У другій половині травня у фінському Тампере та латвійській Ризі відбувся чемпіонат світу з хокею на льоду. У чвертьфіналі з турніру вибула збірна Чехії. Якби їй вдалося перемогти, хокеїсти автоматично стали б національними героями, як і їхні попередники наприкінці 40-х років, які, однак, не змогли насолодитися заслуженою популярністю. Після тріумфу у змаганнях комуністичні керівники повернули їх на землю. А то й під землю.
Після Другої світової війни чехословацькі й угорські спортсмени, на відміну від польських, досягали найвищого світового рівня. Угорці створили найкращу футбольну одинадцятку у світі, а чехословацьким хокеїстам могли протистояти лише суперники з-за океану – у Європі їм не було рівних. Причини прості: в обох цих країнах довоєнний спорт перебував на дуже високому рівні. Крім того, майже протягом усієї війни там регулярно проводилися спортивні змагання, що в окупованій нацистами Польщі було суворо заборонено.
На першому післявоєнному чемпіонаті світу з хокею на льоду, який, до речі, відбувався в Празі, ніхто не зміг протистояти «золотій» чехословацькій команді. Вона виграла шість зі семи матчів. У їхній майстерності переконалися представники Польщі, які поступилися сусідам з рахунком 12:0. Цікаво, що цей результат біло-червоні визнали помірним успіхом, адже чехословаки змогли навіть принизити бідних бельгійців (24:0) та румунів (23:1). Через рік вони набрали в турнірній таблиці стільки ж очок, скільки й канадська збірна, поступившись олімпійським золотом лише через гірший гольовий баланс. У гостей з-за Атлантики вони взяли реванш через рік, двічі поспіль вигравши чемпіонат світу.
Члени «золотої» команди, які в переважній більшості походили з празьких клубів, стали улюбленцями народних мас. Найбільшою повагою користувався Богуміл Модри, ймовірно, найкращий на той час воротар у світі. Це був 1949 рік, і над Влтавою та під Татрами вже рік поспіль повну владу утримували комуністи сталінського штибу.
Якщо хочете читати головні новини дня оперативно Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleПорушене слово
Коли Європу розділила залізна завіса, далекоглядні зірки чехословацького спорту якнайшвидше втекли на Захід. Після чемпіонату в Лондоні 1950 року до країни не повернулася Ая Врзаньова, видатна фігуристка, яка попросила політичного притулку, а потім переїхала до Сполучених Штатів, де зробила велику кар’єру в місцевих льодових ревю. З турніру у швейцарському Ґштааді не наважився повернутися до країни тенісист і хокеїст Ярослав Дробний, який після багатьох перипетій, пов’язаних зі спробами отримати громадянство однієї з вільних країн, знайшов безпечний притулок у Єгипті, де за гідну плату тренував дочку короля Фарука I.
Не всім посміхнулася удача – інтуїція підвела Йозефа Бікана, одного з найвидатніших нападників в історії футболу, кумира празьких стадіонів, ворога будь-яких тоталітаризмів. Відразу після війни він отримав пропозицію грати в Італії – не зважився лише тому, що саме тоді над Італією нависла примара комунізму, а його батьківщина здавалася йому безпечним притулком. Тож, на своє нещастя, він залишився в Чехословаччині. Пізніше сталінська влада безжально переслідувала його, згадуючи його довоєнні зіркові, а отже, буржуазні контракти.
На втечу не наважилися також члени «золотої» хокейної команди – хоча нападник Ґустав Бубнік через роки зізнався, що під час одного з турнірів у Швейцарії гравці розглядали можливість залишитися на західній стороні «залізної завіси». Рішення про повернення було ухвалено демократично – вісім гравців, серед яких був і Бубнік, побоювалися за долю своїх родин, залишених у країні. Згаданий Богуміл Модри отримав пропозицію контракту в північноамериканській лізі НХЛ. Проявивши лояльність, він попросив дозволу на перехід у самого міністра інформації Вацлава Копецького. Комуністичний політик поставив одну умову: ти поїдеш за океан, якщо зіграєш на найближчому чемпіонаті світу. Модри зіграв феноменально і привіз до Праги золоту медаль. Однак мрії про гру в найкращій і найбагатшій лізі світу швидко розвіялися – міністр Копецький порушив обіцянку, повідомивши про це хокеїсту вже після його повернення до країни. Розчарований воротар вирішив відмовитися від виступів за національну збірну. Його справжні проблеми тоді тільки почалися.
Остання вечеря
Господарем наступного чемпіонату світу з хокею 1950 року був Лондон. Чехословацька збірна, уже без Богуміла Модри, мала успішно захистити чемпіонський титул. Однак «холодна війна» набувала дедалі реальніших обрисів. Британська влада не встигла розглянути заявки на візи для спортивних журналістів з-над Влтави, на що чехословацька влада відреагувала істерично. Рішення про бойкот чемпіонату заскочило хокеїстів у столиці. Основний склад команди з Праги мав привід для гулянки – святкування народження дитини одного з гравців. Хокеїсти зібралися в корчмі U Hercliků, якою опікувався брат їхнього друга-хокеїста, Моймір Уйчік.
Спочатку спортсмени гуляли самі, оскільки заклад офіційно ще не працював. Незважаючи на ранню годину, навколо закладу почали кружляти двоє похмурих таємних поліцейських. Вечірка розвивалася у напрямку, добре знайомому всім ветеранам алкогольних пригод. Після відкриття о 18:00 таверна повільно наповнювалася гостями. Хокеїсти мали заброньовану кімнату в глибині закладу, проте їх було чутно іншим. Особливо в той момент, коли о 19:00 з радіодинаміків пролунало повідомлення про зняття хокейної збірної з чемпіонату. Гравці збірної ставали дедалі більш розчарованими і розлюченими.
А розчарований і розлючений хокеїст рідко зважає на слова, кілька грубих висловлювань пролунало на адресу комуністичних апаратників, зокрема міністра Копецького. Таємні агенти виконали свою роботу, незабаром у таверні з’явилися відповідні служби, які заарештували спортсменів. Їх вивели в кайданках.
Група Модри
Одинадцятеро чекали в празьких камерах на суд, який розпочався 6 жовтня 1950 року. До заарештованих ставилися без надмірної поваги. «“Ти чемпіон світу? Знаєш, ким ти для мене є? Свиня! Але якщо ти справді чемпіон світу, то зробиш тут для мене сто присідань! Тільки повільно, щоб я міг насолодитися!” Виходу не було, якщо людина не хотіла ризикувати, що охоронець розтрощить їй обличчя або влупить по нирках…» – так згадував про своє перебування під вартою заарештований Златко Червений, воротар національної збірної.
Незабаром до решти групи приєднався Богуміл Модри. Він не мав нічого спільного з усією цією справою. У день гулянки в корчмі U Hercliků він відпочивав разом із родиною в горах. Усій цій справі потрібен був цап-відбувайло, ватажок, і Модри підходив для цього як ніхто інший – адже він був найбільшою зіркою, яка передчасно відмовилася від виступів за національну збірну. Тож його звинуватили в керівництві антидержавною групою, яка підтримувала контакти з іноземними шпигунами, планувала втечу з країни й саботувала діяльність нової комуністичної влади. Таємний процес тривав усього кілька днів, до зали суду не пускали навіть родичів обвинувачених. Чемпіони світу не усвідомлювали всю серйозність свого становища.
«Спершу ми думали, що це жарт, дрібниця. Ми очікували, що після скандалу нас затримають на ніч, налякають і відпустять. Навіть під час суду, коли нас звинуватили у шпигунстві та зраді, ми сміялися, не сприймаючи це серйозно. Жарти скінчилися, коли ми опинилися у в’язниці й нас поголили наголо – тоді ми зрозуміли всю серйозність ситуації», – згадував Вацлав Розіняк.
Рудні Гори
Де б’ється серце чеського хокею? Дискусія на цю тему для наших південних сусідів є дещо незручною. Усе вказує на те, що зараз це Тржиніц – осідок п’ятикратного чемпіона Чехії, місто, розташоване на північно-східному краю республіки, з найбільшою в усій країні польською національною меншиною. Якби я мав втішити розчарованого цим фактом чеха, то сказав би йому, що краще Тржиніц, ніж Яхимів. Це містечко і його околиці є повним спростуванням теорії, що багатство є запорукою щастя.
Якби це було так, то всі Рудні Гори були б краєм, де тече молоко й мед – адже саме там, під землею, заховані природні скарби, які розпалювали уми жадібних до багатства правителів. Ще кілька століть тому саме Яхимів завдяки срібним копальням став одним із найбагатших міст тогочасної Європи. У XVI столітті там мешкало понад 18 тисяч жителів, тобто майже вдесятеро більше, ніж зараз! Після вичерпання родовищ срібла місто поступово втрачало своє значення, хоча навколишні землі приховували безліч інших сюрпризів.
Наприкінці XIX століття на сцену виходить Марія Кюрі-Склодовська, яка вдихає нове життя в ці краї, відкривши в місцевій урановій руді елемент радій. Старі штольні та шахти знову потрапляють у ласки владних осіб – спочатку ними користуються нацисти, а потім комуністи. Тоталітарний режим сприяє «полюванню» на робітників — відомо, що мало хто з власної волі погодився б працювати в такому місці й за таких умов. Уранова шахта й політичні в’язні – з погляду тоталітарних керівників, цілком логічне поєднання.
Яхимівське пекло
Саме Рудні Гори (чеська назва Krušné Hory), що розташовані прямо біля кордону з тодішньою Німецькою Демократичною Республікою, виконували роль в’язниці для ворогів режиму. За даними, наведеними Музеєм Яхиміва, у таборах, розкиданих по Рудавах, лише 1953 року працювало майже 15 тисяч політичних в’язнів.
Я відвідав Яхимів, який так сильно контрастує з розташованими за кільканадцять кілометрів від нього Карловими Варами, сповненими блиску й розкоші. Невелике містечко, що розкинулося вздовж доріг, природно прокладених ущелинами, нині невміло намагається знайти своє місце на складному ринку курортів – ще за часів нацизму місто перейменували на Радіумбад Санкт-Йоахімсталь (Radiumbad Sankt Joachimsthal), і донині місцеві купальні спеціалізуються на лікуванні радієм. Вище за цим мікрокурортом розташоване абсолютно занедбане містечко, де переважають покинуті, зруйновані історичні будинки та кам’яниці. Вище ми знайдемо перші штольні та шахти. Охочі можуть прогулятися восьмикілометровим маршрутом, названим «Яхимівським пеклом», який пролягає слідами сталінських трудових таборів.
Саме в «Яхимівському пеклі» билося серце чехословацького хокею на початку 50-х років.
Контрабанда краваток і бридка пісенька
Фізично і психологічно знівечені гравці після експрес-суду, що зневажав усі принципи справедливості, почули шокуючий вирок. Інженер Богуміл Модри – п’ятнадцять років ув’язнення. Ґустав Бубнік – чотирнадцять. Станіслав Конопасек – дванадцять. Вацлав Розіняк і Владімір Кобранов – по десять. Вироки решті семи обвинувачених коливалися від восьми місяців до шести років.
Суд обґрунтував своє рішення сфабрикованими й абсурдними доказами; хокеїстам дали підписати обвинувальний акт за кілька хвилин до початку судового засідання, тож вони не мали можливості ознайомитися з тоннами документів. Богумілу Модри інкримінували намір втекти з країни, шпигунство й негативне ставлення до чинного ладу. Бубнік нібито переправляв кореспонденцію для чеських емігрантів та ображав чехословацьку комуністичну владу під час посиденьок у корчмі. Розіняк проштрафився тим, що підтримував контакти з втікачем Ярославом Дробним, якому мав нахабство привозити з батьківщини краватки. Він також заспівував «бридку пісеньку» про народну владу.
Такі провини мали виправдати суворий вирок – великі зірки хокею були відправлені в мандрівку чехословацькими в’язницями і трудовими таборами. Чемпіони світу – Модри, Бубнік, Марцеліс, Конопасек – відбували покарання у вигляді каторжної праці в уранових шахтах.
Попередження для решти
Через три роки після суду товариш Сталін вирушив коротким шляхом до пекельних котлів. У 1955 році настала відлига, що стала передвісником амністії. Хокеїстів випустили з виправних колоній, однак вони втратили кілька років життя, кар’єру, а насамперед – здоров’я. Богуміл Модри, якого визначили лідером антидержавної зграї, помер 1963 року, у віці лише 46 років. Немає сумнівів, що до його смерті призвела каторжна праця в шахті. Колишній в’язень Зденек Мандрхолець згадував у щоденнику, що робітників змушували вручну видобувати руду, яка містила уран.
Досі невідомо, чому комуністи вирішили знищити чудову команду і так жорстоко поводитися з її членами. На думку багатьох, зокрема колишнього тренера словацької хокейної збірної Яна Фільца, показовий процес мав стати своєрідним попередженням для інших спортсменів, які планували втечу за кордон. Можливо, існували підозри, що з наступних чемпіонатів хокеїсти вже не повернуться. Влада показала всім іншим зіркам футбольних полів, залів та арен, де їхнє місце. Ще одну гіпотезу висунув Станіслав Конопасек: «Я вважаю, що за цим стояли радянці. Вони ще не вміли добре грати в хокей, але хотіли підкорити світ. Що для них було найпростіше? Ліквідувати конкуренцію – тобто нас, що було досить легко, оскільки ми були їхнім сателітом».
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Sowieci likwidowali konkurencję nawet w sporcie