Дозріти, щоб «не зрозуміти Росію»
IQ

Дозріти, щоб «не зрозуміти Росію»

Захід не вгамується, допоки аварія Боїнга не буде ретельно розслідувана, а всі винні – покарані

Любко Петренко, 22 липня 2014 1681 5

«Настав час Європі показати, що вона справді є впливовою. Посилення санкцій – єдине, що Володимир Путін дійсно розуміє». Так починається одна зі статей у німецькій газеті Welt, присвяченій збитому Боїнгу-777.

Ще зовсім недавно публікації у німецькій пресі були значно нейтральнішими, а то й прихильними до Москви. Ще популярною в колах європейських інтелектуалів була ідея Russland verstehen – «Зрозуміти Росію». Щойно зараз цю ідею ставлять під питання: «Russland verstehen? – За бажання й Гітлера теж можна спробувати зрозуміти».

Тон висловлювань німецьких публіцистів щодо Москви відчутно загострюється. І це характерно не лише для журналістки і не лише для Німеччини. Хоча, звісно, медіа-атака (умовно назвемо її «газпромівською») триває, тому ще й нині на світ Божий з’являються такі статті, як у німецькому лівацькому виданні TAZ «Правда про рейс MH17» (Die Wahrheit über Flug MH17). Її автор, послуговуючись принципом cui bono, намагається довести, що винні в аварії Сполучені Штати, Україна, навіть Ізраїль, але ніяк не Росія і проросійські бойовики, бо їхнє реноме, бачте, лише постраждало…

Але такі думки і їхні носії відходять на маргінес загального західного дискурсу. Помірковані політики Європейської Унії стають зненацька критично налаштованими до Москви. Хто б ще кілька днів тому припустив, що президент дружньої до Москви Болгарії Росен Плевнелієв привселюдно назве Росію «агресивною і націоналістичною».

Чи міг би раніше прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте – країни, яка прихистила в себе доньку Володимира Путіна – ставити фактично ультиматум Кремлю, закликати ЄУ до перегляду взаємин з Росією? А що вже казати про британського прем’єра Девіда Кемерона, котрий першим із західних лідерів заявив про причетність Москви до збитого літака.

Захід поступово прозріває. Зручна ілюзія щодо «доброго Путіна» й можливості «перезавантаження» відносин з Росією розвіюється… І тепер вже можна сподіватися на посилення тиску Європейської Унії на Кремль, на більш жорсткі санкції та адекватнішу російську політику.

Майже три сотні людських життів коштувало світові це «прозріння». Для його виникнення ракета класу «земля-повітря», запущена 17 липня з території, контрольованої проросійськими терористами у Донбасі, мусила збити пасажирський авіалайнер Малайзійських авіаліній, який летів з Амстердаму до Куала-Лумпуру рейсом MH17.

Швидше за все, ця трагедія була випадковістю. Дуже сумнівно, що бойовики, попри всю агресію, чи, тим більше, їхні господарі бажали такого результату. Але випадковість ця була наперед запрограмованою. Як запрограмованим є вибух принаймні однієї гранати, якщо сотню їх роздати мавпам.

Прикро, звісно, що до цієї трагедії події на українсько-російському кордоні західних політиків більш-менш влаштовували. Принаймні особливих претензій ті не висловлювали ні до функціонування на території України російських кадрових диверсійних груп, ні до перекидання через кордон цілих колон бойової техніки, озброєння й тих самих диверсантів, ні до відкритого вербування в Росії «солдатів удачі» для війни в Україні тощо.

Тепер же ситуація змінилася. Західний світ відчув, як усе це загрожує його безпеці. Звичайно, мудрі й далекоглядні західні експерти попереджали своїх співвітчизників і раніше, але донедавна – майже безрезультатно. Результатів, на перший погляд, не видно й зараз. Але це лише на перший погляд і для нефахівців.

Тривожний дзвінок Путіна

Першим свідченням того, що ситуація для Кремля склалася надзвичайно кепська, став негайний дзвінок Володимира Путіна до американського колеги Барака Обама. Пролунав він, щойно стало зрозуміло: фатальна ракета – російська (хоча для Путіна це було й так зрозумілим), і приховати це не вдасться. Останній раз телефонна розмова між шефами Кремля й Білого Дому відбувалася ще у квітні. Оскільки всі ці телефонати не приносили жодної користі, то абоненти визнали за доцільне більше не турбувати один одного.

І от 17 липня Путін відчув непоборну потребу зателефонувати Обамі. Хоча, як ми вже знаємо, і цей дзвінок виявився безсенсовним. Російський президент намагався довести свою непричетність до трагедії, але переконати в цьому Обаму, котрий вже був озброєний матеріалами ЦРУ, ФБР і АНБ, так і не зумів. Американський президент натомість намагався переконати Путіна, аби той використав усі свої впливи для того, щоб міжнародна група фахівців змогла безперешкодно провести всі експертизи на місці падіння авіалайнера, зібрати всі докази, а головне – повернути тіла загиблих їхнім родинам. Не зумів.

Тим часом світ уже облетіли світлини, де терористи й місцеві мешканці з усмішками фотографуються на тлі уламків Боїнга, порпаються в речах пасажирів, займаються мародерством. Всі побачили й відео, як неадекватні у своїй поведінці бойовики перешкоджають роботі міжнародних експертів, погрожують зброєю, стріляють…

Ще зовсім недавно західні політики вірили (може, не так вірили, як самі себе переконували), що Росію можна інтегрувати в західний світ, що Путін – «кришталево чистий демократ» (слова екс-канцлера Німеччини Ґергарда Шрьодера), що в нього «душевні очі» (слова Джорджа Буша-молодшого). А добрі стосунки між Путіним і чинною канцлеркою Німеччини Анґелою Меркель дали привід експертам заговорити про можливість нового Рапалло чи навіть нового пакту Молотова-Ріббентропа. У соцмережах стартувала акція, спрямована проти такого пакту: на Фейсбук-сторінці Меркель їй надійшли десятки тисяч повідомлень: Danke Frau Ribbentrop («Дякуємо, пані Ріббентроп»).

Звісно, про Ріббентропа – це трохи перебільшено й досить образливо. Ні, справа ще так далеко не зайшла, Німеччина ще не настільки втратила гідність, аби дружити з країною, яка майже неприховано підтримує тероризм. Але Берліну дуже вже не хочеться втрачати своїх інтересів у Росії. Мова передовсім про експорт високотехнологічної продукції – електроніки, верстатів, транспортних засобів. Саме продаж цієї продукції в Росію й Китай дозволяє Німеччині компенсувати збитки від падіння імпорту в західних країнах. Припинення співпраці з Росією, за найскромнішими підрахунками німецьких експертів, призведе до втрати 30 тисяч робочих місць в Німеччині. З одного боку, не так вже й багато на 80-мільйонну країну. З другого – Меркель щойно створила собі імідж керманича, котрий вивів Німеччину з кризи, втрачати це реноме їй ой як не хотілося б. Саме на цих амбіціях німецької канцлерки й грав фаховий розвідник Володимир Путін.

Чи тепер цій сугестивній вірі в путінську Росію надійшов край? Чи присоромить трагедія з Боїнгом нерішучу Західну Європу? Чи зможе Анґела Меркель у стилі радянських шпигунських фільмів промовити шефу Кремля: «Вашу гру закінчено!»?  Дуже б хотілося у це вірити.

Відмовитися від співпраці зі злочинним кремлівським режимом мала б і Латинська Америка, яка минулого тижня так гостинно приймала шефа Кремля. Оголосити Бойкот Москві мав би і цілий БРІКС, який вона планувала використати як запасний аеродром у разі перекриття їй інвестицій з Заходу. Трагедія рейсу MH17 мала б покласти край заграванню зі злочинним режимом.  Дії Путіна повинні наразитися на загальне засудження.

Шанс на перемогу

Досі Україні прогнозували доволі складну долю. Усім було зрозуміло, що Путін не має наміру відмовлятися від своїх претензій на колишню республіку СРСР. Це було чітко видно з методів втручання Москви в конфлікт у Донбасі. Щойно українські війська починали переламувати ситуацію на свою користь, як з російського боку надходили нові групи диверсантів, нова бойова техніка. Українські силовики враховували нові обставини, перегруповувалися, нарощували сили й щойно знов починали перемагати, як потоки «гуманітарної допомоги» з російського боку ставали ще потужнішими. Зрештою дійшло до артилерійських, ракетних і авіаційних обстрілів українських позицій з території Росії.

І навіть коли б українським силовикам вдалося цілковито взяти під контроль територію Донбасу, то війна на цьому б жодним чином не завершилася, на те вона й гібридна. Маси диверсантів – заморожених і активних – гуляють теренами від Чопа до Харкова. Хтось лише чекає на команду до дії, хтось уже виконує. Хтось мінує залізничні колії й банки, комусь вистачає телефонувати з повідомленням про замінування, аби посіяти побільше паніки.

Трагедія з Боїнгом, хоч це й цинічно пролунає, може допомогти Україні впоратися з російською «гуманітаркою». Передовсім усе це спрощує справу українським силовикам. Захід з подачі Росії вже не зможе тиснути на Київ, вимагаючи перемовин з сепаратистами. Адже останні тепер вже de facto є терористами, а з терористами переговорів не ведуть.

Окрім того, нині зона конфлікту перебуває у фокусі цілого світу. Держави, чиї громадяни загинули в авіакатастрофі, пильнуватимуть за тим, щоб розслідування причин трагедії вели ретельно і комплексно. І тут вже від світової спільноти не вдасться приховати путінського втручання. Ні кісельовські, ні лавровські, ні чуркінські методи маніпуляцій тут вже не зіграють. Таким чином, окрім всього іншого, по головній складовій кремлівської стратегії гібридної війни – по інформаційно-пропагандистському флангу – буде завдано руйнівного удару.

Зрозуміло й те, що Путін так просто не зверне свій проект «Новоросія». Занадто багато сил і коштів було в нього вкладено. А головне – людських життів, хоча Кремль ця обставина, судячи з усього, турбує найменше. Запущений маховик війни Москва навіть за бажання не зможе так просто зупинити.

Ситуацію щодо путінської дилеми у ситуації, що склалася після катастрофи авіалайнера, пояснив Федір Лук'янов – головний редактор журналу «Россия в глобальной политике» і водночас голова президії Ради з зовнішньої та оборонної політики (це формально неурядова організація, яка створена для «сприяння виробленню та реалізації стратегічних концепцій розвитку Росії», хоча реально вже давно перебуває під кремлівським ковпаком – ZAXID.NET):

«Зрозуміло, що подальша підтримка ополченців ставитиме Росію під постійну інформаційну і політичну атаку з боку Заходу і посилюватиме її ізоляцію. А щоб взяти і дистанціюватися, повинні бути серйозні аргументи для російської громадської думки. У нас з подачі того ж Володимира Путіна поширилася ідея, що там наші, а своїх не кидають. Ситуація настільки серйозна, що потрібні якісь несподівані кроки, на які Путін в принципі здатний».

Якихось «несподіваних кроків» російський президент наразі не демонструє. Все як і раніше: через кордон до України й надалі повзуть колони бронетехніки, зброї та найманців. Все для «наших», котрих «не кидають».

Але десь, як кажуть росіяни, «заднім умом» Путін усвідомлює, що з MH17 він вклепався дуже серйозно. Західні країни, чиї громадяни загинули в авіакатастрофі, не вгамуються, поки всі винні не опиняться на лаві підсудних.

«Щойно ми отримаємо докази, то не зупинимося, поки винні в цьому не постануть перед судом. Мова йде не тільки про тих, хто натиснув на гачок, а й про тих, хто зробив це можливим. Я вважаю, що міжнародне співтовариство має об'єднатися заради цього», – заявив міністр закордонних справ Нідерландів Франс Тіммерманс.

Тож в обставинах, що склалися, Путіну для його ж користі треба було б якнайшвидше визнати свою провину, попросити вибачення й виплатити компенсації родинам загиблих. Інакше цивілізований світ докладе всіх зусиль, щоб примусити його до цього. І що довше Путін впиратиметься, то згуртованішим і потужнішим ставатиме тиск.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук