Внаслідок всіє цієї моральної сверблячки, про яку мова йшла в першій частині статті, що ж ми маємо на виході? Те, що держава вперто лізе в ті сфери, в які не повинна була б втручатися апріорі. Що мораль називають суспільною, хоча це питання індивідуального вибору конкретної людини. Що політики прагнуть замінити собою церкву, сім’ю, родину, і їм це навіть вдається. Чому, до речі, сприяє незрілість та інфантильність дорослих на перший погляд людей.
От, наприклад, поняття шлюбу. Є церковний шлюб як вибір чоловіка і жінки, членів церковної спільноти. І є т. зв. цивільний шлюб. Навіщо ототожнювати ці дві категорії? Святість чого ви хочете захистити? Штамп в паспорті ви пропонуєте сакралізувати? Відмітку бюрократа?
Або захист меншин. Є, умовно кажучи, «біла ворона». Ми нібито домовляємося, що біла ворона – це нормально. Вона мала б жити серед чорних ворон і не відчувати дискримінації. Потрібно для цього гуртувати всіх білих ворон, заганяючи їх в своєрідне ґетто? Якщо планується на цьому заробити грошей чи електоральних бонусів – тоді так. Однозначно.
Навіщо залучати до цього державу? Лише для насильства, нічого більше держава забезпечити не може. Але ж слід відрізняти насильство щодо когось, хто переходить межі дозволеного, і насильство щодо того, хто не бажає рухатися в «правильному напрямку». Ця тонка межа давно перейдена, тому від держави народ очікує саме «наведення» порядку, а не «забезпечення» чи «відновлення».
Що ж відбувається, коли «добрий поліцай» не виконує бажання маси? Відбуваються циганські погроми, наприклад. Поляризація суспільства є, радикалізація є, навіть зародки суспільного запиту на «зачищення простору» є. Після кількох підпалів і розгонів «таборів» вбивство було лише питанням часу.
Це зараз всі стали розумними і почали цікавитися, як же відбувалася адаптація ромів в українське суспільство. Пісні, театри, культура. Тобто так, як і з іншими меншинами – їх заганяли в ґетто (як «свої», так і «чужі»), повністю відкидаючи проблему економічних свобод і цивільно-правових відносин. Результати, в принципі, такі ж самі, як і зі збереженням традиційних цінностей, народжуваністю тощо. Стабільність результату є наслідком стабільності підходів.
І знову ж таки головним суспільним запитом залишається «наведення порядку». Тепер уже щодо неонацистських молодіжних рухів. Так, «сафарі» на учасників київського прайду не відбулося, бо перешкодила поліція. Все таки подія резонансна. А «сафарі» на ромів у Львові ніхто не планував зупиняти.
І тут уже пішли розмови про «теорію розбитого вікна», яка в даному випадку є не нічим іншим як обґрунтуванням для «сильної руки». Як би не так. Доступність будь-якої інформації для підлітків, обмеженість дій влади (все таки права людини і дотримання процедур ніхто не скасовував), доступ до публічних майданчиків для відвертих аферистів і маніпуляторів роблять всі потуги влади як верховного жандарма просто марними. Це технічно неможливо. Як неможливо ефективно слідкувати за кожною групою з 20 осіб, котрі спілкуються в інтернеті.
Активізацію праворадикальних рухів теж помилково вважають причиною сьогоднішньої ситуації. Хоча це швидше симптом. Звичайно, процес над підлітками буде використано, зокрема, й для формування образу «мучеників за націю». Особливо, якщо роми вирішать відповісти на вбивство не лише легальними методами.
Але головна причина полягає в тому, що індивідуальна свобода так і не стала цінністю, а такі класичні інституції, як сім’я, родина, церква, школа, товариства тощо – реально не працюють. І все, що можуть зробити, – звернутися до державної влади із закликом. На цьому ґрунті з таким самим успіхом може вирости не лише нацизм, а навіть джамахірія. Головне, щоб лідер був і порядок наводив.
Родина вбитого рома може скільки завгодно кивати на «систему», але його це не поверне. Сім’ї молодиків, котрих зараз надовго посадять, можуть вічно голосити про провал державної політики, але це, насамперед, їхні діти. В котрих «лідери нації» тупо забрали майбутнє, напхавши повну голову дурнуватих теорій про расову перевагу.
Церква, якщо планує колись мати вплив на ширші маси молоді, мала б менше нагороджувати орденами злодійкуватих чиновників, не освячувати на перший заклик різні приміщення, МАФ-и чи амбулаторії. А визначитися: чиє вчення є ближчим – папи Франциска чи Кирила Гундяєва? Провести межу між мораллю та етикетом, врешті-решт. Може тоді до її закликів би дослухалися ті підлітки, в чиєму віці чорне є чорним, а біле – білим.
Після історії із вчителькою-шанувальницею Гітлера, говорити про роль школи якось не випадає.
Є ще, звичайно, версія від топ-чиновників про російський слід. І з нею важко не погодитися, але з однією поправкою. Знаєте, в чому рука Москви? В тому, що все в нас повторюється за російськими лекалами. Закручування гайок в економіці, загравання з національними почуттями для формування «правильних правих», молодіжні рухи, інфільтровані агентами впливу. Порядок замість свободи. От і ми дійшли до тієї стадії, коли скінхеди ріжуть «чурок». І навіть «Твереза і зла молодь» є копією аналогічних російських угрупувань. Відрижка «русского міра». Будемо чекати, коли «казакі» розганятимуть нас нагайками?
Прокурор Матіос нас обдурив: не буде жодного українського Піночета. Максимум, що можна буде отримати – пародію на Лукашенка. З пародією на «русскій мір» на додачу. Тому наше майбутнє – в наших руках. Ані держава, ані моральні авторитети нам не допоможуть. Не зможуть в принципі.