Після багатотижневої боротьби спочатку в Палаті представників, а потім у Сенаті, було схвалено пакет допомоги, левова частка якого – майже 61 млрд доларів – потрапить до України. Документ довго блокували республіканські політики, які чимраз частіше виступають проти витрачання грошей на підтримку цієї східноєвропейської країни.
Київ опинився у вкрай складній ситуації через те, що в нього закінчується зброя. Мало того, що минулого року провалився контрнаступ, який мав перервати логістичну лінію до Криму, то ще й протягом останніх кількох місяців українська армія перебуває в обороні, втрачаючи щораз нові території на сході країни. Тим часом через виснажений зенітний арсенал на українські міста почала падати незвично велика кількість ракет, які, серед іншого, завдали значної шкоди електростанціям у різних частинах країни. Президент Джо Байден оголосив, що Сполучені Штати негайно почнуть надсилати зброю Україні.
Хоча обсяг підтримки величезний, він не вирішить проблем і не наблизить Україну до перемоги. Щонайбільше він утримає лінію фронту на деякий час. Проблема структурна: країна залежна від зовнішньої підтримки, і поки це не зміниться, вона буде заручником внутрішньої ситуації в третіх країнах.
«Ми продовжуватимемо воювати. У нас немає вибору. Ми хочемо жити. Але результат війни [...] залежить не тільки від нас», – заявив нещодавно в інтерв'ю британському виданню The Economist Вадим Скібіцький, заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони.
Артилерійські дуелі
Як і анонсував Байден, перша партія допомоги прибула до України вже в останні дні квітня. Це були протитанкові ракети і вкрай необхідні 155-мм артилерійські снаряди, через брак яких українські гармати залишалися бездіяльними.
Російська армія завжди мала перевагу в цьому аспекті, навіть у перші місяці повномасштабної війни, коли запаси Києва ще не вичерпувалися. Однак в останні місяці ситуація стала критичною. Незадовго до того, як Конгрес ухвалив рішення про надання допомоги, генерал армії США попередив, що українці випускатимуть удесятеро менше снарядів, ніж росіяни. На той час, коли він це говорив, співвідношення було один до п'яти. Що більша різниця в артилерійських потужностях, то складніше Києву утримувати підконтрольні території, не кажучи вже про те, щоб відвоювати окуповані росіянами. Часто на східноєвропейському полі бою відбувалися зіткнення майже винятково за участю гармат (у просторіччі їх називають артилерійськими дуелями), і саме від їхнього результату залежало, в який бік рухатиметься фронт. Вони також відповідальні за найбільшу кількість втрат серед армій.
Друге нагальне питання – ракети для систем протиповітряної оборони, зокрема американських зенітно-ракетних комплексів Patriot. Їхня нестача відчувається не тільки на фронті, а й за його межами. Останніми тижнями українські міста зазнають інтенсивних обстрілів. З другої половини березня відбулося чотири масовані ракетні обстріли електростанцій, що призвело до відключення електроенергії в кількох регіонах. В результаті одного з обстрілів була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, розташована поблизу столиці, яка була ключовим постачальником електроенергії для Київської, Черкаської й Житомирської областей. «Якби поруч були патріоти, ми б не втратили все це сьогодні», – заявив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба в інтерв'ю агентству «Укрінформ» незабаром після атаки.
У рамках схваленого пакету допомоги до України також були відправлені ракети для систем Patriot.
Швидке завершення війни
Проти відправки допомоги Україні виступали насамперед республіканці, прихильники колишнього президента Дональда Трампа. Він знову балотуватиметься на виборах (якщо його не зупинить жоден зі судових процесів), і опитування дають йому невелику перевагу над Байденом, який прагне переобрання. Якщо ця тенденція збережеться, Україна зіткнеться з подальшими проблемами, і можливо, що це буде останній пакет допомоги.
Нещодавно Трамп сказав американському двотижневику Time Magazine, що найбільшою помилкою його першого терміну було те, що він був занадто добрим. Сигнали, які він посилає, вже викликають занепокоєння. Вони стосуються, серед іншого, НАТО.
Трамп уже давно стверджує, що Європа недостатньо співфінансує Альянс. У лютому він заявив, що дозволить Росії робити «все, що їй заманеться» з країнами, які не дотримуються рекомендацій щодо оборонних витрат. Те саме він говорить і в контексті України – якщо ЄС не дасть стільки, скільки потрібно, він не перекаже гроші Києву. «Нас розділяє океан. Їх – ні», – писав журнал Time, хоча ЄУ і США надали однаковий рівень підтримки.
Ще рік тому Трамп сказав CNN, що якщо він стане президентом, то припинить війну Росії з Україною протягом 24 годин. Однак він не хотів розкривати подробиць. Нещодавно журналісти The Washington Post дізналися від людей, наближених до колишнього президента, як може виглядати версія мирного плану Трампа. А саме: конфлікт перерветься, якщо Київ відмовиться від Криму і Донбасу на користь Росії. В офіційних коментарях представники Трампа заперечували такі домовленості.
Помилки в Сирії
Після першого президентства Трампа, однак, важко думати, що все це лише порожні балачки. У зовнішній політиці ізоляціоністський підхід колишнього очільника США, який полягав у поступовому виході з окремих регіонів, а також у вжитті більш радикальних заходів, дав про себе знати в багатьох куточках світу.
Яскравим прикладом є Сирія, де Вашингтон роками проводив хаотичну політику, що часто призводило до ще більшої плутанини. Ще за президентства Барака Обами США підтримували курдські ополчення і створені ними Сирійські демократичні сили. Це було єдине угруповання в Сирії, яке чинило значний опір Ісламській державі. Завдяки переозброєнню курдів і підтримці США (переважно з повітря, але також обмежений контингент проводив і наземні операції) тріумфальний хід джихадистів був успішно перерваний і, зрештою, значні ділянки землі на північному сході країни були вибиті з їхніх рук.
Американський контингент скорочувався, але захисна парасолька, що розкинулася над територіями, контрольованими Сирійськими демократичними силами, давала відчуття безпеки в цій проксі-війні. За кожним угрупованням, яке утримувало певну територію, стояла держава-протектор. Її відхід призводив до того, що угруповання негайно втрачало землі на користь іншого угруповання, яке окупувало частину розділеної Сирії.
6 жовтня 2019 року Вашингтон оголосив, що їхні війська виходять з частини прикордонних районів. Через три дні почався наступ Туреччини та союзних їй ополченців. У результаті Сирійські демократичні сили втратили частину своїх територій, а порожнечу, залишену американцями, заповнили Росія і союзницька армія президента Башара Асада. Курди не мали жодних шансів проти турецької армії, тому їм довелося шукати союзника для гарантування своєї безпеки. Однак майбутнє регіону залежало не від них, а від зовнішніх держав.
Падіння Кабула
Афганістан теж відчув на собі наслідки впертості Трампа. Хоча вихід з найдовшої війни Америки шукали вже кілька президентів, саме він очолив шлях до остаточного досягнення цієї мети.
Справи підтримуваного США уряду в Кабулі йшли чимраз гірше. Таліби поступово захоплювали щораз більше територій, а політики в постійних битвах за владу, вплив і державні ресурси не особливо переймалися ситуацією в країні. Уряд Афганістану залишався фінансово й військово залежним від іноземних держав, які дедалі неохочіше втручалися у справи країни, але про виведення військ не йшлося.
Пропозиція Трампа знову вийшла за рамки попереднього бачення ситуації. Повністю в обхід уряду в Кабулі Вашингтон домовився з талібами. Угруповання зобов'язалося протидіяти організаціям, які вважаються терористичними і можуть становити загрозу для США, і не нападати на іноземні війська, а натомість американські та інші союзницькі війська повинні були поступово скорочувати свою чисельність, остаточно вийшовши з країни у травні 2021 року.
Джо Байден заступив на посаду в січні і вирішив продовжити політику свого попередника щодо Афганістану, хоча і відклав терміни виведення військ на кілька місяців, щоб зробити це до 20-ї річниці атак на Всесвітній торговий центр. Уряд у Кабулі був позбавлений підтримки. Зрештою, деморалізована афганська армія здавала провінцію за провінцією майже без бою. Весь порядок, встановлений американцями після вторгнення на початку ХХІ століття, розсипався, як картковий будиночок. Це сталося швидше, ніж останні американські солдати вилетіли з країни.
Коротка мить солідарності
Для Сполучених Штатів швидкість, з якою таліби захопили Кабул, стала шоком. Спочатку американська розвідка оцінювала, що їм знадобиться до року, потім кілька місяців, потім не більше трьох місяців, а за два дні до того, як бойовики захопили столицю, вважалося, що це питання тижня. Через кілька місяців це також вплинуло на песимістичну оцінку того, скільки Київ зможе витримати під час російського наступу. Україні давали не більше десяти днів.
Російська атака викликала унікальний момент солідарності між євроатлантичним світом і країною, що зазнала нападу. Підтримка, передусім військова, потекла широким потоком. Це, разом з високим бойовим духом і підготовкою української армії, дало свій ефект. Завчасне переозброєння, особливо протитанковими засобами, і готовність боротися до останнього патрона означали, що Україна не лише захистила себе, але й протягом 2022 року поступово змусила російські війська вийти з частини окупованих територій.
З часом солідарність потроху руйнувалася. Всередині країн-союзників зростала стриманість, а відтак і критика допомоги Україні та підтримки біженців. Деякі політичні сили почали використовувати це для політичних ігор напередодні майбутніх виборів. Одним із результатів цього стала якраз ситуація в Конгресі США, але це стосується і деяких європейських країн. До того ж склади озброєнь швидко спорожніли, оскільки збройова промисловість виявилася не готовою до війни, в якій одна лише Україна використовує кілька тисяч снарядів на день, а могла б використовувати десяток тисяч. І хоча заводи набирають обертів і оголошують про значне збільшення виробництва, вони все ще не в змозі задовольнити потреби Києва.
Невідомість
Що довше триває війна без чіткого врегулювання, то більше лунає голосів за її припинення, незалежно від наслідків для української сторони. А Київ, залежний від інших держав, володіє обмеженим простором для маневру в переговорах. Тим більше, що йому вже доводилося кілька разів враховувати думку держав-союзників – наприклад, не використовувати західну зброю для обстрілу російської території. США також критикували Україну за атаки безпілотників її власного виробництва на російські нафтопереробні заводи та паливні сховища, оскільки це нібито впливало на світові ціни на нафту.
Держави, залежні від зовнішньої допомоги, зрештою, завжди стають заручниками внутрішньої ситуації у країнах-благодійниках, і що більша залежність, то більша ймовірність того, що їхній голос буде проігнорований у вирішальний момент. Саме тому, незважаючи на обстріли, Київ намагається відновити свою оборонну промисловість, щоб стати хоч трохи незалежним.
В інтерв'ю The Economist Вадим Скібіцький визнає, що найбільшим невідомим у роздумах про те, чим закінчиться війна, є Європа. Якщо вона не знайде способів задовольнити свої потреби і потреби української оборонної промисловості, вона теж опиниться під загрозою з боку Росії. Але Київ має на це мінімальний вплив.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Ukraina wpadła w pułapkę pomocy.