Після припинення американської допомоги Україні становище її захисників значно ускладнилося. Загроза того, що Вашингтон взагалі відмовиться від підтримки Києва, вдарила по моральному духу українських вояків. На них також уже вплинув провал сухопутної частини літнього контрнаступу, незважаючи на очевидні успіхи в Чорному морі, значення яких, схоже, оцінили лише британці. До цього додалися депресивний сезон і успішна російська пропагандистська кампанія, спрямована на те, щоб перешкодити українським громадянам мобілізуватися. Це також супроводжувалося конспірологічними теоріями, які стверджували, що Захід, припинивши допомогу, хоче змусити Україну піти на гнилий компроміс з Росією. Але якщо залишити осторонь психологічний аспект, то припинення допомоги з боку США мало насамперед практичне значення.
Пекло на передовій
Найгостріше відчувається брак ресурсу, без якого навіть найдосвідченіший полководець не здобуде перемоги в сучасній війні – боєприпасів. Українці стикаються насамперед з дефіцитом артилерійських снарядів. Вітчизняне виробництво не здатне навіть частково задовольнити потреб, а заводи в країнах Європейської Унії лише зараз почали нарощувати свої потужності. Тим часом, за деякими даними, перші транші боєприпасів у рамках так званої чеської ініціативи очікуються не раніше, ніж у червні. Падіння Авдіївки в лютому 2024 року багато аналітиків розглядає як яскравий приклад втрати важливої позиції, до того ж укріпленої, саме через недостатню кількість набоїв в української сторони.
Свіжим прикладом жахливої ситуації з боєприпасами у Збройних силах України є бої в районі села Очеретине, розташованого на північний захід від Авдіївки на дуже важливому пагорбі, на висоті близько 240 м над рівнем моря. Оскільки зі села відкривається вид на навколишню місцевість, у разі його захоплення росіяни отримають тактичну перевагу, яку вони також зможуть перетворити на оперативний успіх – якщо матимуть достатньо сил і ресурсів, щоб її використати. З іншого боку, українці можуть зіткнутися з вимушеним відступом на захід, зокрема з відносно зручних для оборони позицій на річці Дурна, західний берег якої вищий за східний, що ускладнює прорив. Росіяни наступали в напрямку Очеретиного протягом багатьох місяців, але лише на другому тижні квітня намітився невеликий прорив, який командування української частини помітило занадто пізно. 12 квітня російські війська, незважаючи на великі втрати, просунулися вздовж залізничної лінії в напрямку села. До 16 квітня вони пройшли 3,23 км по прямій і опинилися в Очеретиному, зайнявши плацдарм у південно-східній частині забудованої території. Протягом двох днів боїв здавалося, що українці оволоділи ситуацією і відкинули ворога, але 21 квітня росіяни повернули собі ініціативу і зайняли значну частину села. Ще через два дні більша частина Очеретиного опинилася в руках окупантів. Прорив стався, коли українське командування змінило виснажений особовий склад на оборонних позиціях на підрозділи 115-ї механізованої бригади. Але основною причиною кризи називають брак артилерійських боєприпасів, достатня кількість яких могла б зупинити штурм села далеко від його адміністративних кордонів.
Райони Авдіївки й Очеретиного – не єдині місця, де ситуація для української сторони є дуже складною. Уже кілька тижнів поспіль росіяни нарощують наступ на місто Часів Яр, яке розташоване на пагорбах на захід від Бахмута. Тут окупанти користуються дефіцитом боєприпасів у захисників – не лише артилерійських, а й зенітних. Річ у тім, що на цьому напрямку дуже дошкуляє російська штурмова авіація, яка діє вздовж лінії фронту з лютого 2024 року. Результати російських штурмів на слобожанській ділянці на річках Оскіл і Зеребець, на північ від Бахмута, а також на запорізькій і херсонській ділянках виглядають мізерними, але це не дуже втішає українців. Поки росіяни проявляють ініціативу, вони можуть обирати напрямок, на якому зберуть достатньо сил для пересування лінії фронту. В умовах дефіциту артилерійських і ракетних боєприпасів Збройні сили України будуть змушені з часом поступатися позиціями окупантам, щоб не знекровлювати війська. До того ж без зенітних ракет і сучасних західних винищувачів вони не зможуть відбити ворожу авіацію від лінії фронту, що дозволяє російським пілотам підтримувати наземні операції своєї армії і знищувати важкими бомбами навіть найміцніші укріплення.
Недостатня кількість ракет протиповітряної та протиракетної оборони, що використовуються в пускових установках, які захищають міста й важливі об'єкти інфраструктури в тилу бойових дій, також є проблемою. В останні тижні бомбардування посилилися, завдаючи значної шкоди критично важливій інфраструктурі. Нещодавнє руйнування теплової електростанції під Києвом стало можливим через те, що кілька ракет прорвалися крізь обстріл українських пускових установок. Хоча відімкнення електроенергії ще не сталося, влада в Києві не приховує, що ситуація критична і без ракетних поставок зі США пережити не тільки осінньо-зимовий період 2024-2025 років, але навіть саме літо, коли споживання електроенергії також буде високим, буде важко.
Вікно можливостей закривається
З наведеного вище опису вимальовується досить фаталістична картина, що узгоджується з попередженнями, які з'являються в західних ЗМІ в останні тижні, про те, що Україна наближається до поразки в цій війні. Однак це не так. Якщо ми відійдемо від однозначного підходу до коментування російсько-української війни, основаного на простих категоріях «перемога-програш», то побачимо, що становище збройних сил Російської Федерації також не є безхмарним. Росіяни мають проблеми і на фронті, і в тилу, а також на міжнародній арені. Тому вони різними способами намагаються примусити Україну до мирних переговорів, заздалегідь отримавши перемоги на фронті, щоб забезпечити вигідні для себе умови.
Інтенсивні російські атаки, які тривають уже кілька місяців, дозволяють зробити деякі цікаві висновки, загалом дуже позитивні для України. Йдеться про те, що відео і фотографії підтверджують великі втрати особового складу і техніки російської армії. Авдіївка була взята немислимою ціною, тому цілком правомірно називати її Пірровою перемогою. Наступні наземні завоювання також були куплені з неоптимальними втратами. Всупереч поширеним стереотипам про те, що Росія воює кількістю, а не якістю, російська армія взагалі не може дозволити собі таких втрат у довгостроковій перспективі. З другої половини 2022 року поступово стала очевидною деградація техніки російських збройних сил. Дедалі частіше на полі бою з'являються танки і гаубиці, які пам'ятають епоху Микити Хрущова або навіть пізнього Сталіна. Крім того, частка важкої техніки в російських частинах неухильно знижується, а виробництво не дозволяє поповнювати втрати, не кажучи вже про достатнє оснащення нових військ. Все більше останніх, до того ж, мають характер стрілецьких, піхотних з'єднань, ефективність яких у наступі обмежена. Якість підготовки більшості новобранців також знижується. Для того щоб зберегти тенденцію до збільшення чисельності військ вторгнення і компенсувати втрати піхоти, навчання зазвичай тривають 27-28 днів. Росіяни також інтенсивно використовують боєприпаси, що постачаються з Ірану й КНДР. Північнокорейські артилерійські снаряди широко критикуються російськими солдатами як неефективні і навіть небезпечні для операторів гаубиць. Що ще гірше для росіян, вони вже використали значну частину цих боєприпасів, а виробництво не є швидким процесом. Звідси можна зробити висновок, що, можливо, за кілька тижнів чи місяців інтенсивність російського артилерійського вогню зменшиться, якщо тільки окупанти не знайдуть іншого постачальника боєприпасів. Тобто якусь союзну державу, яка має великі запаси на своїх складах і буде готова їх продати.
Повітряні удари українських безпілотників-камікадзе виявилися болючими для росіян. Особливо болісно вони це відчули, коли українці бомбардували за їхньою допомогою нафтопереробні заводи в глибині Росії. Навіть тиск з боку США не зміг переконати Київ припинити цю кампанію. Атаки на нафтопереробну промисловість вплинули на ціни і доступ до палива на російському внутрішньому ринку, а також частково вплинули на постачання пального для армії. Частина бомбардувань була спрямована українцями на заводи з виробництва озброєнь, склади і військові аеродроми. Варто наголосити, що наслідком цих атак є не тільки втрата виробничих потужностей, які ще більше обмежені західними санкціями, а й фінансові втрати. Українські безпілотники в російському небі переконали росіян, що заяви Москви про потужність їхньої протиповітряної оборони – це лише пропаганда, яку легко спростувати. Збройні сили Російської Федерації не в змозі захистити всі важливі об'єкти, оскільки не мають достатньої кількості систем протиповітряної оборони. Вони також не є безпечними, як нещодавно з'ясували росіяни на базі поблизу міста Джанкой в окупованому Криму. Там, серед іншого, були вражені ракетами позиції батареї ЗРК С-400. А 17 квітня українські безпілотники досягли далекої Мордовії, де пошкодили загоризонтальний радар 29Б6 «Контейнер» – елемент попередження про повітряний і космічний напад.
Про те, що росіянам потрібен перепочинок, свідчать дії проросійських кіл на Заході. Уже кілька тижнів вони проповідують необхідність перемир'я, не дуже переконливо стверджуючи, що прагнуть припинити кровопролиття. Росіяни прихильно ставляться, наприклад, до голосів таких політиків, як президент Туреччини Ердоган, який нещодавно запропонував якнайшвидше укласти перемир'я і встановити узгоджений новий кордон там, де проходить лінія фронту. Більшість таких заяв не передбачає жодних заходів безпеки для України, що змушує Київ ігнорувати їх, справедливо вважаючи їх самогубством. Не можна також відкидати, що українці усвідомлюють, що Москва лише вдає зі себе військового «марафонця», і вирішили, що в їхніх інтересах тягнути час.
Російська Федерація сподівалася скористатися «найтемнішою годиною» України і переконати світ, що Київ не може виграти війну, а Москва не може її програти. Росіяни використовували своїх симпатиків на Заході – ідеться переважно про лідерів Угорщини і Словаччини, а також найактивніших противників підтримки України з американської групи MAGA – для того, щоб заблокувати або принаймні затримати ухвалення пакетів підтримки для України. У деяких випадках вони намагалися сприяти якнайкращому результату проросійських партій, які брали участь у виборах. Вони також не шкодували ні часу, ні ресурсів для розгортання кампанії в соціальних мережах, спрямованої на очорнення іміджу України і зображення її не як жертви, а як ката. Російська пропаганда також намагалася достукатися до українських громадян. Її метою було відмовити їх від мобілізації й підірвати довіру до державної влади. Росіяни хотіли досягти успіху на полі бою, розраховуючи на виснаження українських Збройних сил і падіння морального духу населення держави, яка стала жертвою агресії. Сьогодні це вікно можливостей, яке з'явилося перед ними в жовтні 2023 року, починає закриватися.
Пробудження в Конгресі
Політична епопея з проходженням у Палаті представників Конгресу пакету підтримки України, Ізраїлю й Тайваню добігає кінця. У першій половині квітня спікер Майкл Джонсон оголосив, що ведеться підготовка до створення формату, який дозволить винести пакет на голосування якомога швидше, водночас даючи можливість конгресменам вносити поправки до законопроєктів, що до нього входять. Його також підтримав Дональд Трамп, який наразі намагається достукатися до ширшого поміркованого електорату, щоб мати змогу перемогти чинного президента. Цікаво, що в такий спосіб він пішов проти своїх найбільш фанатичних прихильників у Республіканській партії.
Саботувати дії спікера і всієї Республіканської партії намагалися найрадикальніші члени MAGA, зокрема скандально відома конгресвумен Марджорі Тейлор Ґрін. Хоча вона заявляє, що є палкою прихильницею Дональда Трампа, вона знову погрожувала Майклу Джонсону ініціативою звільнити його з посади спікера Палати представників. З огляду на це, можна припустити, що найзапекліші противники підтримки України в Конгресі не настільки лояльні до колишнього президента США, як до інших можновладців. Підтримати Джонсона, якщо його відкликання буде винесено на голосування, вже запропонували демократи. Схоже, що серйозність ситуації у зв'язку із загостренням геополітичної ситуації й військовими злочинами росіян, про які американська розвідка доповіла спікерові, а також часткова втрата довіри до США нарешті спонукали представників обох партій припинити політичні ігри, прямо як у «Картковому будинку». Імовірно також, що якийсь невеликий вплив на Джонсона могла мати зустріч з представниками українських протестантських церков, які розповіли політику про звірячі російські репресії проти євангелістів на окупованих територіях. Зрештою, не можна відкидати, що він також врахував уроки з історії минулого століття. Майкл Маккол, голова комітету із закордонних справ Палати представників Конгресу США, а також конгресмен від Республіканської партії, 16 квітня закликав своїх однопартійців підтримати пакет допомоги зі словами, що посилаються на історію: «І історія буде судити нас за нашими вчинками: чи ви були Чемберленом, чи ви були Черчиллем».
Увечері 20 квітня відбулося голосування в Палаті представників Конгресу США. Законопроєкт, що передбачає виділення майже $61 млрд на підтримку України, був прийнятий з великим відривом. «За» було 311 голосів, «проти» – 112. Опонентами були переважно представники ультраправого крила Республіканської партії, а також кілька конгресменів-республіканців, які до цього вважалися поміркованими. Результат викликав гнів, зокрема, Марджорі Тейлор Ґрін, яка не змогла торпедувати пакет підтримки. Роль Дональда Трампа в цій події залишається загадковою, оскільки раніше він підтримував ідею Джонсона, але під час голосування його прихильники виступили проти допомоги Києву. Ми можемо лише здогадуватися про мотиви колишнього президента США, а також не відкидаємо, що деякі його заяви про підтримку України були розраховані лише на перемогу в номінації від Республіканської партії на президентських виборах.
Після підписання Джо Байденом законопроєкту Україна отримала пакет допомоги. Він передбачає фінансування обладнання й навчання для українських збройних сил за відповідними програмами: Ukraine Security Assistance Initiative (USAI) – $13,8 млрд на закупівлю нового озброєння та боєприпасів, Foreign Military Financing (FMF) – $1,6 млрд для компенсації Україні витрат на закупівлю озброєння й боєприпасів у США, Presidential Drawdown Authority (PDA) – $23,2 млрд для ліквідації дефіциту озброєнь для армії США, який утворився внаслідок передачі озброєнь та боєприпасів до України.
Отже, програми USAI, FMF та PDA містять загальну суму у $38,6 млрд, безпосередньо призначену на озброєння, боєприпаси та інше обладнання для Збройних сил України. Навіть якщо близько $10 млрд за програмою PDA доведеться виділити на покриття різниці між вартістю техніки, що передається зі складів, і тією, що її замінює – йдеться про новітню продукцію, зокрема нові види техніки, озброєння тощо, яка обов'язково дорожча за ту, що надсилається на береги Дніпра, – українці все одно отримують величезну суму – майже $29 млрд. Слід також нагадати, що від попереднього пакету залишилося ще близько $4 млрд, які адміністрація Джо Байдена досі не використала. Теоретично, $7,9 млрд, заплановані як фінансова підтримка бюджету, що надається у вигляді кредиту, також можуть бути використані на закупівлю озброєнь. Крім того, пакет передбачає $11,3 млрд на військові операції США в регіоні, включно з логістикою.
Цьогорічний пакет допомоги США для України важливий ще й з іншої причини. Цього разу прихильники України в Палаті представників вимагали від адміністрації Байдена включити в документ згадку про те, що метою передачі фінансових і матеріальних ресурсів є наближення Києва до перемоги над Москвою. Це перший випадок, коли одна гілка влади в США так відкрито виступає за таке закінчення війни. Крім того, конгресмени, зокрема республіканці, заявили, що Україна повинна отримати ракети великої дальності ATACMS (до 300 км), які можуть бути використані з пускових установок HIMARS. Досі президент Байден утримувався від такого рішення, хоча Київ давно тисне на його адміністрацію з цього питання. Зокрема, Джейк Салліван, радник президента з питань безпеки, намагався заблокувати їхню передачу Україні, нещодавно пояснивши це тим, що він нібито боїться російської ядерної «відплати». Слід, однак, додати, що виконавча влада все ще має можливість відмовитися від передачі балістичних ракет ATACMS, подавши до Конгресу звіт про ризики, пов'язані із цим. Проте перебіг конфлікту на сьогоднішній день і наслідки застосування Україною різних видів зброї в ньому чітко засвідчують, що Російська Федерація не готова відповідати ядерною зброєю.
Не варто також випускати з уваги два інших законопроєкти, проголосовані в США. Один з них дає «зелене світло» на конфіскацію російських активів, які були заморожені після 24 лютого 2022 року. Хоча в американських банках зберігається лише незначна частина російських фінансових активів, як порівняти з рахунками в країнах Європейської Унії, ухвалення цього нормативного акта створює прецедент, який неодмінно буде врахований пізніше, коли європейські політики знову обговорюватимуть заморожені російські активи у себе вдома. Це також може означати їхнє використання замість репарацій. Ще один важливий законопроєкт стосується заборони китайського додатку TikTok на території США. В Україні також лунають заклики до його заборони. Палата представників зважилася на такий крок через повідомлення про використання китайською розвідкою персональних даних користувачів додатку. Тим самим Конгрес США завершив процес, розпочатий владою штату Монтана, і пішов слідами європейських країн і Канади, які вже виступили проти TikTok.
Європа підтримує Україну
Тим часом європейські країни продовжують надавати Україні матеріальну й фінансову підтримку. Німеччина очолила «коаліцію» з надання додаткових батарей систем протиповітряної та протиракетної оборони. Чеська Республіка завершила свій проект зі збору коштів на придбання 1,5 млн артилерійських снарядів для України. Велика Британія 23 квітня оголосила про черговий пакет підтримки, цього разу на суму $617 млн. Також зростає підтримка з боку Франції, Нідерландів і скандинавських країн. Важливо також згадати ініціативу Естонії знайти склади артилерійських снарядів, щоб купити набої для українців.
Ще занадто рано однозначно стверджувати, що Україна пережила свою «найтемнішу годину». Але інформація, яка до нас надходить, свідчить про те, що «світанок» уже близько. Росіянам не вдалося прорвати лінію фронту, хоча вони відтіснили українські війська на захід у кількох місцях. 23 квітня, коли Сенат США взявся за пакет підтримки, проголосований у Палаті представників, у ЗМІ просочилася інформація про те, що влада у Вашингтоні вже підготувала боєприпаси та інше обладнання для України. Він мав бути відправлений одразу після підписання президентом Байденом, що він і зробив до вечора 24 квітня. Це означає, що в росіян залишається все менше часу, щоб скористатися сприятливим для них часовим вікном. Можливо, останнім у цій війні.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Ukraina przetrwała najczarniejszą godzinę