Скажена агресія господаря Кремля щодо України викликана, перш за все, його патологічним страхом втратити підтримку шовіністично налаштованих верств населення Росії. Адже це тотожно втраті влади з усіма витікаючими наслідками. США, Євросоюзу і НАТО надзвичайно важко буде зупинити цю параною. Найкраще для виконання цього завдання підходить Китай.
Такий висновок можна зробити з аналізу міжнародної ситуації, зробленого колишнім послом США в Росії Майклом Макфолом. За роки роботи у Москві досвідчений боєць дипломатичного фронту добре вивчив Російську Федерацію - і внутрішні її вразливості, і зовнішні. Він вважає Піднебесну основним одержувачем дивідендів від агресивної політики Путіна в Україні.
«Найбільшим переможцем у цьому втручанні є Китай. Тому що в міжнародному співтоваристві Китай зараз є єдиним стримуючим чинником невторгнення Росії в Україну», - заявив днями американський дипломат. На його думку, це дає надію, що «з точки зору репутації в міжнародному співтоваристві Китай буде виглядати у цій кризі краще, ніж всі інші».
Не думаю, що посткомуністична КНР, де, як і раніше, грубо порушують права людини, надто стурбована тим, хто і що про неї подумає у світі. Менталітет китайців істотно відрізняється від західного, тому великих ілюзій щодо їх боязні «втратити обличчя» плекати не варто. Але китайці мало чим відрізняються від мешканців інших країн, коли справа стосується економічної вигоди. Можливо, вони навіть раціональніше ведуть справи у сфері торгово-економічних зв'язків, ніж представники західної еліти.
Пан Макфол має абсолютну рацію, позначаючи Китай як найслабшу ланку в імперській політиці російського фюрера. Досить згадати підписаний у травні поточного року контракт між «Газпромом» і компанією CNPC. Він передбачає поставки у Піднебесну 38 млрд кубометрів газу щорічно протягом 30 років на загальну суму $400 млрд. Кремлівські пропагандисти подають цю угоду як одну з найбільш вдалих для російського газового монополіста. Між тим, як зазначали незалежні експерти, путіністи уклали цей договір з багатомільярдним збитком для РФ. Чого б заради? Вони що, блекоти об'їлися? А все дуже просто: Путіним і його поплічниками керував страх, що країна може залишитися зовсім без споживачів її газу в разі посилення західних санкцій. І китайські товариші не оминули скористатися зручним випадком для нав'язування своєї ціни на блакитне паливо.
Три десятиліття – термін чималий, якщо врахувати темп сучасного життя. За цей час може багато чого змінитися. Та що там 30 років! Не виключено, що вже в найближчі роки на світовий ринок хлине сланцевий газ. Цілком можна також очікувати й того, що в Сполучених Штатах сили, які закликають дати рішучу відсіч кремлівському бандиту, доб'ються свого. І тоді «вуйко Сем», крім усього іншого, розкупорить свій стратегічний запас вуглеводнів. Світові ціни на них неминуче й істотно впадуть. Китайцям стане зовсім невигідно годувати «Газпром», тим більше, що вони чудово розуміють: значна частина його доходів до російського народу не потрапляє, а осідає у кишенях дружків Путіна. Хто поручиться, що КНР не знайде легального способу розірвати або змінити баластовий договір?
А вже проти Китаю, армія якого міцнішає буквально на очах, путіністи НЕ попруть. Вони, напевно, будуть намагатися не дратувати впливового сусіда, навіть якщо доведеться йти на значні поступки.
Східний розворот Кремля може виявитися набагато менш ефективним, ніж він того очікує, і в ближчій перспективі. Так, 22 серпня представник Держдепу Деніел Фрід заявив, що США мають намір умовити Китай приєднатися до санкцій проти путінської Росії. «Ми також говоримо з Південною Кореєю та Сінгапуром, у нас були розмови з Китаєм, і ми будемо продовжувати свої консультації», - повідомив американський чиновник.
Звісно, між Піднебесною і США склалися непрості стосунки. Але не варто забувати, що КНР є найбільшим кредитором Штатів. Обсяг американських цінних паперів, що перебувають у володінні Китаю, не зменшується і вже перевищив $ 1,2 трлн – сума колосальна за всіма мірками. Тому китайці кровно зацікавлені, щоб долар був сильним. Досягти такої домовленості партнерам не так важко, як здається. Між тим посилення долара веде до здешевлення нафти і прив'язаного до нього газу.
У певному сенсі Путін потрапив на китайський гачок, як карась на неїстівну наживку. Ось одна з причин, чому настільки демонстративно активізувалися США, «умовляючи» Пекін всім світом клацнути по носі розпалювача світової війни. Але це і українську владу має спонукати додати обертів на шляху зближення з великим Китаєм. Пекін, до слова, ще в березні заявив, що виступає за територіальну цілісність України.
Судячи з наявної інформації (а будь-який свій «тілорух» МЗС України доводить до ЗМІ, і це правильно), зовнішньополітичне відомство досить активно працює на американському і особливо європейському напрямах. Водночас жодних помітних кроків на зближення України з Піднебесною не спостерігається. Ці відносини – стабільні і цілком доброзичливі, але ніби завмерли ще з часів колишнього режиму.
Тут, правда, виникає питання: а що Київ може запропонувати могутньому лідеру Східної Азії, щоб той став грудьми на захист далекої країни на берегах Дніпра? Ні, щось дріб’язкове, звісно, знайдеться. Наприклад, вироби судно- й авіабудування, наукові розробки, сільськогосподарська продукція...
Все це добре, але навряд чи сподвигне китайських товаришів сказати рішуче «ні» російському вторгненню на українські землі. Цьому може сприяти лише щось екстраординарне, таке, що може дати Китаю тільки Україна. І такі можливості в неї є.
Наприклад, країна володіє величезним запасом земель, придатних для ведення сільського господарства. І не завжди у неї вистачає сил цим багатством раціонально користуватися. Водночас, як відомо, Китай, котрий за останні роки успішно розвивається, серйозно стурбувався продовольчою проблемою. ЗМІ неодноразово повідомляли, що республіка готова придбати кілька мільйонів гектарів українських сільгоспугідь, на яких має намір виробляти продукцію землеробства і тваринництва.
Деякі кроки в цьому напрямку було вже зроблено. Наприклад, півтора року тому компанія «Синьцзян виробництво та будівництво» підписала угоду з однією дніпропетровською агрофірмою, згідно з яким китайці мають отримати у користування 100 тисяч га. Та це не закриває навіть однієї десятої потреб Китаю у закордонних сільгосппідприємствах.
Чому б не запропонувати Піднебесній у довгострокову і вигідну оренду великі землі в східних областях України, зокрема на Донбасі та Луганщині? Можливо, тоді КНР була б більш зацікавлена у якнайшвидшому врегулюванні російсько-українського конфлікту. На відкриту сварку з Росією китайці не підуть, але вони вміють добиватися свого з посмішкою на обличчі. Важелі впливу на Путіна у них є.
Українським псевдопатріотам, які можуть виступити проти такого «розпродажу рідної землі», хочеться нагадати, що на сході України йде справжня війна, хоча її і називають АТО. Підлий сусідній режим, швидше за все, встоїть проти млявих американських та європейських санкцій і не відмовиться від своїх планів з підкорення «неправильного» Києва, тільки методи буде періодично змінювати.
Гіркий факт, але Україна може втратити ще частину своєї території, якщо війна затягнеться. Країні слід постійно виявляти ініціативу з розширення кола держав за межами ЄС і США, здатних внести частку в урезонення міжнародного хулігана. До нейтрально налаштованого Китаю потрібно наполегливо підбирати ключика, щоб він, кажучи словами Макфола, прагнув «виглядати в цій кризі краще, ніж всі інші».
Відома, наприклад, тяга Пекіна до копіювання іноземної військової техніки, там із цим не церемоняться. Можна скористатися цією «слабкістю» азійського велетня. Пригадується скандал, що кілька років тому вибухнув через плани Києва передати Китаю документацію на десантні кораблі на повітряній подушці типу «Зубр». Москва тоді сильно обурювалася. Не знаю, чи була здійснена операція; швидше за все, Україна відмовилася від неї, щоб не підвести країну, яку українці тоді вважали братською (без лапок).
Нахабно анексувавши Крим і розв'язавши моторошне кровопролиття у східній Україні, кремлівський пахан на багато років, якщо не століть, посварив росіян і українців. Останні, як видається, мають повне право відповідати на агресію не тільки прямими ударами з використанням армії, а й асиметричними, зокрема по лінії військово-технічної співпраці з потенційним суперником свого колишнього «брата». Сентименти щодо серійного вбивці, котрий атакує, абсолютно зайві.