Креатив – це, звичайно, добре. Але було би краще, якби посадовці мали об’єктивно законні підстави ухвалювати адекватні рішення і зупиняти недобросовісних забудовників, не вигадуючи велосипеда.
Тому законні інструменти – ось, чим слід послуговуватись. Це не просто зручніше, такі механізми просто повинні діяти в демократичній державі.
Першочергово, правильна дозвільна система на будівництво, яка має бути децентралізованою. Тому що містобудування не є абстрактним: воно реалізовується у конкретних громадах, які повинні мати вплив на результат. Також все більш актуальним стає відновлення архітектурно-будівельного контролю. Можливо, не в повній мірі, а, наприклад, на територіях, де зараз немає активних бойових дій.
Чому це важливо, легко пояснити на конкретних, часто кричущих випадках, як-от кейс із Брюховичами, про який, власне, сьогодні й хочу розказати.
Афера на мільйони доларів під Львовом. Частина перша
Брюховичі – заледве за 10 км від Львова. Раніше – центр суцільної рекреації: санаторії, дитячі табори – все в лісі. А тепер – ласий шмат для забудовників. Колись державні землі опиняються у приватних руках – і замість лісу ростуть багатоповерхівки. Схеми відомі, їх багато. Але сьогодні не про це.
Зупинитись хочу на іншому кейсі. Він дуже промовистий. «Кому війна, а кому мати рідна» – саме про це. Історія звично розпочалася задовго до теперішніх подій. Дуже коротко.
Наближалася до закінчення реформа децентралізації. Трохи більше, ніж за місяць Брюховицька селищна рада мала припинити своє існування, після місцевих виборів 25 жовтня 2020 року за постановою Кабміну Брюховичі ставали частиною новоствореної Львівської громади (Львів і 19 навколишніх населених пунктів утворили Львівську МТГ).
Брюховицькі очільники розуміли: у них останній шанс встигнути з дерибаном. І мушу визнати – встигли. Крайнє рішення – містобудівні умови на нове будівництво – видали за два дні до виборів.
Всього за 32 дні селищна рада спромоглася наприймати купу рішень, провести три засідання сесії, два виконкоми, визнати аварійною і списати на половину збудовану будівлю школи (а це – понад 10 тисяч квадратних метрів!) і просто подарувати 3,46 га такої цінної і дорогої землі у центрі Брюховичів мало відомій ГОшці. У бюджет, звичайно, ні копійки. Ринкова вартість землі – від мільйона доларів і більше.
Зі створенням Львівської МТГ ми знайшли «списану» школу, справа набула розголосу, поліція відкрила провадження, суд наклав арешт.
Ну так це справа давня і до чого тут війна? – спитаєте ви. Бо саме тепер маємо продовження.
Афера. Частина друга. Воєнна і цинічна
Минуло пів року війни. Наш забудовник, вочевидь, втомився чекати. А може, розраховував, що всім буде не до того. І 19 вересня адвокат, що представляє його інтереси, звертається в суд і скасовує арешт, накладений в межах кримінального провадження.
Забудовник рветься в бій. Вже за два дні Держінспекція архітектури та містобудування реєструє повідомлення про початок підготовчих робіт. І ще за місяць той же ДІАМ у Києві видає дозвіл на виконання будівельних робіт.
Чому видали? Думаю, не зі злої волі, а просто не мали змоги та інструментів вникнути в історію питання. Типова лібералізація «на марші», яка призводить до трагічних наслідків.
Найбільш цинічна річ – в іншому. Наш забудовник – нікому не відома до цієї оборудки ГО. Її назва – «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця».
Так-от, щоб ви розуміли. Люди, які і назвалися відповідно, позиціонували, що будуватимуть начебто реабілітаційний центр для ветеранів. Але водночас у містобудівних умовах не соромились вказувати, що під ці потреби передбачають лише 1% проектованої площі. Решта 99% – це торгово-розважальний центр, офіси, виставкові павільйони, навчальний центр і т. п. Це в містобудівних умовах. А в проекті взагалі передбачили будівництво житла замість громадської забудови.
І оце прикриття реабілітацією ветеранів у час війни виглядає особливо цинічно.
Нещодавно забудовник почав зрізати дерева, обгороджувати земельну ділянку. Наступним кроком, очевидно, мало стати знесення будівлі школи.
Не буду заглиблюватись в усі юридичні аспекти. Але силами міської ради станом на сьогодні всі дії зупинено. Які наші наступні кроки – теж не скажу, нехай для авторів схеми і їхніх юристів це стане сюрпризом.
А от висновки зробити точно варто. У масштабах країни. Це справді важливо і вкрай терміново.
Висновки
У перші ж дні війни було зупинено всі перевірки у країні. 13 березня з’являється відповідна урядова постанова, що офіційно поставила на паузу контроль у містобудівній сфері. Зрозумілий й об’єктивно логічний крок. Та на дев’ятому місяці війни, з огляду на стан будівельного ринку, особливо у західній Україні, із ситуацією, коли ніде і зовсім ніяк, пора завершувати.
Якщо на початку війни будівельний бізнес застиг, вичікував, то зараз можна говорити про те, що частина забудовників адаптувалась, перейшла на воєнні рейки. А дехто, на жаль, пішов далі і починає зловживати, користати воєнним часом. Всі законні механізми контролю не діють і забудовники про це дуже добре знають.
Ще є дуже важливий аспект безпеки. Чомусь до нього не так активно апелюють.
Відбудувати країну швидко – без сумніву, потрібно, але ж важливо це зробити з дотриманням стандартів та норм. Без якісного контролю це неможливо. Аби нікому за рік чи 10 банально не впав дах на голову. Ціни на будматеріали всі бачили? Так-от, де є гарантія, що несумлінний забудовник не матиме спокусу заощадити на марці цементу чи класі бетону?
Тепер про улюблене – реформу і децентралізацію в містобудуванні. Ми так довго боролись за децентралізацію, не один рік це впроваджували. І тепер бачимо бажання «під шумок» війни відмотати це назад.
Активно просувається наратив про необхідність містобудівної реформи, про повне спрощення всіх процесів. Такі кроки точно не в інтересах держави, але точно в інтересах великих забудовників. Лобістів, якщо хочете. Вони є – і питання відбудови повоєнної України на зручних для себе умовах їх точно цікавить.
За результатом так званої реформи отримаємо гримучу суміш централізації контролю та лібералізації процесів: в підсумку, через будівельний all inclusive страждатимуть громади від хаотичної неконтрольованої забудови.
Чому на місцях має бути дозвільна функція? Чому вона має бути децентралізована? Банально, з Києва просто не видно, що відбувається у вже загаданих Брюховичах. У комп’ютерній програмі можна залити всі документи, проклікати всі «пташки», але там просто не питають про відкрите кримінальне провадження у стані розслідування.
Ну якщо хочете коротко, то дійсно зблизька краще видно, що відбувається на місці майбутньої забудови і чим дихає сам забудовник.
Боротьба з корупцією? Переконаний, що не якась система породжує корупцію, а люди, які в ній працюють. Наразі принцип віддаленості хіба дарує нам кейси, які в роботу беруть журналісти, а в кращому разі ще й правоохоронні органи.
Тому, за відчуттями і спостереженнями:
- місцеві інспекції ДАБК потрібні – і в плані дозвільних функцій, і в плані моніторингу та контролю;
- із відсутністю контролю у сфері містобудування час зав’язувати.
Як на мене, власне настав цей момент, оця точка незворотності процесів, коли відсутність механізмів контролю перетворюється на своєрідну скриньку Пандори. Вона вже відчинена. І що довше ми зволікаємо, то все більше «лих і бід» шириться світом, дедалі більше питань доведеться відмотувати назад. І не факт, що стосовно деяких це взагалі можна буде зробити.