюел Д. Хантер, який адаптував власну п'єсу, оператором – Меттью Лібатік, двічі номінант на премію «Оскар» та постійний колега Аронофскі.
Викладач літератури Чарлі багато років не виходить з дому. Він важить так багато (270 кг), що навіть у квартирі пересувається лише за допомогою ходунків. Він викладає онлайн і ніколи не вмикає камеру, щоб студенти його не бачили. За ним доглядає його подруга, медсестра Ліз. Згодом у його житті з’являється 17-річна донька Еллі, яку він не бачив багато років.
Що трапилось із Чарлі і чому його життя стало таким? Поступово, крок за кроком, не залишаючи його домівки, ми дізнаємося усю історію.
Без сумніву, одну з головних ролей в успіху фільму відіграє виконавець ролі Чарлі Брендан Фрейзер. Актора гримували по 4 години, п’ятеро людей допомагали йому одягти «костюм героя» впродовж усіх 40 знімальних змін.
Проте річ не у гримі. Брендан Фрейзер відомий насамперед завдяки пригодницькій «Мумії», останні роки взагалі не мав помітних ролей. А тут, у картині Аронофскі, він не лише повертає собі статус зірки. Мабуть, вперше у кар’єрі 54-річний Фрейзер є таким глибоким та зворушливим. Його гра позбавлена динаміки, тож актор будує роль на тонких нюансах емоцій та почуттів. Без сумніву, найкраща робота для Фрейзера за всю його кар’єру.
Зрештою, увесь фільм Аранофскі – це тонка гра емоцій, коли події відбуваються переважно десь за кадром, а ми стаємо свідками лише їх наслідків, відображення у вчинках героїв.
Фільму можна закинути хіба надмірну сентиментальність та надто прямі асоціації та референси, зокрема з Біблією. Хоча вони притаманні усім картинам Аронофскі. Цього разу він став напрочуд камерним та якимось людяним. Але при тому не впадає в надмірну простоту (хоч, на перший погляд, так може здатись), зберігаючи доволі складну конструкцію самої сюжетної історії (байдуже, що головна її частина залишиться за межами кадру) чи театральність.
Це добре кіно (в обох значення цього слова). Подивитись його варто на великому екрані, адже при видимому лаконізмі зображення режисер насичує фільм великою кількістю дрібних деталей, що працюють на загальну ідею.
А тим часом уже 12 березня стане відомо, хто отримає «Оскар». У номінації «найкраща чоловіча роль» основна боротьба розгорнеться між Фрейзером та молодим дебютантом Остіном Батлером («Елвіс»). Батлер чудовий, проте роль короля рок-н-ролу має чимало «підпорок», а от Фрейзеру, попри складний грим, набагато більше довелось покладатись виключно на свою майстерність. Так що в очікуванні «Оскара» без сумніву варто піти у кіно.