Звична річ для політиків – намагатися створити для себе паралель з образом якогось відомого діяча з минулого. Щоб попаразитувати на його успіхах чи іміджі. Дуже часто, особливо в наших краях, такі спроби не досягають успіху, а самі політичні діячі-наслідувачі виглядають радше карикатурно, ніж успішно.
Петро Порошенко приміряв на себе образ прорубувача вікна до Європи. Проте той досвід виявився невдалим, адже народ, у своїй більшості, оцінив навіть не стільки сам безвіз, скільки те, як довго і важко Україна до нього йшла. Зокрема, і з вини самого президента, котрий неодноразово дезінформував мешканців країни передчасними заявами про близькість надання безвізу, хоча тоді для цього не було передумов. Немало дратування викликало в людей і те, що багатьом, з фінансових причин, аж ніяк не світить в найближчому майбутньому скористатися перевагами спрощеного перетину кордону з ЄС.
Вибори ближчають, країна не дуже реформується, рейтинги падають, а ще й МВФ зі своїми вимогами. Тому схоже на те, що Порошенко вирішив осідлати нового коника. Ним став образ Володимира Великого. Такий висновок можна зробити зі ще однієї дорогої кампанії білбордів, котрими завішані українські міста.
Пікантності ситуації додає те, що Порошенко вирішив боротися за образ, котрий уже багато років намагається експлуатувати Володимир Путін. Останньому дуже імпонує те, що київського князя звали так само, як і його. Та й теза «Один князь, один народ, одна віра» йому, либонь, подобається не менше, адже нею можна задурювати голови численним російським любителям вставати з колін.
Образ Володимира важливий для Кремля ще й тому, що ним можна ментально закріпити за Росією Київ (а заодно і всю території Русі) як частину «русского мира» та Крим як місце хрещення князя.
Правда, у цьому питанні олії у вогонь підлив Константинопольський патріарх Варфоломій І, відзначивши у своєму посланні до президента України важливість хрещення Святого Володимира від Першопрестольної церкви Константинополя в метрополії Херсонесу та хрещення України-Русі.
Заради укріплення образу Путін зробив усе, аби пам’ятник Володимирові Великому з’явився в Москві, де київський князь не міг побувати, навіть якби дуже хотів, бо в часи його правління її банально не існувало. Хіба бажав би відвідати з візитом місцевих ропух та зозуль.
Бажання Порошенка перехопити ініціативу можна було б сприймати як досить непоганий тролінг. Ся спроба скрутити дулю Путіну в зрозумілій йому системі координат виглядає сміливо та зухвало. Проте, здається, в процесі Порошенко захопився й почав сприймати цей імідж всерйоз. Виглядає на те, що він уже давно шукав для себе вдалий образ Батька нації, такого Ататюрка чи Вашингтона українського розливу, проте завше удача, як із безвізом, вислизала від нього.
Натомість, якщо Константинопольський патріарх таки надасть автокефалію Українському православ’ю, то се дійсно може добряче підняти гарантові рейтинг, котрий продовжує падати, ніби листя наприкінці жовтня.
Ще одна важлива дрібниця – візуальне вирішення білбордів Порошенка зі словами про церкву. Якщо на них дивитися, то слова президента: «Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Віра боронить нашу душу» наче виголошує сам князь. Ось ця мегаломанія не може не веселити та насторожувати водночас. Нічого доброго не варто очікувати, коли він сам повірить в те, що може правити країною, як князь, й отримає на це карт-бланш від частини вірних. Влада вже не гребує тим, аби називати агентами Кремля та ґрантоїдами всіх тих, хто не згідний з її діями. Важко собі уявити масштаби полювання на відьом після отримання томосу.
Крім того, не може не впадати у вічі те, що в меседжі на білборді Порошенко не згадує про розум. Цей хід вкрай нагадує апелювання до ідеї «голосувати серцем» у найкращих традиціях Юлії Тимошенко.
Якщо Порошенко доб’ється автокефалії – отримає свої очки і втре носа Путіну. Останнє, звісно, плюс. Далі ж потрібно уважно стежити за розвитком ситуації, адже це буде не кінець історії, а тільки її початок. По-перше, аби апетити церкви та Порошенка не зросли й не перетворили останнього на Путіна українського розливу. По-друге, російську владу надання томосу лиш роздражнить, тому вже зараз потрібно міркувати над планом дій на випадок провокацій з боку Кремля. По-третє, вітчизняним політикам здалось би нарешті відійти від практики грати на слабкостях українців, аби здобути необхідний результат, і почати допомагати народові розвивати його сильні сторони.