В пошуках справедливого поліцая - 1
IQ

В пошуках справедливого поліцая - 1

Хамермани, геї, роми, неонацисти і сильна рука

Назар Кісь, 3 липня10171

Відносно недавно, на зорі незалежності, народ вимагав приструнити «спекулянтів» і «рекетирів». Держава відгукнулася на цей заклик, але специфічно. Тобто, знайшла спільну мову і з першими, і з другими. Після чого спекулянти стали економістами, а рекетири – депутатами. Уже ніби й вертикаль окріпла, але ні справедливих цін, ані правосуддя від цього більше не стало.

Далі було встановлення правильних тарифів, регулювання банківської сфери і курсу долара (задовго до війни, слід зауважити). Всюди, куди прийшло «покращення», до чого торкнулася «сильна рука», сили добра перемогли сили розуму. В тих же сферах, де держава просто не змогла «покращити», все більш-менш влаштувалося по-людськи. І навіть нема вертикально-інтегрованих холдингів зі справедливим ціноутворенням для «пересічних».

Але народ – наполегливий, він і далі вимагає «навести порядок». Тепер уже в сфері «суспільної моралі» і просто «дисципліни». Покарати групу «Хамерман Знищує Віруси», геїв, тих, хто нападає на геїв, ромів, а також і тих неонацистів, які напали на «табір» ромів. Попередній досвід якби натякає, що нічого доброго з цього не вийде, а вийде як із вивозом сміття зі Львова, де одне ручне управління замінили на інше ручне управління. Але процес тут важливіший за результат.

Бо саме процес дозволяє утриматися на плаву тим, хто планує і надалі представляти у владі «народні інтереси». Методика доволі проста: щоб тебе почули, потрібно діяти радикально, із залученням великої кількості потенційних виборців. Це закони медійного жанру, інакше по телевізору не покажуть. Але такі дії, крім електорального зиску, призводять до поляризації суспільства і до ворожнечі. Це вже закони логіки.

Окрім того, в цьому змаганні «груп» втрачається індивідуальна свобода людини, яка змушена просто обрати один із двох таборів. Радикально налаштованих, які виборюють свою колективну квоту на соціальне щастя.

Як це працює на практиці, наочно демонструє сучасна комедія під загальним знаменником «боротьби за традиційні сімейні цінності». Це смішно може виглядати збоку, коли дорослі дядьки погрожують заборонити продавати труси біля церкви на свята чи освятити приміщення після виступу майже голого чоловіка на сцені. Але в сухому залишку хамерманівський «пісюн в шкарпетці» є рятівною паличкою для політиків, чия партія активно дрейфує від агресивного націоналізму до консервативного псевдо-християнства.

Чи пан народний депутат, котрий запам’ятався в політиці лише тим, що подарував Яценюку квіти і лапав його за геніталії, вирішив тепер взагалі заборонити публічно проявляти сексуальну орієнтацію. Тому що послідовний.

З іншого боку, маємо марш рівності в Києві за легалізацію цивільно-правових відносин. Все логічно і зрозуміло. Але без платформи і перформансу воно не спрацює, потрібне шоу. І шоу відбулося. Марш за християнські цінності стільки уваги преси не привернув, і не тому, що підступний Сорос заборонив журналістам про нього писати, а тому, що без перформансів, бійок тощо воно багато переглядів не назбирає.

При цьому звично забувається власне предмет суперечки. Одні захищають уявну «Кайдашеву сім’ю» з сивочолим патріархом на чолі, в інших головна проблема – чоловіки не хочуть йти в декрет. Хоча практика показує, що в декрет іде той, кому простіше оформити це все діло на роботі. Щоб і вигідно, і зручно було. Бо сім’я, як би нам не говорили про союз чоловіка і жінки чи союз двох індивідів, це все таки і економічна категорія. Домогосподарство, якщо простіше. І якщо одиноким матерям з трьома дітьми держава виплачує більше, ніж сім’ям – то не дивно, що росте кількість заяв на розлучення. А люди продовжують жити разом. Аналогічно і розлучені топ-чиновники, на чиїх «колишніх» зареєстровані їхні казкові багатства.

Але на цьому скандалу не зробиш, як і на сімейному насильстві, абортах і т.п. Не той масштаб, потрібне щось «святе»: або традиція, або право. Найсмішніше в цій ситуації – чекати вирішення проблеми від депутатів, одиниці з яких не «обновили» своїх коханих після того, як життя пішло вгору.

Не стихає боротьба і за дитячі уми (душі, свободу, психіку – тут кому що ближче). Так звані антидискримінаційні правки до підручників з’явилися в потрібний момент. Збуджений картинкою з прайду народ не міг адекватно оцінити нові поняття. За всіма «парадами» не подумали, що, якщо в дитини нема тата, то не обов’язково її виховують агресивні і хтиві лесбійки. Може він загинув на війні? Існують такі варіанти? Чи картинки з голими мужиками на платформі зайняли всю вільну уяву?

Зрештою, це не важливо в боротьбі за владу. Міністерство освіти впровадило воістину унікальну систему вступу в перший клас (за місцем реєстрації – за скасованої "прописки", і за результатами лотереї – за забороненого грального бізнесу). Але міністр тепер піде з посади як мученик за віру для одних і як агент ліберального Заходу для інших. Це єдиний реальний результат всіх цих потуг – політичний бонус або інструмент тиску на неугодних.

В другій частині мова піде про те, чому воно насправді не смішно.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук