У кожній сім’ї бувають труднощі та кризові ситуації. Сім’я Дрималовських, про яку ZAXID.NET вже розповідав у попередніх матеріалах, не виняток. Початок історії сім’ї, яка прийняла у родину двох дівчаток, можна прочитати у матеріалах: «Ідея взяти дитину у родину супроводжувала все життя» та «Одна прийшла з дитбудинку, інша – з біологічної сім’ї». На питання, як давали раду в найскладніших моментах, Вікторія Дрималовська зі сміхом, але цілком щиро відповідає: «Плакали». Ігор додає, що бувало й таке, коли вже геть не знали, що робити, руки опускалися, нічого не виходило.
«Стосунки з дітьми важливіші за все»
Досвід подружжя цікавий тим, що постійно доводилося реагувати на зміни й потреби одразу двох доньок, які потрапили в сім’ю з різних середовищ. Настя не хотіла нових батьків. Вона не обирала такий розвиток подій. А в Марії бували прояви асоціальної поведінки. Не зі зла чи впертості, а просто тому, що дівчинка не знала, як вчинити правильно.
«Коли було складно, мене порятувала психотерапія. Вона допомогла зрозуміти, що моя тривожність працює проти мене. Я припинила себе звинувачувати в тому, що погана мама і погано виховую дітей. Психотерапія допомогла більш лояльно ставитися до тих труднощів, з якими ми мали справу. Якщо вони мене менше зачіпають, то я спокійніше реагую і, відповідно, це менше впливає на дітей. Тоді я могла з ними спокійно все обговорити, а не впадати в емоційні крайнощі. Діти й самі часто розуміють, що зробили щось недобре. Треба дозволяти їм усвідомити це, не тиснути й не присоромлювати», ― каже Вікторія.
Жінка також додає, що важливо не мати якихось конкретних очікувань від дитини. Це не означає, що не треба підтримувати дітей, допомагати розвиватися ― ні, йдеться про інше. Наприклад, родичі Вікторії казали, що от всиновлені діти матимуть алко- й наркозалежності, будуть повіями, потраплять до в’язниці тощо, тож вона себе їм марно віддає. На жаль, такі стереотипи досі живуть у суспільстві й люди дозволяють собі так висловлюватися на адресу дітей, позбавлених батьківського піклування.
«Найцікавіше, що серед моїх біологічних родичів так само є і ув’язнені, і з різними залежностями. Як і в багатьох інших сім’ях. Такі речі не залежать від того, чи дитина народжена й виросла в біологічній сім’ї, чи у прийомній. Я не очікую від своїх дітей нічого. Вони мені нічого не винні. Я їх прийняла для себе, бо так захотіла в той момент і все. Це усвідомлення з’явилося також завдяки психотерапії. Я вважаю, що всім прийомним батькам треба працювати з психологами й психотерапевтами, щоб навчитися насамперед давати раду собі, а вже тоді могти впоратися з дітьми», ― зазначає Вікторія.
Вікторія наголошує, що стосунки з дітьми важливіші за все: за оцінки в школі, за те, що подумають про вас чи ваших дітей чужі люди, за матеріальні речі. Якщо взаємини з доньками й синами міцні, то ви завжди зможете їх захистити, допомогти їм, адже вони вам довірятимуть і звертатимуться до вас. Жодна ідеальна картинка назовні не варта того, щоб насправді дитина не почувалася любленою, захищеною й цінною.
«Деколи в мене питають, чи не було моменту, коли я хотіла дітей віддати назад. Але таке питання не виникало взагалі. Я лише часом сумнівалася, чи добре зробила, що наважилася, бо не була впевнена, що впораюся, що емоційно це все витягну, що є доброю мамою для них, саме такою, яка їм потрібна. Але психотерапія допомогла позбавитися таких думок», ― ділиться Вікторія.
Дрималовські зустрічаються раз на кілька тижнів з іншими прийомними батьками, щоб поділитися своїми історіями. Ці розмови, як каже жінка, як бальзам на душу. Вони допомагають побачити, що ти не сам. Є різні історії, різні ситуації й проблеми теж. Бо це життя. Жодна сім’я не є ідеальною, хоча таке враження може скластися, якщо чиїсь сторінки в соціальних мережах порівнювати з власним реальним життям.
«У мене також є психотерапевтична група під назвою гараж, ― жартує Ігор. ― Я маю двох добрих товаришів. В одного з них перейняв вислів: “Мені так байдуже, що аж незручно”. Яка різниця, що подумають і скажуть люди? Не з ними мені жити, не вони будуть поруч у різних життєвих подіях. Навіть якщо я намагатимусь вилізти зі шкіри, щоб усім подобатися, то все одно люди знайдуть, до чого можна придертися. Тому треба жити для дружини й чоловіка, для дітей ― для своєї сім’ї. А всі інші мають свої життя і свої проблеми, хай ними займаються. Так мене гараж лікує», ― зазначив Ігор.
«З кожним роком єдність з дітьми міцнішає»
Звісно, у сім’ї без суперечок не обходиться, особливо коли дітей багато, а темпераменти в них зовсім різні. Дрималовські згадують, як дівчата сварилися, бо жили в одній кімнаті й постійно одна одній заважали. Та конфлікт вичерпався, коли Давид переїхав і тепер у Марії й Насті окремі кімнати. При цьому всі вони дуже любляться, хвалять одне одного, заступаються, допомагають. Бо ж справжній любові не страшні відмінності чи різні інтереси.
Вікторія й Ігор кажуть, що з кожним роком їхня єдність з дітьми міцнішає. Вони вже відчувають себе одним цілим. Діти ростуть, з ними вже можна говорити як з дорослими, розумітися, радитися, довіряти. Не повчати, а вчитися одне в одного.
«Я бачу, наскільки вони подібні до нас. Дівчата мають інші прізвища, але вони справжні Дрималовські: у нас є жарти й меми, які розуміємо лише ми, особливе почуття гумору. Так, ми одна сім’я. От так, як на логотипі благодійного фонду «Рідні» дитина наче вирізана всередині у батьків, так само я відчуваю, що всі наші діти ― частинка мене, частинка мого чоловіка. Так, проблеми є завжди, і будуть далі. Хіба в біологічних сім’ях без них обходиться? Але в мене зараз дуже класні відчуття спокою і єдності», ― розповідає мама.
Жінка відчула, що всі п’ятеро ― одна сім’я, коли діти почали довіряти й наважилися говорити вільно про все, і навіть про те, що думають про батьків. Дівчата не сумнівалися, що мама з татом зможуть вирішити всі проблеми.
«Я була щаслива, коли діти почали сміливо відстоювати свою думку. Тішилася, бо це означає, що вони вільні. Була щаслива, коли довірилися й набралися впевненості в нас. Напевно, у таких ситуаціях, коли відчувається ментальний зв’язок, я бачу, що ми стали сім’єю по-справжньому», ― зазначає Вікторія.
«А я для мене той момент, коли прийшло відчуття, що ми сім'я, відбувся, коли ми всі зібралися разом. Син вступив у коледж, жив у гуртожитку й приїжджав на вихідні. Якось його не було три тижні. І ось він приїжджає, ми всі зібралися, приготували собі пікнік на подвір’ї. Дівчатка ще були маленькі. Люблю це відчуття єдності сім’ї за столом», ― доповнює Ігор.
Діти ― це дар. Але не обов’язково чекати, коли цей дар сам з’явиться у вашій сім’ї ― можна знайти його самотужки. Всиновлення може супроводжуватися страхами, стереотипами й міфами, як і будь-що невідоме. Однак, якщо думки про те, щоб подарувати дитині сім’ю виникають постійно, то чи варто відмовлятися від такої можливості лише через несміливість?
«Усі, хто на початку цієї класної історії, я б радила не думати про те, що ви робите це для дітей. Усиновлюєте ви для себе, тому не варто чекати від дітей вдячності, чи склянки води та тому подібне. Ну, ви розумієте. Вони прийшли в наші сім’ї, щоб ми їм допомогли стати класними людьми, пройти процес пошуку себе й становлення. Будуйте цей міст зі свого боку, а інший бік дозвольте будувати дітям. Не нав’язуйте свої очікування. Так, часом здається, що з їхньої сторони нічого не робиться. Але так лише здається. Коли настане відповідний час, то ви здивуєтеся від приємного сюрпризу. А ще, не бійтеся, що скажуть люди. Знайдіть тих, хто підтримає вас у цьому рішенні», ― каже Вікторія.
Ігор додає, що перед тим, як всиновити дитину, варто навести лад у сім’ї.
«А навести лад просто: хоча б один раз на день відкладіть смартфони, поснідайте чи повечеряйте разом. Так робимо ми. Випийте разом кави, організуйте поїздку. Це дуже скріпляє сім’ю. А вже тоді можна брати дитину. Дуже допомагає в житті почуття гумору. Живіть для себе, для своєї сім’ї, щоб усім було класно. Це маленький світ, у якому вам має бути класно», ―наголошує Ігор.
Дізнатись більше про психологічні та юридичні аспекти усиновлення, а також отримати консультацію щодо сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна зателефонувавши на гарячу лінію благодійного фонду «Рідні» за номером 0 800 300 484.
*Проект реалізується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) і благодійним фондом «Рідні» за підтримки американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і уряду Японії.