Дві основні причини, чому Путін не припиняє війну
IQ

Дві основні причини, чому Путін не припиняє війну

У агресора є ще чимало резервів для здійснення різних провокацій

Олександр Косвінцев, 20 серпня 2014 22876 0

Зараз тільки ледачий не говорить, що Путін поставив світ на межу Третьої світової війни. Напоумити кремлівського бандита намагаються ООН, ПАРЄ, ОБСЄ та лідери розвинених країн. Висловлювалася і церква. Папа Римський неодноразово закликав до припинення вогню на Донбасі та Луганщині. Але напхана ботоксом людина в Кремлі уявила себе вершителем доль народів світу і плює на всіх.

Не раз чув думку, що причини такої поведінки Путіна треба шукати в психіатрії. Тут нема з чим сперечатися. Однак є й інші, не менш важливі обставини, які дозволяють правителю Росії не припиняти підступну війну проти колись «братнього» народу.

Захід допомагає Україні недостатньо

Пригадується, як президент Обама довго вагався, чи втручатися США в українсько-російський конфлікт. Він наївно сподівався на розумність вихідця зі спецслужби, співробітників якої роками привчають бути людиноненависниками.

Живе ще в пам'яті і те, як еліта провідної країни Євросоюзу – ФРН – ганебно вагалася, що важливіше: додаткові бариші від угод з путінською  братвою чи європейські цінності? Схоже, німці ще не до кінця вичавили зі себе Гітлера, тому довго поблажливо дивилися, як входив у раж новий європейський маніяк. І він сповна скористався наданою йому можливістю.

Проросійські терористи, які збили Боїнг-777, «пригостили» світових політиків та бізнесменів гіркою пігулкою невиправданої терпимості до тих, хто зі зброєю в руках перекроює кордони. В багатьох у світі розплющилися очі щодо Путіна. Здавалося б, Захід отримав хороший урок і має щосили взятися за приведення міжнародного хулігана до тями. Причому взятися так, щоб приборкання агресора сталося у максимально короткі терміни, адже в зоні бойових дій гинуть і страждають тисячі людей. На жаль, цього поки що не відбулося.

Індивідуальними санкціями проти кількох сотень російських чиновників Путіна не проб'єш. Секторальні санкції, безумовно, опустять економіку Росії, але станеться це не так швидко. Як стверджують фахівці, накопичений золотовалютний запас в розмірі понад $450 млрд дозволить путінському режиму протриматися, як мінімум, два роки за будь-яких санкцій. Зрештою, «цар» просто перекине витрати на плечі росіян і буде далі втілювати свої божевільні плани.

Основний недолік заходів, вжитих Заходом, – вони не стосуються особисто Путіна, його близьких і слабо стосуються більшості російських громадян, котрі схвалили вторгнення в Україну. Їх підтримка надихає Путіна йти далі стежкою війни.

Російський опозиціонер Андрій Сідєльніков, який отримав політпритулок в Лондоні, вважає, що це можна виправити. Згадавши про нараду російських чиновників, яка відбулася в Криму 14 серпня (Україна висловила офіційний протест, – авт.), активіст запропонував: мовляв, Заходу необхідно всіх учасників цієї «тусовки» поіменно включити до списку санкцій разом з членами їхніх сімей. «Ті ж, у кого сім'ї на Заході живуть, а таких переважна більшість, видворити за 24 години. Може, тоді зменшиться запал у цих путінських загарбників», – вважає політбіженець.

Відразу згадалася донька Путіна, що жила в Нідерландах. Після трагедії з Боїнгом-777 вона кудись спішно зникла зі свого елітного пентхауса...

Взагалі цю пропозицію можна розвинути. Зараз західні заборони стосуються вузького кола наближених Путіна. Цього явно недостатньо. Список санкцій цілком можна розширити за рахунок російських академіків, письменників, артистів та ділків шоу-бізнесу, а також всіх інших осіб, які підтримали путінський тероризм. Гадаю, правові підстави для цього знайти не складно. «Червоне світло» в затишних європейських країнах і США для сотень тисяч войовничих росіян створив би зовсім інше морально-психологічне тло в «Путінстані».

Посилити допомогу Україні Захід міг би й у військовій галузі. Вона дуже потрібна! Україна в силу своєї миролюбності і зрадницької діяльності вигнаного президента Януковича – колишнього агента Кремля – до початку російського вторгнення виявилася недостатньо добре озброєною, армія її не вирізнялася високим професіоналізмом. НАТО обіцяє допомагати, але в майбутньому. А високоточна зброя, бронетехніка, яка не поступається російській, прилади нічного бачення, сучасні безпілотники, оперативні «космічні» розвіддані й багато іншого потрібно Україні вже зараз.
Бракує їй також кваліфікованих військових радників та інструкторів. Та й про введення в небезпечну для Європи «гарячу точку» миротворчих сил Захід давно вже міг би потурбуватися.

Це дуже сумно, але позиція ООН щодо війни в Україні не виглядає твердою і наступальною. Звісно, в березні Генасамблея ООН більшістю голосів підтримала резолюцію щодо територіальної цілісності України й підтвердила незаконність кримського референдуму. І було б дивно, якби було інакше. А що далі? Резолюцію ухвалили, але Путін витер об неї ноги і продовжив озброювати терористів. Число загиблих на Донбасі та Луганщині зростає. Дипломатичні засоби вирішення конфлікту вже давно практично не працюють. Між тим генсек ООН Пан Ґі Мун став проти відправки в зону боїв «блакитних шоломів». Питання про мирну конференцію щодо України не ставиться. Чекають, коли рахунок убитих піде на десятки тисяч?

Крім нестачі сил для швидкого знищення та витіснення терористів, Україна зараз відчуває серйозні економічні труднощі. За прогнозами, цьогоріч реальний ВВП країни впаде на 5%. Для порівняння: низка експертів, говорячи про наслідки західних санкцій для економіки Росії, називали можливе її нульове зростання «істотним спадом». А чим же тоді є 5-відсоткове українське зниження?..

Україна платить безмірно велику ціну за відгородження Європи від войовничого російського режиму. Благополучний Захід міг би і зобов'язаний щедріше фінансово допомагати буферній державі, яка терпить лихо. На початку путінської агресії шоковані країни ЄС і США немов влаштували змагання щодо майбутньої допомоги жертві Кремля. Рахунок тоді йшов на десятки мільярдів доларів. А коли дійшло до справи, в хід пішли цифри в сотні і навіть тисячі разів менші.

Свої зобов'язання поки що виконує МВФ, але дві третини його першого траншу ($ 3,2 млрд) пішли... на погашення боргу Росії. Другий транш Україні обіцяють дати в вересні, і буде він більш ніж удвічі меншим. Великих фінансових вливань у Збройні сили України в осяжному майбутньому явно не передбачається, а вони потрібні терміново.

Ватажка кремлівської банди невисока активність Заходу не може не надихати на продовження агресії.

Україна захищається слабкіше, ніж могла б

Майже щодня то в одному, то в іншому населеному пункті України проводять урочисті і водночас дуже скорботні поховання загиблих бійців сил АТО. На фотознімках, яких зараз чимало у ЗМІ й соцмережах, – навчені життєвим досвідом чоловіки і зовсім ще юнаки. Мешканці великих міст. Селяни. Кандидати наук, успішні бізнесмени, інженери, механізатори, студенти... Автори винаходів, переможці інтелектуальних олімпіад, відомі спортсмени... Удома їх чекали батьки і матері, дружини, наречені, діти... Серце кров'ю обливається, коли читаєш біографії полеглих військовослужбовців та добровольців. Україна втрачає найкращих своїх синів. Вічна слава Героям!

Але не менш тяжко читати повідомлення про грубі прорахунки командування сил АТО і чиновників. Деякі з начальницьких помилок межують зі злочином.

Вибачайте за довгу цитату, але дуже вже вона показова. Киянин Євген Карась пише у Фейсбуці про те, як у зоні АТО загинув його друг, боєць «Айдару» Орест Квач (орфографія збережена):

«Розвідвзвод "Айдару" не просто зрадили. Їх прибрали. З відома керівництва...

За хвилину до обстрілу я йшов і дивився на те село на пагорбі. Ми могли його взяти. Треба було годину роботи вночі. Ми пропонували. Нам відмовили. А там був прекрасний майданчик для контролю території. З нього було видно все. Загнати туди один танк і більше нічого не треба.

Групі наказали висунутися на ділянку яка була ідеально пристріляна російською мінометною групою. Раніше там ніхто не ходив. Просто сепари знали що туди ведуть розвідгрупу.

Ху*рило одразу три міномети. Після залпів з взводу зостався цілим один боєць. Той, хто перед зоною обстрілу просто взяв кілька метрів вбік. І тому ідеально розрахований залп його оминув.

Цей боєць побіг за УАЗіком і затягнув на своїх плечах туди двох поранених. Вогонь вівся вже лише зі стрілецької зброї. Боєць просив дати БТР чи танк аби витягнути решту. Не дали.

Ще кілька бійців розвідвзводу загинули від утрати крові...»

Хто відповість за такі «помилки»? Щось не чутно, щоб хоч одного зрадника з «зірками» засудили якщо не до розстрілу (що було б доречно під час війни), то хоча б до тюремного терміну.

Тим часом, судячи з повідомлень із місць, координація дій сил АТО налагоджена огидно, що свідчить про кадрову кризу в силових відомствах України. Почасти це йде корінням у минуле. Однак чимала частка нинішніх кадрових проблем виникла через невикорінену звичку українських політиків прилаштовувати на посади «любих друзів», ігноруючи рівень їхньої професійної підготовки.

Наприклад, один із лідерів «Батьківщини» Олександр Турчинов, будучи в.о. президента, вибрав на пост глави МВС відданого партії, але не обізнаного в міліцейських справах Арсена Авакова. Він не зміг відразу влитися в потік. На пару з головою СБУ Валентином Наливайченком вони примудрилися випустити з країни практично всіх головних казнокрадів колишнього режиму і організаторів розстрілу учасників Євромайдану. Поки «напівпрофесіонал» Аваков входив в курс справи, реформа відомства відбувалася лише на словах, а в зоні АТО довгий час діяли сотні міліціонерів, які допомагали сепаратистам. Обурило громадськість і те, що Аваков віддав посаду свого першого зама одіозному «менту» Володимиру Євдокимову.

Політичне кумівство відбилося і на головному на сьогодні відомстві – оборонному. У розпал кровопролитної війни президент Порошенко не знайшов нічого кращого, як призначити міністром оборони... колишнього міліціонера, причому з не найчистішою біографією.

«Порівнювати з російським міністром Шойгу, який керує ворожими силами, немає сенсу. В Україні міг би назвати більше 50 кандидатів на голову Міноборони, потужніших і професійніших за Гелетея», – обурювався екс-глава МО, нардеп Анатолій Гриценко.

В Адміністрації президента такого штибу критики ніби не чують. А скільки хлопців полягло в боях з вини «напівпрофесіоналів», з'ясовувати ніхто, звісно ж, не буде. Бо ж якщо почнуть «копати» – декому доведеться йти у відставку...

Ситуація багаторазово посилюється тим, що в сили АТО нерідко потрапляє погано вишколена молодь. Днями лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош вибухнув у зв'язку з цим відкритим листом на адресу глави держави. «Дайте зброю в руки патріотам, які мають досвід бойових дій... Це будуть реальні учасники бойових дій, які вміють воювати, а не пацани з посвідченнями ПС, що налітають на ворожі блок-пости», – вважає Ярош.

Відповіді з Банкової наразі немає. Та й що тут може сказати влада? Питання надання зброї тим, хто міг би захистити країну краще, ніж «зелена» молодь, – це питання довіри між владою і суспільством.

У соцмережах мені не раз доводилося натрапляти на думку, що нинішні «батьки» української нації патріотів бояться більше, ніж ворожих диверсантів. Мені здається, є тут певне перебільшення. Пана Порошенка і главу Кабміну Арсенія Яценюка важко запідозрити в небажанні закінчити війну. Проте особисто у мене чомусь немає відчуття, що керівництво країни робить максимум можливого для якнайшвидшого відбиття агресії.

Втім, не тільки у мене. Днями я проходив центральною алеєю проспекту Свободи у Львові й звернув увагу на групу чоловіків, які про щось жваво дискутували. Виявилося, люди обговорювали 1,5-відсотковий збір із зарплати, введений за пропозицією Кабміну з 3 серпня. Розмова була приблизно такою. Нарешті додумалися, а то ж весь світ сміявся, що ми ходимо з шапкою по колу і збираємо копійки для армії. Від Росії треба відгородитися стіною, як у Китаї. Армію треба озброїти так, щоб ніхто ніколи більше не посмів сунутися. Під час війни вся країна має працювати на армію. Грошей їй зараз потрібно неміряно. Могли б і не 1,5% брати, а три чи навіть п'ять. Якщо тимчасово, то можна брати і більше. Але тільки тимчасово. Церкві люди десятину жертвують, і нічого. А тут – справжня війна...

Так, такий народ не перемогти! Ще б до пари народу уряд і парламент... На жаль, в Адміністрації президента, Кабміні та Верховній Раді, якщо висловитися словами Висоцького, розумних багато, а буйних мало. Зараз потрібні екстраординарні рішення. Усі гілки влади невідкладно повинні приймати рішення не просто для швидкого, а для суперфорсованого і кардинального переозброєння ЗСУ та безперебійного постачання сил АТО всім необхідним. А поки, якщо вірити повідомленням з місць, іноді бійці залишаються навіть без продовольства.

Тим часом нардепи почали збиратися у відпустку...

Мляво керівництво України позбавляється «п'ятої колони». Так, лише нещодавно СБУ почала перевірку донецького олігарха Ріната Ахметова на предмет фінансування терористів, хоча ЗМІ вже давно повідомляли про його можливий вплив на місцевих бандитів. І ще невідомо, чи серйозно за нього взялися... Довго не підступалися правоохоронці до регіонала Олександра Єфремова, який причетний до злочинів Януковича та того, що відбувається у східних областях. Не дано правової оцінки антиукраїнській діяльності кума Путіна – Медведчука... Наявність «чужих серед своїх» не сприяє максимальній мобілізації сил для відбиття зовнішньої агресії і, напевно, підживлює надії на успіх кремлівського вбивці.

Хоча я вважаю Путіна наймерзеннішим державним правителем сучасності, все ж спробую подивитися на ситуацію його очима. Перед ним – країна, економіку якої ґрунтовно підірвав кремлівський агент Янукович. Країна, надавати якій серйозну економічну допомогу Захід не поспішає, а військову – поки що навіть не обіцяє. Країна, якість управління якої вкрай низьке через непотизм і корупцію. Країна, де діє, як і раніше, чимало агентів впливу Кремля. Вибачте, але будь-який бандит буде думати: чому б настільки послабленого противника не спробувати завалити?

Звісно, путіністи недооцінюють згуртованість українців, їх мужність і палке бажання захистити свою країну. Звісно, Путін блефує, імітуючи економічну непогрішність Росії. Але не можна недооцінювати ворога. Гірка правда полягає в тому, що у агресора є ще чимало резервів для здійснення різних провокацій із застосуванням регулярної модернізованої армії та загонів найманців. Зупинити войовничу путінщину можна тільки всім світом і за максимальної концентрації сили й засобів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук