Перед місцевими виборами нову виборчу систему критикували за надмірний контроль партій над кандидатами – хто переможе, залежатиме не від виборців, а від того, як самі партії розставили кандидатів.
Пропорційна система з відкритими списками, за якою відбувалися вибори, передбачає, що депутатами мали б стати справді популярні кандидати, люди, за яких проголосувала значна кількість виборців. І слово «значна» під час виборів у Львові мало цілком конкретне значення – щонайменше 685 голосів (25% від виборчої квоти). Задум простий: за кандидата голосують, він просувається вверх по затвердженому партією списку і, якщо партія долає бар'єр, стає депутатом.
ZAXID.NET вирішив перевірити дієвість цієї системи. Ми проаналізували результати кожної партії і виявили, що насправді перевагами виборчої системи скористалися лише 12 депутатів із 64 – їм вдалося просунутися із непрохідних місць нагору і перемогти. Вплив виборців на багатьох інших депутатів виявився мінімальним, важливішим було рішення партії, яка визначила порядковий номер кандидата.
На прикладі виборів у Львові показуємо, що не так із виборчою системою.
У Львівській міській раді 64 місця, на які цього року претендували рекордні 969 кандидатів. І це дуже багато. Більше на цих виборах було лише до Київської міськради, в якій 120 місць.
Для понад половини кандидатів кампанія була провальною – вони отримали менше 60 голосів. Але голоси на цих виборах були не головними: Орест Печенко із «Варти» отримав на окрузі всього 36 голосів і все одно став депутатом. Як так? Це особливості виборчої системи. З іншого боку маємо 27% львів'ян, чиї голоси ніяк не будуть представлені у міськраді, оскільки вони проголосували за непрохідні партії.
Виборчий бар'єр у 5% подолали п'ять партій – «Варта», «Голос», «Європейська солідарність», «Самопоміч» та «Свобода». Ось як розподілилися їхні кандидати за кількістю голосів: чим правіше розташована кулька, тим більше голосів отримав кандидат. Кожна з цих партій має явних лідерів і простих «статистів».
Ось 64 новообраних депутати від цих партій. Помітно, що не всі з них отримали пристойну кількість голосів: дехто переміг, хоч і набрав значно менше за багатьох своїх однопартійців.
Подивимось детальніше на результати партії «Варта». Лише у двох випадках депутатами стали справді популярні кандидати. Місце в міськраді для інших забезпечило те, що ці люди були вище у партійному списку, хоч вони й менш популярні серед виборців.
Із «Голосом» також виникла цікава ситуація. Анастасії Карп'як, яка є найпопулярнішою кандидаткою цієї партії у третьому окрузі, не вистачило всього 27 голосів, щоб просунутися вверх по списку і потрапити у міськраду. Тому до міськради пройшов перший номер в цьому окрузі – Віталій Троць, за якого проголосували на 138 виборців менше.
У «Європейській солідарності» є кілька кандидатів, яким вдалося пройти у міськраду із фактично непрохідних місць. Найбільше голосів на цих виборих отримав Михайло Дідух, який із непрохідного шостого місця просунувся на перше. Схоже відбулося і з Юрієм Ломагою, який виявився найпопулярнішим на третьому окрузі, хоча партія поставила його лише восьмим. Та цікаво, що й 12 кандидат із цього округу теж став переможцем – партія поставила його високо у загальному списку, що дозволило стати депутатом і без голосів.
«Самопоміч» ілюструє іншу особливість цих виборів. Після голосування у третьому окрузі наверх списку просунулися Андрій Стець (став другим) та Іван Мовчан (став третім). Партія у цьому окрузі набрала 6891 голос, що дозволяло провести у міськраду лише двох кандидатів з округу. Ними стали Вікторія Довжик (перше місце на окрузі) та Андрій Стець (друге місце). Юлія Хомчин, яка на цьому окрузі йде одразу після Мовчана, теж стала депутаткою – по загальному списку партії.
Найцікавіша ситуація зі «Свободою» виникла на четвертому окрузі. Переміг тут Володимир Гринишин, який ішов під першим номером. Андрію Карбовнику, який ішов другим, не вистачило всього п'ять голосів для того, аби змінити свій порядковий номер і стати депутатом замість Гринишина.
Ось усі новообрані депутати, посортовані за партіями та отриманими голосами. Лише 12 із них вдалося перемогти виключно через популярність у виборців.
Як ТВК визначала переможців. Це трішки складний момент, тому потребує додаткових пояснень. Депутатом міг стати лише кандидат від партії, яка подолала виборчий бар'єр (>5%). Перший етап – визначення переможців на окрузі: якщо партія на якомусь окрузі набирає більше за виборчу квоту (2739 голосів на цих виборах), вона проводить у депутати кандидата з округу. Удвічі більше голосів – двох кандидатів, утричі – трьох... Обраним на окрузі є той, хто йде вище по списку. Місце кандидата у списку перед виборами визначала партія, але після голосування воно могло змінитися: якщо кандидат набрав більше 25% виборчої квоти, він просувається на верх списку в окрузі.
Другий етап – визначення переможців із загального списку, в якому йдуть ті ж самі кандидати з округів, але в іншій послідовності (теж визначеній партією). Тут теж обирається той, хто йде вище, але не був обраним на окрузі. Їхня кількість залежить від того, скільки голосів за конкретну партію не було враховано при визначенні депутатів, обраних на округах. Детальніше про визначення переможців.