Британський журнал The Economist пише про спроможності російської економіки виробляти, відновлювати й постачати на фронт бронетехніку та стволи для артилерії. Саме від наявності цього ресурсу залежатимуть подальші наступальні дії російської армії в Україні, стверджують опитані журналістом аналітики.
ZAXID.NET публікує переклад тексту The Economist «У Росії закінчуються величезні запаси озброєнь радянських часів».
***
Тривалий час здавалося, що війна на виснаження між Україною та Росією, населення якої в п'ять разів перевищує українське, може закінчитися лише одним способом. Але широко розрекламований російський наступ на Харків з півночі, що розпочався в травні, згасає. Успіхи на інших ділянках фронту, особливо на Донбасі, були не лише стратегічно незначними, але й досягнутими величезною ціною. Питання зараз полягає не стільки в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, скільки в тому, як довго Росія зможе підтримувати нинішній темп своїх операцій.
Ключовим питанням є не людські ресурси. Схоже, що Росія здатна продовжувати знаходити близько 25 тисяч солдатів щомісяця, щоб утримувати на фронті близько 470 тисяч особового складу, хоча їй доводиться платити за них більше. Виробництво ракет для завдання ударів по українській інфраструктурі також стрімко зростає. Але попри всі розмови про те, що Росія перетворилася на військову економіку, витрачаючи близько 8% свого ВВП на військові цілі, вона здатна замінити приголомшливі втрати танків, бронетранспортерів і артилерії, лише витягнувши зі сховищ і відремонтувавши запаси, накопичені ще за радянських часів. Ці запаси хоч величезні, але вони не безмежні.
За оцінками більшості розвідок, за перші два роки війни Росія втратила близько 3000 танків і 5000 інших броньованих машин. Голландський розвідувальний сайт з відкритими джерелами Oryx оцінює втрат російських танків, щодо яких є фото- або відеодокази, у 3235, але припускає, що реальна цифра «значно вища».
Александр Гольц [Aleksandr Golts], аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, каже, що Владімір Путін має завдячувати старому політбюро за величезні запаси зброї, які були накопичені за часів холодної війни. Він каже, що радянські лідери знали, що західна військова техніка набагато досконаліша за їхню, тому вони зробили вибір на користь масового виробництва, випускаючи тисячі бронемашин у мирний час на випадок війни. Напередодні розпаду Радянського Союзу, каже Гольц, він мав стільки ж бронетехніки, скільки решта країн світу разом узятих.
Коли міністр оборони Сєргєй Шойгу в грудні 2023 року хвалився, що упродовж року було поставлено 1530 танків, він не сказав, що майже 85% з них, згідно з оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), Лондонського аналітичного центру, були не новими танками, а старими (переважно Т-72, також Т-62 і навіть деякі Т-55, виробництво яких датується періодом відразу після Другої світової війни), які були зняті зі зберігання і пройшли мийку і чистку.
З моменту вторгнення на фронт було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками IISS, річний обсяг виробництва танків Т-90М цього року може наблизитися до 90 одиниць. Проте Міхаель Гьєрстад [Michael Gjerstad], аналітик IISS, стверджує, що більшість Т-90М насправді є модернізацією старих Т-90А. Оскільки їхня кількість зменшується, виробництво нових Т-90М цього року може становити не більше 28 одиниць. Павєл Лузін, експерт з питань російського військового потенціалу у вашингтонському Центрі аналізу європейської політики, вважає, що Росія може виробляти лише 30 нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, вони виявили, що його гармата була виготовлена в 1992 році.
На думку Лузіна, здатність Росії будувати нові танки чи бойові машини піхоти, або навіть ремонтувати старі, стикається з труднощами, пов’язаними із отриманням комплектуючих. Склади комплектуючих для виробництва танків, які до війни планували використовувати у 2025 році, вже зазнали спустошення, а критично важливе обладнання, таке як підігрівачі палива для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для виявлення цілей, раніше імпортувалися з Європи, а зараз їх продаж заблокований санкціями. Брак високоякісних шарикопідшипників також є стримуючим фактором. Китайські альтернативи іноді доступні, але кажуть, що вони не відповідають колишнім стандартам якості.
Однак це не всі проблеми, коли йдеться про виробництво нової бронетехніки або спроби модернізації старої. За останні два роки виробництво феросплавів фактично скоротилося, каже Лузін. Більшість зварювальних робіт на збройових заводах досі виконується вручну, і, незважаючи на те, що заводи нібито працюють у три зміни, Лузін каже, що підприємствам важко набрати достатню кількість робітників. Вони також значною мірою залежать від верстатів, імпортованих багато років тому з Німеччини і Швеції, багато з яких зараз старі і їх важко обслуговувати.
Більше того, старого радянського ланцюга постачання озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами виробництва радянської зброї та її компонентів. За іронією долі, Харків був основним виробником башт для танків Т-72. За словами Лузіна, кількість робітників у російському військово-промисловому комплексі також різко скоротилася – з 10 до 2 мільйонів, без жодних компенсаційних змін в автоматизації.
Ще одне занепокоєння викликає виробництво артилерійських стволів. Наразі, завдяки допомозі Північної Кореї, Росія має достатньо снарядів, ймовірно, близько 3 млн цього року. Цього достатньо, щоб перевершити українців, які донедавна мали перевагу в снарядах щонайменше 5:1, а подекуди і значно більшу. Але недоліком такої високої інтенсивності вогню є зношеність стволів. У деяких гарячих точках стволи гаубиць потребують заміни вже через кілька місяців.
Проте, за словами Лузіна, є лише два заводи, які мають складні ротаційні ковальські машини австрійського виробництва (останню з них було імпортовано у 2017 році), необхідні для виготовлення стволів. Кожен з них може виробляти лише близько 100 стволів на рік, тоді як потреба в них становить тисячі. Росія ніколи не виробляла власних ковальських верстатів; вона імпортувала їх з Америки в 1930-х роках та пограбувала німецькі заводи після війни.
Рішенням цієї проблеми стало канібалізування стволів зі старої буксируваної артилерії і їх встановлення на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було замінено близько 4800 стволів. Як довго росіяни зможуть продовжувати це робити, залежить від стану близько 7000 стволів, які можуть залишитися на складах. Міхаель Гьєрстад каже, що для реактивних систем залпового вогню, таких як ТОС-1А, зношення стволів означає набагато коротші черги вогню.
Але найбільша проблема виникає з танками і бойовими машинами піхоти, які, як і раніше, мають вирішальне значення для будь-яких масштабних наземних наступальних операцій. Хоча в лютому цього року, за оцінками IISS, Росія могла мати на складах близько 3200 танків, Гьєрстад каже, що до 70% з них «не зрушили з місця ні на дюйм з початку війни». Значна частина Т-72 зберігається під відкритим небом ще з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані.
І Гольц, і Лузін вважають, що за нинішніх темпів зносу російських танків і бойових машин піхоти, які перебувають на зберіганні, вони досягнуть «критичної точки виснаження» до другої половини 2025 року. Гьєрстад дає на це ще кілька місяців. Але росіяни не захочуть дійти до краю прірви, коли у них раптом залишиться дуже мало нових танків для відправки на фронт. Новий міністр оборони Андрій Бєлоусов, схоже, зосереджений на нарощуванні виробництва безпілотників.
Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російським військам, можливо, доведеться змінити свою позицію на більш оборонну, вважає Гьєрстад. Це може стати очевидним вже до кінця літа. Зацікавленість Путіна у тимчасовому припиненні вогню може незабаром зрости.