Згідно досліджень PISA, розрив якості освіти у міських та сільських школах України тільки збільшується. Звіт 2018 року показав, що у великих містах середній бал учнів складає 499,4 у середніх – 479,9, а в учнів сіл, хуторів й сіл – 420,6. Якщо врахувати, що 30 балів відповідає одному року навчання в закладі загальної середньої освіти, то результати показують різницю між селами та великими містами більш, ніж у 2,5 роки навчання. Такі результати успішності впливають на подальший професійний шлях наших дітей. Ситуація ще більше поглибилася в час пандемії COVID-19. Чи можна насправді щось із цим зробити?
Що з освітою в громадах зараз?
Діти маленького села Жовківської громади, де мешкають мої батьки, уже давно не мають своєї місцевої школи. Вони їздять навчатись до сусіднього села. Розповідають, що у класах — від 4 до 18 учнів. Вчителі працюють у півсили, часто викладають різні предмети, щоб «набрати години», в школі дуже погано з матеріально-технічною базою, забезпечення класів дуже бідне.
Охочі займатися та розвиватися у своїх вподобаннях (музика, спорт, тематичні гуртки) їздять до Львова самотужки (18 км). Знаю такого хлопця з нашого села. Щоб займатись музикою та англійською, він підлаштовується під графік автобуса, що курсує тричі на день.
Школи з такою малою кількістю учнів називають малокомплектними.
У них, як правило, не спонукають учнів до громадської діяльності, не розвивають підприємницький дух, не надто дбають про те, щоб вони були активними. Можна лише здогадуватись, як у класі з 6-7 учнями навчити дітей командної роботи, дискусій, пошуку ряду аргументів, щоб розкрити свою точку зору та почути різноманіття думок інших.
У 2019 р. в Україні налічувалося близько 3900 малокомплектних шкіл з наповнюваністю класів менше 9 учнів. Більшість із них розташовані у сільській місцевості.
Окрім того, що малокомплектні школи є неефективними, вони ще й тягнуть на себе великі суми витрат з бюджету громади. Один недокомплектований клас молодшої школи щорічно коштує громаді близько 350 тис. грн, а недокомплектований клас середньої школи — близько 500 тис. грн. Такі витрати на освіту гальмують й інші сфери життя громади. Завдяки децентралізації, громади можуть самі виправити цю ситуацію, провівши ряд змін по укрупненню освітньої мережі – реорганізацію.
Тільки проблема в тому, що це необхідне рішення часто викликає спротив – і у вчителів, і в батьків, і навіть у місцевої влади, яка би і мала його проводити.
Чому? Переважно через недовіру до влади; страх відпускати дитину в школу поза межі населеного пункту; відсутність розуміння того, у скільки насправді громадам обходиться малокомплектні класи та школа і як сильно витрати на освітню сферу загальмовують розвиток інших сфер; пасивність та навіть спротив деяких вчителів (дуже часто школи є єдиним місцем праці в селі, а оптимізація передбачає і зміни у викладацькому складі також).
Що зробили у Польщі?
У сусідній з Україною Польщі подібні зміни освіти разом з реформою децентралізації були проведені в 90-х. На початкових етапах реформи в дуже короткий термін рішенням органів місцевого самоврядування були закриті близько 2000 шкіл. І кожний випадок супроводжувався масштабними громадськими незадоволеннями. Але ключовим аргументом, який вдалося донести до батьківської спільноти, стали аргументи про те, що якість отриманих знань буде значно вищою у школі з більш компетентними вчителями, зі здоровим змагальницьким духом серед учнів та кращими матеріально-технічними умовами для вивчення профільних предметів. Попри те, що до неї треба довше їхати.
Зрештою, результати PISA показали значний прогрес у польських учнів, зменшення розриву між успішними та тими, які мали низькі навчальні досягнення, та розриву між міськими і сільськими дітьми. Ці передумови створили підґрунтя до оновлення змісту освіти, яка прямує до найвищих європейських стандартів. Польща тоді вийшла в топи країн з найкращою освітньою системою (у рейтингу PISA 2018 року вона була в першій десятці країн з показником 516 балів).
Коли проводити реорганізацію шкіл громадам?
Попереду менше одного місяця до завершення навчального року, за які громади ще можуть втілити ряд дій, аби покращити якість освіти для своїх дітей уже з наступного навчального року.
Найактуальнішим рішенням є вже згадана реорганізація, що передбачає зменшення кількості шкіл чи класів з дуже малою кількістю учнів та, разом із тим, покращення якості освіти для тих, де вона більша. Закон визначає чіткий дедлайн – 2024 рік. До цього моменту у громадах має бути сформована мережа ліцеїв, де діти будуть здобувати профільну освіту.
Від проведення реорганізації залежить і рівень викладання для дітей, і умови, у яких вони навчаються, і рівень надбавок для вчителів, і стан місцевого бюджету громад.
Основні аргументи за реорганізацію шкіл
Для дітей:
- кращі освітні можливості є в школі з кращим матеріально-технічним забезпеченням;
- результати ЗНО є кращими у більших школах;
- для розвитку компетенцій дитини, крім знань, дуже важливими є й соціальні навики, здорова конкуренція, долучення до громадської активності, робота в командах та взаємодія між ними.
Для педагогів:
- учитель є найактивнішим, розвивається професійно та глибоко занурюється у свій предмет тоді, коли викладає тільки його, а не розпорошується на 3-4;
- збільшення доплат та премій зі зекономлених на оптимізації коштів.
Для шкіл:
- зекономлені з освітньої субвенції (державної підтримки для шкіл) кошти можна перенаправити на обладнання для спеціалізованих класів – хімічні, фізичні кабінети (середня вартість такого кабінету – близько 400 тис. грн) та осучаснення їдалень;
- опорні заклади освіти мають можливість отримати додаткове фінансування з державного бюджету – шляхом участі у різних конкурсах проєктів.
Для громади:
- чим ефективніше будуть організовані фінанси громади – тим кращі освітні умови, а, відповідно, і майбутнє матимуть її діти.
Як не помилитися, оптимізовуючи школи?
Звісно, усе потрібно робити раціонально, аби інтереси усіх залучених до освітнього процесу було дійсно враховано. Основним пріоритетом має бути дитина та якість її освіти. Для одних громад раціональним кроком буде об’єднання класів (у середній і старшій школі) та створення класів-комплектів (у молодшій). Якщо звести два класи по 10 дітей в один – це вже зекономить громаді близько 500 тис. грн на рік. Для інших громад раціональним рішенням буде понизити ступінь школи і перевести старші класи до іншого закладу, де для них вдасться забезпечити більш якісну освіту.
Водночас план реорганізації має містити в собі не тільки найближчі дії громади, а й стратегічні: покращення освітніх можливостей для учнів у тих школах, в які вони будуть переведені, організація їхнього доїзду туди, професійний розвиток вчителів, які їх навчатимуть.
Важливо, щоб процес оптимізації був прозорим та зрозумілим для всіх, висвітлювався місцевою владою і медіа. Тільки за цих та інших умов реорганізація буде дійсно ефективною.