Чи вичавить Європа зі себе Гітлера?

Трагедія зі збитим над Донбасом «Боїнгом-777», що летів з Голландії у Південно-Східну Азію, викликає двоякі почуття. Безмежний жаль до жертв і співчуття до їхніх близьких – це саме собою. А от до країни, з якої вилетів літак, виникає кілька розмитих відчуттів.

Не хочеться здатися злорадним, однак нагадаю: Нідерланди були в числі тих країн, які аж до самої трагедії виступали проти антиросійських санкцій. Голландці заколисували себе і міжнародних партнерів думками про те, що з Путіним можна розмовляти і домовлятися цивілізовано. Саме така позиція провокувала вихідця з КДБ, застряглого у Холодній війні, на нові злочини. І ось бумеранг неприпустимого поводження з агресором, котрий втратив розум, повернувся в мирну і процвітаючу Голландію.

У збитому, швидше за все, проросійськими терористами авіалайнері перебувало 192 голландці. Можна подумати, що таким ось страшним чином Країна тюльпанів виявилася покараною за якийсь неспокутуваний гріх перед світом. І Нідерланди справді винні в гріху, який жодна європейська нація не має права вчиняти після Другої світової війни. Цей гріх – підтримка режиму, який володіє практично всіма ознаками фашистського, нелюдського, який зухвало брязкає зброєю.

У Європі дехто, схоже, вже почав забувати, чим «обдарував» людство схожий режим – режим Гітлера, якого копіює господар Кремля. Розв'язана вусатим маніяком, котрий дорвався до влади, Друга світова забрала понад 40 мільйонів життів. А починалася вона приблизно так, як розвиваються останніми роками події в Росії: спочатку з'явився біснуватий фюрер; з часом режим, який тримався на поліцейщині, почав грубо порушувати права людини всередині країни, а Захід не реагував; амбіції фюрера росли, і якось він забажав "захистити" співвітчизників за кордоном... У 1933-1945 роках все це обернулося в Європі страшною катастрофою.

Невже пам'ять про ту криваву бійню ослабла настільки, що деякі європейські країни визнали за можливе довгий час робити вигляд, ніби стурбовані агресією Путіна проти України, а на ділі – фактично потурати йому, гальмуючи антиросійські санкції? Здавалося б, ні, з пам'яттю у європейців все гаразд, свідченням чому стало, наприклад, нещодавнє святкування 70-річчя висадки союзників у Нормандії. Але, мабуть, такі заходи – лише зовнішня сторона народної пам'яті; морально-психологічних процесів «всередині» народу це стосується не конче.

«Дякую, фрау Ріббентроп!»

Ця зневажлива фраза адресована німецькому канцлеру. Позиція Анґели Меркель щодо міжнародних санкцій, здатних закликати до порядку розгнузданого володаря Росії, довгий час була настільки млявою і слизькою, що у світі заговорили про її таємну змову з Путіним – на зразок пріснопам'ятного пакту Молотова-Ріббентропа.

На сторінці німкені у ФБ таку її позицію засудили понад 600 тисяч осіб: «Danke, Frau Ribbentrop!» У Берліні, очевидячки, занервували. Днями у ЗМІ з'явилися повідомлення, що пані канцлер може подати у відставку до закінчення терміну своїх повноважень. Це було б справедливо щодо її співвітчизників, адже своїм замаскованим угодовством з екс-кадебешником, який розв'язав війну, політик низько опустила не тільки свій імідж, але й усього німецького народу.

У німецькому істеблішменті, правда, не спостерігалося великого тиску на уряд, щоб він активніше виступав проти кремлівських замахів на територіальну цілісність України. Навпаки, у ФРН знайшлося чимало впливових людей, готових заради торгівлі з дружками Путіна поступитися європейськими принципами.

Тож чи відбулося внутрішнє, глибинне очищення німецької нації від зарази гітлеризму? Вважається, що в цьому напрямі Німеччина пройшла великий шлях. Пригадується торічний виступ президента ФРН Йоахіма Гаука перед учасниками німецько-російських «Потсдамських зустрічей». Цей форум врізався у пам'ять тому, що тоді вперше на офіційному рівні з вуст керівника Німеччини прозвучала теза про те, що між націонал-соціалізмом і сталінізмом можна провести паралелі, а Гітлер і Сталін – рівнозначні лиходії.

На форумі Гаук розповідав, як болісно після краху нацизму проходив у громадян Західної Німеччини процес витравлення тоталітаризму. І все ж «після фази деякого зволікання виник самокритичний історичний дискурс». При цьому, підкреслив президент, у центрі уваги опинилися «не власні страждання і втрати, а власна провина наших співвітчизників, їхній провал у справі порятунку демократії, їхня жорстокість». На переконання Гаука, тільки визнання правди, почуття сорому і провини дозволило німцям знову знайти довіру до сусідніх народів і до самих себе.

Сталося так, що міцність цих змін у психології та моральних підвалинах німців перевірив час. Не минуло й року після названого форуму, і на суверенну Україну віроломно напав російський злодій, що уявив себе, як і Гітлер, вершителем доль народів. І тоді настав час важкого, але неминучого «іспиту» для німців: з ким ви? Зі скаженим агресором чи з його жертвами? Що для вас важливіше: додаткові бариші від угод із злочинним режимом чи засадничі принципи свободи й демократії?..

Яку оцінку отримала німецька нація на цьому життєвому іспиті, можна судити за заявами того ж президента ФРН. В інтерв'ю телеканалу ZDF він вельми критично висловився щодо німців, які в розпал української кризи висловлюють розуміння щодо політики Путіна. Пан Гаук, колишній лютеранський пастор, з гіркотою сказав, що його дивує така позиція. Заява наскільки чесна, настільки й мужня.

Судячи з усього, Німеччина ще не пройшла остаточно через покаяння за те, що дала світу таке явище, як гітлерівський фашизм. Чи розуміють це самі німці?

Нідерланди й не збиралися каятися

Кажуть, політика – продовження економіки. Німецька економіка нині є надією й опорою Євросоюзу. Тому позиція Німеччини, яка до збиття «Боїнга» всіляко намагалася загальмувати введення нових санкцій проти агресора, могла впливати на інші країни континенту.

Далеко не випадково тісно пов'язана з німецькими концернами Франція донедавна вельми байдуже сприймала заклики світової громадськості не продавати путінській Росії новітні вертольотоносці «Містралі».

У військово-технічній, енергетичній та фінансовій сферах співпраця з країною-агресором продовжують Італія, Німеччина, Норвегія, Австрія, Великобританія... Тамтешню еліту мало турбує, що в Європі з'явилася божевільна «мавпа», в руках якої перебуває ядерна зброя.

У числі тих, хто до трагедії з «Боїнгом-777» займав відкрито проросійську позицію, опинилися і Нідерланди. Так, трохи більше місяця тому, коли США почали наполегливо закликати до введення третьої фази санкцій проти путінського режиму, який порушував досягнуті домовленості, глава голландського МЗС Франс Тіммерманс визнав: «Москва посилає змішані сигнали: з одного боку – закликає до діалогу, а з іншого – підтримує сепаратистів». І тут же без збентеження заявив: «Нідерланди вважають, що третя фаза ще не на порядку денному».

Витоки такого дворушництва, яке дозволяє поблажливо дивитися на дії розгнузданого агресора, потрібно шукати і в порівняно недавній історії цієї країни. У роки Другої світової війни Нідерланди практично без опору здалися на милість Гітлера. Загалом населення її досить мирно уживалося з окупантами. Нечисленні групи голландців (в основному комуністи) боролися з окупантами, однак більшість прийняла окупацію і пристосувалася до нацистського режиму.

Голландці надали окупантам всю інфраструктуру в неушкодженому вигляді, добровільно трудилися на підприємствах, виробляючи зброю для нацистів. Голландці разом з окупантами «робили гроші», відпочивали, веселились. А з часом стали вірними помічниками гітлерівців і в бойових справах. За даними американського історика Джорджа Г. Стейна, серед усіх європейських країн Нідерланди дали найбільше число охочих записатися у Ваффен СС – 50 тисяч (для порівняння: Франція, чиє населення було набагато численнішим, – лише 20 тис.). У військах СС на радянській території воювали голландські дивізії «Недерланд» і «Ландсторм Недерланд».

За даними істориків, голландці охоче співпрацювали з гітлерівцями, тому що ті планували надати фермерам цієї країни землі на території України. Дещо фашисти навіть встигли втілити в життя. Наприклад, під Рівним та Вільнюсом були створені два зразкові голландські господарства, на яких фактично примусово працювали місцеві батраки. До травня 1943 року на територію України переселилося близько 800 голландських сільських господарів, їх об'єднали під дахом "Ostwerk Ukraine". Крім того, голландські бізнесмени «приватизували» частину підприємств Прибалтики і почали там свій бізнес.

Можна сказати, що Голландія фактично була сателітом фашистської Німеччини, проте після війни її – стараннями дружньої Великобританії – офіційно стали вважати жертвою нацизму. Це заспокоїло голландців і не дало їм пройти через горнило самоочищення, на зразок німецького.

У роки війни голландці встановили своєрідний європейський «рекорд» зі сприяння гітлерівцям у затриманні й відправці в табори смерті людей єврейської національності. Публіцист Нехама Шварц писав: «Зі 140 000 євреїв до концтаборів було відправлено 110 000. Спочатку відправляли у свої табори в Голландії і стерегли, щоб євреї не втекли. А потім відправляли в Освенцім, Дахау й інші концтабори ». Після війни багато схожих фактів не отримали ні юридичної оцінки держави, ні моральної оцінки голландського суспільства. «Процесів над колабораціоністами майже не було – не судити ж весь народ», – зазначив Шварц.

Судячи з усього, все це пішло не на користь голландській нації. Послужлива щодо російського фюрера політика нинішніх керівників Нідерландів ґрунтується на толерантному ставленні голландського суспільства до фактів грубих порушень прав людини у таких країнах, як Росія, Білорусія, Узбекистан... Путінську агресію проти миролюбної України, країни, котра добровільно відмовилася від ядерної зброї, багато голландців сприйняли як чужу біду, що не вимагає їхнього втручання.

Правителів Країни тюльпанів довго не зачіпала кров українців, яку проливали найманці Путіна. Їм не шкода було ні дітей, ні жінок, ні старих, котрі гинуть під снарядами терористів або змушені залишати рідні домівки і зазнавати великих страждань. Щоб запровадити санкції, які б подіяли на покровителя терористів з Кремля, їм потрібні були ще якісь підстави й докази.

І вони їх отримали – у вигляді збитого авіалайнера, на якому перебувало 192 голландця. Я б назвав це «відплатою з Неба» за колабораціонізм, але боюся, що мене звинуватять у ненауковості.

Чи піде урок Європі на користь?

Після цієї трагедії, в якій загинуло 298 людей з різних країн, багато європейських політиків почали по-іншому висловлюватися про роль Росії у війні на сході України. Той же Франс Тіммерманс, наприклад, гучно заявив, що Нідерланди не зупиняться, поки винних у катастрофі не покарають.

Від таких «грізних» обтічних заяв може не бути жодної реальної користі для запобігання акцій путінських терористів у майбутньому. Ми ж прекрасно розуміємо: все питання в тому, кого європейці цього разу вважатимуть винуватцями трагедії. Покарання бойовиків типу Гіркіна («Стрілець»), Здрилюка («Абвер») та інших виконавців мало що дасть: приберуть одних – кремлівський вождь може надіслати інших. Гідрі треба відрубувати голову.

Чи готові до цього лідери Європи? Відповідь на це запитання чималою мірою залежить від того, чи розуміють вони, що, говорячи «Путін», потрібно тримати в голові Гітлера. І від того, чи зуміли вони витравити з себе ту вусату сволоту. Якщо так, то пісенька нового біснуватого фюрера проспівана. Якщо ні – не уникнути чергових кривавих катастроф.