Про коронавірус і реакцію на нього не писав хіба що лінивий. Тут було все: і «Схід і Захід разом», і маніпуляції ворогів (хоча було б дивно, якби вороги не скористалися ситуацією), і агресія, і самобичування, і демонстративне святенництво, і закиди в бік влади, Авакова, «комунікаторів від Бога» і багато чого іншого. Отже, поволали й досить. Пора зрозуміти, як з цим жити далі.
Адже що ми побачили (не перший раз, до речі)? Що «народ» вперто не чує «еліту». Ніяк. Причому ані начальство, ані політиків, ані духовних лідерів. Усі попередні роки нас вчили любити один одного, як українців і християн, і все мимо. «Еліта» киває на неправильний «народ», «народ» не знає про існування «еліти». Розминулися. Що вже говорити про сучасні теорії, де взаємна довіра та інституції є базовими вимогами існування суспільства? Це взагалі космос. У нас рівень вакцинації прямує в напрямку ХІХ століття, заглушки на ремені безпеки, стихійні сміттєзвалища під кожним селом і «каналізації» прямо в струмки – що можна було чекати під час прильоту літака з «невідомою заразою»?
Ще ми побачили (і знову не вперше), як за допомогою ЗМІ та соцмереж можна створити ефект масовості. У країні живе майже 40 млн людей, декілька десятків (максимум сотень) організували «блокпости» – і маємо масові заворушення національного масштабу. Хоча, об’єктивно, це не масовий протест, це тотальний бардак. Як, наприклад, протести «фермерів» на тракторах під Львівською обласною адміністрацією чи «штурми» Ратуші. Це яскраві акції, але до масових протестів явно не дотягують.
Далеко не вперше (і це не якийсь специфічний український досвід) люди з однієї інформаційної бульбашки зустрічають людей з іншої, і це виглядає як зустріч цивілізацій. А зважаючи на рівень знань і компетентності, а також, що вірусологія – не найпростіший предмет, ефект цілком закономірний. У нас під час президентських виборів, коли два кандидати і ніби нічого складного, такі осяяння відбувалися.
Усе це відомі, загалом, речі. Але «боротися» з ними, по-перше, складно, а по-друге, не сильно хтось і береться. Тим паче, якщо можна з вигодою для себе інструменталізувати. І тут я говорю не лише про молодиків у Нових Санжарах, які виявилися не зовсім місцевими (якщо вірити деяким дописам). Тому порятунок потопаючих, як завжди, є справою самих потопаючих. А в конкретному випадку ще й кожен сам за себе.
Попри те, що проблема пов’язана з розвитком технологій, вирішити її суто технологічно навряд чи вдасться. Бо, як пише книжка, проблему не можна вирішити на тому самому рівні, на якому вона виникла. Та й не техніку «ковбасить», а людей, з їхніми страхами, мріями, переконаннями та ілюзіями.
Колись найбільш авторитетною відповіддю на ці тривоги була релігія. Вона досі вчить, що люди бувають різними, що після смерті буде краще, що світ не надто мінливий, але, на щастя, тимчасовий. Тому не варто особливо перейматися тим, що поруч живуть неадеквати, адже настане час, який «відділить одних людей від інших, як пастух відділяє овець від козлів». Зрештою, на тих самих принципах ґрунтується багато нових «шкіл особистісного розвитку», які вчать неофітів не переживати так сильно.
Новітні квазірелігії (комунізм, нацизм і багато чого іншого) вирішили поєднати абсолютну віру з тезою про те, що світ і людину можна принципово змінити, побудувати рай уже тут, на землі. Але для цього якраз і потрібно відділити отих «козлів», які заважають жити правильним людям (тим самим ми доводимо, що Янукович насправді не був глибоко релігійною людиною, а простим постсовком).
Тези про те, що «українці мають бути добрими», «Україну треба будувати», «це, напевно, були неправильні українці», «нас підставили» – з тієї ж опери. І це чудове поле для маніпуляцій: для росіян і для наших патентованих патріотів. Просто тепер ідеться вже не про ресурси чи гроші, а про свідомість людей, про нерви, переживання, постійну увагу. Все як годиться в інформаційну епоху.
Можливо, ми стоїмо на порозі нового ренесансу релігійності, коли віра рятуватиме, зокрема, і від божевілля? А як інакше зберегти психічне здоров’я? Наука зробила стільки відкриттів, що ніякого критичного мислення не напасешся.