Передусім складаю сердечну подяку за нагородження мене цією високою відзнакою – «Почесний громадянин Львова». Дякую також тим львів’янам, які проголосували в інтернет-опитуванні.
Насправді цю відзнаку треба було перейменувати на: «Громадянин, обдарований почестями Львова».
Усі ми, всі покоління його мешканців, є лише річними кільцями на стовбурі славного, могутнього і крислатого дерева стародавнього Львова. Це в його кроні ми знаходимо собі родинне гніздечко, це в його зелені зріють наші славні здобутки, це в його духові-охоронцеві формується наш особистий дух.
Роль Львова в історії сьогодення та майбутнього України – велика і почесна. Саме звідси йдуть важливі імпульси розвитку, тут зріють важливі розгадки долі нашої землі. І все це стає можливим завдяки особливій місійності Львова, який віддавна тямить своє призначення. Звичайно, є у Львова і слабинки, але дозвольте мені в цей день про них не згадувати.
Проте у своїй вимогливості до Львова пам’ятаймо, що Львів – це ми, і місія Львова – це наша місія. Відповідальність Львова – це наша відповідальність. І я хочу привітати тих, хто вміє брати тягарі Львова на свої плечі.
Нарешті я хотів би згадати про тих львів’ян, перед якими моє серце розкрите в особливий спосіб. Це молодь. Львів, як і вся Україна, має прекрасну молодь – я це знаю по праці своїй в Українському католицькому університеті. Ця молодь вже не носить на своїх підошвах рабського пороху. Цю молодь вже не можна віднести до категорії «гомо совєтікус». Ця молодь, поки що, є поколінням війни. І я вдячний всім вам за те, що ми маємо можливість зібратися – саме завдяки тому, що хтось там з воїнів стоїть зараз у бруді, холоді, важких умовах під обстрілами.
Хай не буде це покоління більше поколінням війни. Хай буде воно поколінням духовного преображення країни.
Дорогий Львове, дякую Богові, що ти є. Хай буде благословенний кожен твій день і кожен твій мешканець на многії і благії літа.
Промова Мирослава Мариновича із Львівської міської ради, де відбулось нагродження найкращих львів'ян 2017 року.