Геополітичний наратив усе ще дуже популярний, особливо в інтернет-ЗМІ. Нещодавно Яцек Бартосяк, колумніст, який пише про геополітику, під час дебатів на каналі Zero заявив, що Україна володіє «справжнім військом, яке стріляє по росіянах від імені американців». У такому світогляді Київ є покірним васалом США, який переслідує інтереси Вашингтона, а не свої власні. Навіть якщо залишити осторонь той факт, що це наратив, типовий для Росії, де геополітика як спосіб інтерпретації світу тріумфує вже багато років, ніщо не спростовує його припущення більше, ніж досвід двох років повномасштабної війни в Україні.
Російсько-українська війна довела, що держави, які зазвичай сприймаються як наддержави чи гегемони, аж ніяк не є всемогутніми і мають свої обмеження. Це суперечить картині міжнародних відносин, яку роками просували геополітики. На їхню думку, у світі є лише кілька держав, які здатні диктувати умови, вигідні лише їм самим, навіть своїм союзникам. Натомість більшість інших держав вони позиціонують як безправних суб'єктів міжнародного права, які є суверенними тільки де-юре, але вже не де-факто. Тому геополітики у своєму аналізі здебільшого зосереджуються на інтересах і стані наддержав, щонайбільше включаючи держави, громадянами яких вони є.
Тим часом оборонна війна України, що триває вже понад два роки, оголила численні слабкості трьох держав, які геополітики найчастіше зображують як держави, що мають достатньо сили і впливу, щоб загнати в кут непокірні країни, які прагнуть до суверенітету. Йдеться про Росію, Китай і США.
Неефективні держави
У випадку з Російською Федерацією, її імідж потуги, що диктує умови державам на пострадянському просторі, які Кремль вважає своєю сферою впливу, зазнав краху. Росія будувала цей імідж за допомогою військової могутності й загрози ядерної зброї, а також через залежність окремих держав від її енергетичних ресурсів. До 24 лютого 2022 року російські збройні сили вважалися другою армією у світі. Теорії про захоплення Києва за три дні і швидке знищення або капітуляцію українських Збройних сил були досить популярними на Заході в той час. До того ж вони підкріплювалися витоками інформації від західних спецслужб.
Звідси величезне здивування, коли виявилося, що росіяни зазнають кривавих поразок, скомпрометовані втратою багатьох одиниць дорогої техніки, їхні територіальні здобутки не такі вражаючі, як оголошувалося, а російські повітряно-космічні сили не в змозі домінувати в українському небі. Ще 2022 року українці звільнили значні ділянки своєї території і витримали російські бомбардування наприкінці 2022 і на початку 2023 року. Наче цього було недостатньо, українці, які не мали власного флоту, змусили російський Чорноморський флот за допомогою безпілотників і ракет вивести свої війська із західної частини Чорного моря. Так російська територія виявилася вразливою для ударів українських безпілотників і диверсійних дій українських спецслужб.
Не можна оминути увагою ще один важливий факт. Від самого початку повномасштабної війни Російська Федерація мала підтримку союзників. Білорусь надала свою територію як стартові позиції для наступу, окупанти змогли використовувати казарми, полігони, шпиталі, а також склади білоруських військ. Українці утримувалися від обстрілів білоруських аеродромів, з яких злітали російські літаки і гелікоптери. З другої половини 2022 року росіяни користуються матеріально-технічною підтримкою з боку Ірану і Північної Кореї, хоча варто наголосити, що не безоплатно. Весь час різні товари до РФ постачають і китайці, хоча вони намагаються утримуватися від масштабної підтримки військового характеру. Не можна оминути увагою і країни, вплив яких на перший погляд може здатися незначним: Вірменію, Грузію чи Казахстан. Вони виступають посередниками в імпорті багатьох важливих для російської військової промисловості товарів, передусім електроніки, а також сировини, необхідної для збільшення виробництва артилерійських боєприпасів, потрібних збройовій промисловості.
Хоча Китайська Народна Республіка намагається залишатися осторонь російсько-українського конфлікту, її симпатії до Москви досить очевидні. Однак роль Китаю в підтримці Росії є меншою, ніж побоювалися спочатку. Пекін продає Російській Федерації різноманітні товари, зокрема подвійного призначення, але поки що, побоюючись західних санкцій, він вирішив не продавати військову техніку або боєприпаси. Зусилля китайської дипломатії зосереджені на спробах узгодити очікування російського партнера з повагою до міжнародного права. У такий спосіб Пекін намагається чинити тиск на переговори між Києвом і Москвою. У контексті політики наддержавності Китаю не можна оминути увагою і реакцію КНР на візит спікерки Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі до Тайваню в серпні 2022 року. Пекін і надалі розглядає тамтешню владу Китайської Республіки як конкурента і не приховує, що хоче окупувати острів під приводом «возз'єднання Китаю» до 2049 року. Однак погрози Пекіна на адресу США не супроводжуються жодними діями. Навіть геополітики дедалі частіше помічають, що дні слави КНР повільно добігають кінця через економічні і демографічні причини, тоді як інший азійський суперник Пекіна – Індія – посилюється.
У зв'язку з російською агресією проти України ми також побачили слабкість й обмеженість Сполучених Штатів. Перше, що впадає в око – це проблеми законодавчої влади. Зі жовтня 2023 року до другої половини березня 2024 року Палата представників не могла ухвалити бюджетний законопроєкт, що призвело до прийняття помісячного тимчасового бюджету. І досі конгресмени не спромоглися схвалити пакет підтримки для України, Ізраїлю й Тайваню – одних з найважливіших партнерів і союзників США поза межами НАТО. І все це через обструкціонізм з боку відносно невеликої кількості конгресменів з протрампівської групи MAGA (від гасла Make America Great Again). Проблеми законодавчого процесу і парламентські інтриги виявилися фактором, який має значний вплив на реалізацію Білим домом зовнішньої політики. Вони також впливають на довіру до США в очах багатьох європейських країн, які побоюються, що Дональд Трамп знову стане президентом.
Лімітована гегемонія
Не менш важливими є об'єктивні обмеження США у військовому плані. Хоча США залишаються гегемоном завдяки більшим можливостям, ніж у їхніх конкурентів і союзників, вони не є всемогутніми у цій сфері. США мають відносно невеликі потужності з виробництва боєприпасів і ракет, а також важкої техніки, але тут слід додати, що вони мають дуже великі її запаси. У зв'язку із цим американцям потрібен час і фінансові інвестиції для відновлення потенціалу, близького до того, який був за часів холодної війни. Інший тип обмежень – це логістика. Хоча Штати мають потужний військово-морський флот і сучасні військово-повітряні сили, вони повинні покладатися на бази і порти союзників для виконання завдань далеко від рідного континенту. Здатність перекидати війська і припаси обмежена кількістю транспортних засобів.
Інша слабкість Сполучених Штатів корениться в їхній нерішучості щодо того, яку політику вони повинні проводити щодо Російської Федерації. Протягом останніх десятиліть багато американських політиків вважали за краще бачити в Росії партнера, а не суперника. Такому ставленню сприяли засоби масової інформації й американська поп-культура (наприклад, третій сезон серіалу «Джек Раян» або серіал «Картковий будинок»). Воно ігнорувало занепокоєння союзників НАТО на східному фланзі, а також недружні сигнали з боку самої Росії і її зростаючу співпрацю з КНР, сирійською диктатурою та Іраном. Навіть після вторгнення в Україну Білий дім утримався від посилення курсу на Кремль, встановивши для себе і своїх союзників «червоні лінії» щодо постачання обладнання в Україну. Багато аналітиків вважає, що автором цієї стратегії, яка отримала назву «контрольованої ескалації», є Джейк Салліван, радник президента Байдена з питань зовнішньої політики. Салліван видавав бажане за дійсне в російсько-українській війні, намагаючись поєднати дві складні цілі. З одного боку, забезпечити, щоб Україна не програла, а з іншого – не допустити, щоб Росія зазнала надто серйозної поразки.
Однак це не означає, що США здатні змусити Україну та інших союзників робити все, що їм заманеться. Хорошим прикладом цього є політичні рішення Великої Британії, які приперли Білий дім до стінки, змусивши американців посилити підтримку Києва. Вперше це сталося на початку 2022 року, ще до вторгнення. Тоді британці передали українцям сучасні пускові установки протитанкових керованих ракет NLAW. Це спонукало США збільшити поставки пускових установок і ракет Javelin, а також зенітних ракет Stinger, серед іншого. Через рік, коли між Берліном і Вашингтоном тривали суперечки про те, хто першим ухвалить рішення про передачу Україні західних танків, на перший план знову вийшла Велика Британія, оголосивши про передачу роти Challenger-2. Це дало поштовх до формування бронетанкової коаліції. У травні 2023 року з'ясувалося, що британці надали українцям крилаті ракети Storm Shadow, а французи, наслідуючи їхній приклад, передали свій еквівалент цієї зброї під назвою SCALP.
Російська нафта – яблуко розбрату між Києвом і Вашингтоном
22 березня 2024 року газета Financial Times повідомила, посилаючись на анонімні джерела, що влада США роздратована українською кампанією бомбардувань російських нафтопереробних комплексів. Вона триває з кінця січня і вже призвела до значних збитків на 12 підприємствах. На деяких з них було скорочено виробництво, робота інших зупинена. Багато українських безпілотників-камікадзе впали на установки, які потребують запчастин із західних країн для ремонту. Через санкції доступ до них дуже ускладнений, через що росіянам доводиться витрачати набагато більше грошей, ніж до вторгнення, а час доставки цих запчастин значно збільшився. Згідно з інформацією, зібраною Маріушем Маршалковським, головним редактором порталу POLON.pl, ціни на паливо на внутрішньому ринку Росії значно зросли, а втрати видобутку становлять від 600 до 900 тисяч барелів на день. Варто також зазначити, що українці зосередилися на атаках на ті компанії і паливні склади, які займаються постачанням військ вторгнення, зокрема військово-повітряних сил. Здавалося б, це очевидний успіх Києва, але союзник з-за океану бачить ситуацію інакше.
Як пише Financial Times, роздратування Білого дому пов'язане з тим, що адміністрація Байдена стурбована впливом українських бомбардувань на світові ціни на паливо, що може негативно позначитися на президентській кампанії в США. Зростання цін гратиме на користь Трампа. Ми не знаємо, наскільки достовірною є ця інформація і чи справді американці так обґрунтовували свої вимоги до українців припинити бомбардування російської нафтової промисловості. Однак невдоволення Вашингтона є фактом, про що говорять політики і військовики. Спробу американців вплинути на українців опосередковано підтверджує і візит Джейка Саллівана до Києва 20 березня. На пресконференції він заявив, що приїхав з «вірою» у вихід з глухого кута, в якому опинився Конгрес. Але існують обґрунтовані припущення, що головною метою візиту міг бути тиск на Київ у зв'язку з атаками на російські нафтопереробні заводи.
Якщо це так, то українці проігнорували застереження, які їм нібито передав близький соратник президента Байдена. У ніч на 22 березня 2024 року сталася чергова атака українського безпілотника-камікадзе на нафтопереробний завод у Самарі. 26 березня голова Служби безпеки України (яка розділяє відповідальність з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України за атаки безпілотників-камікадзе і диверсійну діяльність) Василь Малюк заявив українським ЗМІ, що атаки на російські компанії триватимуть.
Київ дозволив собі ігнорувати очікування Вашингтона з кількох причин. З одного боку, Україна має багатий досвід багатовекторної політики з 1991-го до 2013 року. Хоча вона стала джерелом багатьох проблем, водночас вона дозволила їй розвинути цінні навички в міжнародній політиці та підхід до політики, який не ставить все на одну карту. У цьому випадку – на американську карту. Українці бачать, що Велика Британія, Чехія, Франція, Німеччина і, відповідно до своїх можливостей, Польща, скандинавські і балтійські країни також відіграють значну роль у їхній підтримці. До речі, саме Чехія, а не США, знайшла 1,5 млн артилерійських снарядів для України й організувала коаліцію для збору коштів на їхню закупівлю.
Показово також, що Київ може дозволити собі бомбардувати російські промислові підприємства завдяки тому, що має для цього засоби, які сам же і створив. Хоча безпілотники-камікадзе не настільки ефективні, як балістичні і крилаті ракети, вони все ж здатні завдати достатньої шкоди й коштують набагато дешевше. Росіяни не можуть захистити всі життєво важливі об'єкти протиповітряною обороною. Не секрет, що більшість західних країн, включно зі США, виступають проти використання на території Росії озброєнь, які вони надали або навіть Україна купила в них. За таких обставин українці з перших днів повномасштабної війни використовують власну зброю для обстрілів території агресора.
Незалежно від того, чи відповідає дійсності те, що написали журналісти Financial Times про причини тиску США, сам факт тиску свідчить про те, що американцями керує далекосяжний егоїзм. Вони самі очікують від українців того, що можна описати як «суїцидальний альтруїзм». Мало того, що від них очікують, що вони будуть чимось на кшталт боксерської груші для росіян у цій війні, але Білий дім не в змозі запропонувати нічого натомість. Таке ставлення добре підсумував Даніель Селіґовський, експерт Польського інституту міжнародних відносин, який прокоментував повідомлення британської газети в мережі Х так: «Про що думав Вашингтон? Що українці просто сидітимуть склавши руки і спостерігатимуть, як російські ракети падають на їхні міста? Ми давно говорили нашим американським колегам, що чим менше ви допомагаєте Україні, тим менше у вас впливу на неї – вони сміялися [з цього]».
Україна як суб'єкт міжнародної політики
Якби Україна була лише об'єктом на міжнародній арені, вона, ймовірно, просто не існувала б сьогодні, або була б обрізана до маленького шматка за результатами мирної конференції, створеної на догоду провідним геополітичним гравцям. Це забезпечило б Сполученим Штатам і Китаю мир, а Росії – територію і славу переможця у війні.
Реальність виявилася іншою, не в останню чергу завдяки самій Україні та її європейським партнерам, до яких належать країни, що не мають статусу військової чи економічної потуги. Київ не є нічиїм васалом і зараз повинен зосередитися на веденні війни так, щоб обмежити руйнівні можливості агресора. Навіть якщо обрана стратегія, хоч і повністю відповідає міжнародному праву, не подобається деяким західним союзникам. Україна не тільки може дозволити собі ігнорувати очікування США. Вона навіть зобов'язана, якщо хоче вижити.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Ukraina nie jest wasalem USA