Раніше Оксана Олійник жила у Києві. У 2013 році з чоловіком та двома синами перебралася у село Христанівка на Полтавщині. Але повномасштабна війна, яку розпочала Росія проти України, внесла корективи у життя родини. Спочатку їм довелося перебратися до Львова. Тут залишився чоловік Оксани Орест, який є психотерапевтом та займається із дітьми переселенців. А жінка з двома дітьми автомобілем поїхали в Нідерланди.
У місті Дордрехт Оксана з допомогою місцевих, а також інших українських біженок із України, організувала середню українську школу, де зараз навчається понад 100 учнів. Це діти від 12 до 18 років, яким через напад Росії довелося покинути Україну.
За два тижні ми «з нуля» організували українську середню школу
Оксана разом із іншими переселенцями з України, а також з допомогою нідерландських друзів, організували навчання для українських дітей, які через війну опинились у Дордрехті. Йдеться про старшу школу – 5-11 класи. Зараз у найбільшому класі навчається 26 учнів. Переважна більшість школярів із Київщини, є також діти з Житомирщини, Одещини, Харківщини та інших регіонів.
«У листопаді 2021 року я навчалася за програмою Коли почалася війна, мені щодня дзвонив Ян, у якого я два тижні вчилася в листопаді 2021 року, і казав, щоби я вивозила дітей і їхала сюди. Саме він дуже допоміг нам на старті», – розповідає Оксана у розмові із ZAXID.NET.
Тож вона зібрала речі, посадила дітей у автомобіль і вирушила в дорогу. Зі Львова до Дордрехта добиралися тиждень.
«У Нідерланди ми приїхали 11 березня. Спочатку два тижні жили у готелі в містечку Каатсхойвел. Тут нам надали номер, за який ми платили за тиждень таку суму, як у сезон коштує доба. Потім переїхали в Дордрехт, де й розпочалося створення української школи», – каже Оксана.
Під час однієї з зустрічей із Яном ван Звіттеном (Jan van Zwieten), ректором Нідерландської бізнес академії (Netherlands Business Academy), який вже понад 20 років співпрацює з Україною, виникла розмова про можливість організувати українську школу. З Яном жінка раніше була знайома завдяки навчальній програмі Mediats, у якій вона брала участь. Один із корпусів академії якраз розташований в Дордрехті. Саме тут і облаштували українську школу.
«Спільно з ним ми написали програму, концепцію, яка пояснює нашу мету. З цими документами він пішов у міську раду. Пізніше нам призначили зустріч. За перші два тижні мого перебування стало зрозуміло, що українській школі тут бути. Згрубша, ми її створили за два тижні», – згадує Оксана.
За її словами, з 21 березня по 3 квітня провели підготовку до роботи: носили меблі, підписували договори, проводили інтерв’ю, знайомилися з дітьми. 4 квітня почали знайомство з учнями, це був такий вступний тиждень. А навчання по розладу стартувало вже 11 квітня.
Зараз у школі навчаються понад 100 українських дітей, які мешкають у Дордрехті і кількох навколишніх містечках. На навчання їх довозять спеціальними автобусами. У розпорядження школи віддали старовинну історичну будівлю, яку за лічені дні вдалося перетворити на школу.
«Наша школа – особлива. Ми навчаємося за програмою МОН, проводимо уроки за розкладом по класах, як у звичайній школі, з понеділка по п’ятницю. Але при цьому це такий досить цікавий гібрид. Школа фактично є підрозділом однієї із міжнародних шкіл – Daltom Lyceum, у внутрішніх документах має назву ISK2. Крім того, наші учні додатково отримують години нідерландської мови та «соціальних наук» – це курс про те, як влаштоване їхнє суспільство», – каже Оксана Олійник.
За її словами, навчання триває з 9:00 до 15:00. Є чотири уроки до обіду і три – після. А також – година обідньої перерви.
«У нідерландських школах немає перерв між уроками. Один урок, це два спарені, після них перерва. В Нідерландах дітей в школах не годують. Взагалі, тут норма: їсти бутерброди на сніданок і обід, і тільки ввечері мати гарячу їжу», – пояснює Оксана.
В українській школі є уроки фізкультури, сценічного мовлення драми, психології, англійської та нідерландської мов.
Хто навчає українських дітей?
Усі предмети вчителі читають українською мовою. Зараз у школі працює 12 учителів, із них лише один – нідерландець, який буде навчати нідерландської мови. Половина штату мають психологічну освіту, 2/3 працівників мають досвід викладання.
До вчителів були певні вимоги: наявність вищої освіти і можливість викладати ті чи інші предмети.
Школа є підрозділом місцевого ліцею Dalton Lyceum. Тому все фінансування йде з міської ради через ліцей. Це стосується і обладнання, і меблів, і вчительських ставок.
Для вчителів та учнів закупили ноутбуки, в кожному класі є великий телевізор, шкільні меблі, всі технічні питання вирішили.
«Нам дали гроші на закупівлю українських книжок і ми вже облаштували українську бібліотеку, де є підліткова література», – тішиться Оксана.
З українськими вчителями підписали тимчасові контракти, до 1 серпня, з можливістю продовження. Вони будуть отримувати нідерландську вчительську зарплату, яка становить приблизно 2,5 тис. євро без податків.
Учні можуть приєднуватися до дистанційного навчання, уроків, які проводять вчителі їхніх шкіл в Україні, якщо такі є. Вчителі нідерландської української школи надають додаткові консультації, додатково пояснюють матеріал, якщо є така потреба та проводять повноцінні уроки.
Чому не організували також молодшої школи?
Двоє синів Оксани – Еней та Улас – відвідують міжнародну молодшу школу, де навчаються діти із понад 40 країн. Завдання такої школи – допомогти за 40 тижнів опанувати нідерландську мову на такому рівні, який дозволить ходити у звичайну школу.
За словами Оксани, в нідерландській системі освіти початкова (4-11 років) і середня школа (12-17 років) – це дві окремі галактики. Молодші діти легше і швидше вивчають мову, тому їх віддають у міжнародну школу, де навчаються діти із понад 40 країн, які не знають нідерландської.
«Їхнє завдання – допомогти за 40 тижнів опанувати мову на такому рівні, який дозволить ходити у звичайну школу. В такій школі зараз навчаються мої діти. За законом, відвідування школи є обов’язковим», – розповіла Оксана.
«Поки що я майже нічого не розумію, вони показують все жестами. Там я вчу різні слова: корабель, кепка. Ми там ще вчимо букви, пишемо слова. Для цього є спеціальні зошити. У нас багато прогулянок. В школі я зустрічаю дітей з нашого гуртожитку», – розповідає ZAXID.NET про навчання у міжнародній нідерландській школі 7-річний Улас.
За словами його мами, зазвичай дітей 12-17 років без знання мови записують в ISK – міжнародну середню школу, в якій дитина може залишатися протягом двох років. Її завдання – інтегрувати підлітків у звичайну систему освіти, і що більш для них важливо – в суспільство, але в менш інтенсивному темпі.
Як облаштоване життя українців у Дордрехті
У Нідерландах питанням розселення українців займаються міські ради. Спочатку влада Дордрехта селила українських біженців на круїзному кораблі, місце для проживання також обладнали в старій тюрмі. Оксана з синами живуть у гуртожитку, який облаштували в офісній будівлі.
«Зараз ми живемо в гуртожитку, який міська влада міста облаштувала для українців. Для цього переобладнали колишню офісну будівлю, звідки виселили всі офіси. Там на поверсі є по одній чоловічій і жіночій душовій, один туалет. Спочатку жили по 5 людей у кімнаті, тепер розселили нас, живемо по 2-3 людей у кімнаті», – розповідає Оксана.
У гуртожитку можливості для самостійного приготування їжі нема, тож українців годують. Їжу привозять тричі на день. Проживання та харчування є безкоштовним. Окрім того, передбачені соціальні виплати. Але, за словами Оксани, ті, хто починають працювати, мабуть, будуть позбавлені таких виплат.
За словами Оксани, у Дордрехті житло можна винайняти за 450-600 євро, але це за умови, що дуже пощастить.
Що далі?
Зараз у школі в Дордрехті вже вчаться понад 100 українських дітей. Але, за словами Оксани, вже у найближчий місяць вони очікують збільшення учнів до 250, із можливістю подвоєння кількості. Також місто готує ще одне приміщення для українських школярів, куди в разі збільшення кількості дітей, зможуть перевести школу.
«Наше завдання не тільки освітнє. Ми це проговорили з міськрадою. Ми хочемо допомогти дітям відновитися психологічно після тих потрясінь, які їм довелося пережити. Тобто це така психологічна і відновна функція. Дітям подобається, що з ними комунікують, що з ними обговорюють проблеми, для багатьох це новий досвід, – пояснює Оксана Олійник. – Більшість цих українських дітей хочуть повернутися додому, хочуть закінчити навчальний рік за українською системою освіти. Я також дуже мрію в серпні повернутися додому. Якщо повернутися не вдасться, працюватиму далі».
*у публікації використані фото з архіву Оксани Олійник