Зовсім малесенькі діти краще прив’язуються до нових батьків, їм легше прищепити власні смаки та цінності. Тому пари, які хочуть всиновити немовля, чекають на «свою» дитину роками. Частіше знаходять новий дім і діти до трьох років. І чим старшою є дитина, тим менше в неї шансів на всиновлення. Сформовану особистість важче виховати, їхнє минуле неможливо стерти.
Втім страхи, біль і недовіру можна здолати, якщо докласти зусиль. Це ми вже побачили на прикладі Олени Яковлевої-Чигрин і її дітей. Вона і познайомила команду проекту «Рідні» ще з однією сміливою парою – Зіною та Олександром Гимонами.
До того, як приїхати в Київ до Гимонів, ми вже встигли поспілкуватись із десятками сімей та відзняти сім із них. Дуже часто вони схожі між собою атмосферою, коли у домівках панує любов та затишок. Але чітко видно різницю між поколіннями. Якщо ж говорити про Зіну, Олександра та їхніх дітей Женю та Жору, то їх можна охарактеризувати коротким англійським «fun». Батьки жартують із дітьми, дуріють з ними, грають в відеоігри та різні настільні забавки.
«Ми дуже раді, що наші діти саме такого віку. З ними цікаво просто тусуватись», - каже Сашко. Женя та Жора теж виглядають щасливими. Активні сестра і брат ледь можуть всидіти на місці, постійно голосно сміються, сперечаються між собою і закочують очі у відповідь. Жені десять років, її брату – 8. Все життя вони живуть у Києві, кілька років тому їх забрали від матері. Що доводилося пережити дітям – залишається за лаштунками. До кінця цього не знають і Зіна з Сашком. Втім вони не побоялися можливих труднощів.
«Виявилося, що ми обидва думали про усиновлення»
«Якось ми приїхали до Львова до батьків чоловіка і мама так обережненько спитала: «А що там з внуками?», - розповідає Зіна. – Це і стало таким тригером».
Для неї це питання було болісним. На той момент вони із Сашком вже були п’ять років одружені. Дітей вони хотіли, однак завагітніти не виходило. Тоді Зіна віджартувалась: «А якщо онуків не буде, ви будете нас любити?» І тоді ж вирішила поговорити із чоловіком про альтернативні варіанти.
Вони повертались назад до Києва і поки Олександр слідкував за дорогою, Зіна дивилася в вікно і обдумувала як подати йому інформацію. А що він скаже? А якщо відмовиться?
«Поки він вів машину, я сиділа і обдумувала весь алгоритм, - згадує Зіна. - Потім повернулася до нього, спитала: «А що ти думаєш про усиновлення?» І одразу повернулася до вікна. Він відповів: «Добра ідея!»
«Дітей професора і балерини немає в дитячих будинках»
За порадою друзів, які вже мали досвід всиновлення, Зіна та Олександр почали відвідувати курси прийомних батьків.
«Коли сім’я має бажання всиновити, вона використовує той досвід, який вона має. І уявлення не має, що таке взяти дитину з дитячого будинку. Дитину з травмою, яка мала зазвичай неодноразову втрату: вона втратила будинок, втратила сім’ю, втратила опіку», - пояснює Сашко. – Відвідуючи цю школу ти ще маєш можливість сказати «Ні, це не для мене». Багато батьків мають такі рожеві окуляри і курси прийомних батьків, це просто супер-місце, де ці рожеві окуляри з тебе знімають і пояснюють до чого готуватись».
«Насправді найважчим був вибір конкретних дітей. Ми намагалися не малювати собі таку ідеальну дитину, яку ми хочемо, бо ... ну дітей професорів і балерини немає в дитячих будинках», - доповнює Зіна.
Все ж певні уявлення у пари були. Вони вирішили, що всиновлять одного-двох дітей дошкільного або раннього шкільного віку.
Про Женю та Жору їм розповів тренер зі школи прийомних батьків. Але діти на той час щойно потрапили в реабілітаційний центр і ще не були готові до змін і знайомитися із потенційними батьками.
Тоді їм запропонували взяти чотиримісячного хлопчика. Але Гимони мали сумніви і попросили час подумати. Поки вони зволікали, інша пара вирішила забрати дитину.
Зіна і Сашко згадали про братика і сестричку і попросили познайомити їх з ними. Аби не обнадіювати дітей, подружжя пішло до реабілітаційного центру як волонтери, щоб побавитися зі всіма дітьми.
Наступного разу Гимони зустрілись конкретно із Женею та Жорою.
«Ми бавились. В нас була прикольна іграшка на планшеті. Ще ми грали в настільні ігри, які вони принесли із собою ось звідси,» - показує Женя на стелаж у дитячій кімнаті.
«Я хвилювалась і на майстер-класі, і на зустрічі. Але все пройшло дуже добре, ми робили селфі наприкінці і вони кривлялися, - згадує Зіна. Саме на цьому фото вона і помітила, що діти схожі на них. - Я потім подивилася на цю фотку, відіслала нашій сім’ї, мовляв, це наші діти!»
«Ми вплутались в історію, з якої ми вже ніколи не виплутаємось»
«Я думаю, що життя змінилося кардинально! - Стало більш активним. То до школи, то кудись побігти, то в парк піти,» - констатує Сашко. - Десь напевно на другий чи третій день, після того діти з’явились вдома, ми такі сіли і поставили риторичне питання «Шо ми наробили?».
Тут Олександ звичайно жартує, втім довелося згадати все, чого навчали у школі прийомних батьків. Наприклад, котлети із макаронами дітям подобались більше, ніж лазанья, якої вони ніколи не куштували. Такі дрібниці треба було враховувати, щоб діти почувались у новому домі комфортно. Перш, ніж переїхати у нове помешкання, вони кілька разів приходили, приносили свої іграшки, знайомились із кішкою Афіною, оглядали майбутню кімнату.
«Нам дуже сподобалася квартира, - каже Женя. – Оцей диван сподобався. І Афіна».
«І мені Афіна сподобалася,» - одразу перебиває сестру Жора.
«Якщо ти знаєш, що через три дні ти повинен поїхати кудись на все життя жити туди, де ти ніколи не був, то це страшно, - пояснює Олександр. – І так ми всі разом в один момент просто пірнули в сімейне життя. Наприклад, якщо ми раніше могли собі дозволити робити багато речей самостійно, то зараз потрібно рахуватись не тільки одне з одним, а ще й з двома спиногризами».
Тепер Сашко каже, що потрібно тримати планку і йти до кінця.
«Ми вплутались в історію, з якої ми вже ніколи не виплутаємось, - каже він. - Деякі дорослі, які мають намір всиновити дітей, думають, що краще всиновити поменше: там один рік, два рочки, не більше. В нашому випадку було 7 і 9. Це вже досить дорослі діти і багато-хто дуже сильно переживає. Думає, що «о, там гени зіпсовані»... Можливо є такі випадки, але це зовсім не наш.
Потенційним всиновлювачам подружжя радить: не потрібно брати на себе багато.
«Нам казали: не думайте, що ви будете спасителями для цих дітей. Бо для дітей це зависокі очікування. В нашому випадку це була і допомога нам: ми хотіли дітей, у нас чомусь не було біологічних. Для них це теж була допомога, бо це їхній шанс на те, щоб мати свого дорослого, щоб хтось їх направляв».
А ще радять обов’язково піти на курси прийомних батьків, щоб отримати відповіді на багато питань. По-перше, вирішити для себе остаточно, чи готові ви виховувати чужих дітей. По-друге, дізнатися, які підводні камені доведеться долати.
«Піти на курси, ще десять разів подумати, чи дійсно ви можете, чи дійсно ви цього хочете. Багато вчитись, багато віддавати, не чекати чогось у відповідь. Це не інвестиція, що можна потім чекати якісь дивіденди. Чим більше любові будете віддавати, тим більше любові будете отримувати».
«Рідні» – це спільний проект «24 каналу» та благодійного фонду «Рідні». Це десять історій людей, які наважились змінити своє життя і подарувати родину чужій дитині. Програму дивіться щопонеділка о 19:30 на «24 каналі».
Щоб дізнатися більше про усиновлення, опіку чи створення ДБСТ телефонуйте за номером телефону гарячої лінії 0 800 300 484 або завітайте на сайт благодійного фонду «Рідні» ridni.org.ua. Номер телефону Служби у справах дітей Львівської ОДА 032 235 44 56.
Благодійний фонд «Рідні» надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення, при потребі юридичні партнери Фонду надають правову допомогу у процесі усиновлення. Фонд в жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не заміняє функцій держави у процесі усиновлення (удочеріння).