Виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун очікує, що закон про ліцензування лікарів набуде чинності до кінця 2019 року. Він є частиною концепції професійного ліцензування лікарів в Україні – нової системи навчання і доступу до лікарської професії.
«Ми сподіваємось, що до кінця цього року закон уже набере чинності. Із 1 січня п’ять років буде перехідний період, щоб лікарі могли отримати це ліцензування», – повідомила Супрун в ефірі «Радіо Свобода».
«Лікарі муситимуть отримувати ліцензію. Це означає, що треба мати освіту, стаж і складати іспит, кожного року займатися безперервним професійним розвитком, подавати бали, скільки балів є», – додала Супрун.
Як зазначають у Міністерстві охорони здоров’я, згідно з концепцією, студенти, які вступили на медичні спеціальності, з 2016 року уже навчаються за новою системою оцінювання знань і після закінчення вишу отримуватимуть професійне ліцензування.
«З цього року починається єдиний державний кваліфікаційний іспит для тих медичних студентів. Це є і американський, і український іспит «КРОК» – на третьому році і на шостому році. Додатковий іспит буде ще після інтернатури. Тоді буде інтернатура, резидентура і ліцензування. Система ліцензування допомагає, щоб було визнання державою, які лікарі можуть приступати до професії. І це є також для лікарів незалежність від головних лікарів. Маю ліцензію – можу працювати у будь-якій лікарні», – пояснила Уляна Супрун.
Лікарі, які вже працюють, мають отримати ліцензію в період з 2020 по 2024 рік, склавши спеціальний іспит.
«Ліцензію потрібно підтверджувати кожні три роки. При підтвердженні ліцензії враховуватиметься особисте освітнє портфоліо та історія медичної практики. У випадку недбалості чи суттєвих помилок лікаря, ліцензію може бути призупинено або анульовано», – йдеться в повідомленні на сайті Міністерства охорони здоров’я.
Також Україна визнає ліцензії країн ЄС, США, Ізраїлю, Канади, Японії.
Чинна нині система атестації лікарів існуватиме лише до 2020 року. Як зазначають у міністерстві, вона підтверджує стаж, але не професіоналізм і не якість роботи, а держава при цьому має монополію на послуги з підвищення кваліфікації.