Львівський фотограф Євген Кравс ще 30 років тому заснував у Львові найбільший в Україні клуб любителів «Запорожців» ЗАЗ Козак, що неодноразово організовував у Львові виставки та пробіги ретро-автомобілів. Згодом чоловік подарував свої «іграшки» дружині Світлані, яка очолила клуб і стала єдиною в Україні жінкою-колекціонером ретро-автівок.
Пристрасть Світлани не обмежилась кількома «горбатими» і в її колекції з’явився Citroen 1929 року. А потім жінка вирішила, що хоче взяти участь у найстаріших перегонах в Європі – авторалі Монте-Карло. І от, наприкінці січня 2022 року Світлана з Євгеном виїдуть на старт гонки під номером 410. За всю історію цих автоперегонів представники України візьмуть участь у престижних змаганнях уперше за 110 років. ZAXID.NET розпитав подружжя Кравсів, як їм вдалось потрапити на ралі, як вони готуються та скільки насправді коштує «Запорожець».
Бачу ціль, не бачу перешкод
Ралі Монте-Карло у 1911 році заснував князь Монако Альбер для промоції князівства. Це також одна зі статей доходів міста-держави, окрім казино та розкішних курортів. Ці змагання упродовж століття проводились між спортивними автівками. Та п'ять років тому організатори виділили окрему категорію для неспортивних ретро-автомобілів, адже охочих взяти участь у перегонах було багато, але не всі відповідали регламенту.
Перешкода для здійснення мрії Світлани була «проста» – машини-учасниці історичної частини перегонів повинні бути випущені до 1956 року, а «горбаті» побачили світ вже у 60-х.
Євген розповідає, що організатори ралі Монте-Карло знають українських ретровиків – у 2012 році Світлана і Євген Кравси представляли країну в історичному комітеті змагань і презентували учасникам із 30-ти країн перегони «Львівський трикутник».
«Контакт був, нас знали. Ми просилися-просилися, а вони ламалися-ламалися. Аж до минулого року, коли Київський автомобільний клуб поновив перемовини про участь України», – говорить Євген.
Світлана пояснює – торік виповнилось 60 років із першого випуску «Запорожців», саме тому організатори перегонів пішли на поступки українцям (через пандемію змагання перенесли на 2021 рік – ред.). Окрім того, вони зацікавлені у розширенні переліку країн-учасниць, а львів’яни ще й презентували себе як екіпаж із жінкою за кермом – це імпонує європейцям.
Загалом участь у ралі Монте-Карло візьмуть 5 українських екіпажів: окрім Світлани з Євгеном, це буде екіпаж з Тернополя, у складі якого – переселенець з Донецька, два – з Києва і ще один – із Запоріжжя. «Горбатих» буде три, ще дві машини – «Запорожці» пізніших серій: 1966 і 1968М.
Історична частина ралі Монте-Карло у 2019 році. Фото: The Sunday Times і Tom Senn/Behance
Шляхом Попелюшки
У березні Світлана Кравс погодилась на участь у гонці і подружжя взялось за машину, яка представлятиме Україну на світовому рівні. Це ЗАЗ-965А 1967 року.
«Почали її розбирати, чистити, консультуватись, шукати деталі. Зробили гальма, з’ясувалось – треба інакше. Те, що купили, відклали, шукали знову. Ну і нам ще працювати треба, щоб заробляти», – розповідає Світлана і додає, що автівка по завершенню робіт має бути готова до ралі на наступні 10 років.
«Євген не вірив, що це станеться, аж поки я не сплатила стартовий внесок у 2100 євро. Машину робив, але не вірив. Хоча внесок не гарантує участі – він потрібен, щоб заявку хоча б розглянули, а на місці машина має пройти техогляд на відповідність вимогам. 17 листопада нам присвоїли стартовий номер – 410, тобто конкуренція буде величезна. Ми впевнені, що пройдемо огляд», – говорить жінка.
«Запорожець», що має на початку лютого проїхати 500 км гірськими дорогами Монако і південної Франції, розповідає Світлана, стояв без діла 10 років, поки потрапив у її руки. Для участі у змаганнях потрібно зробити у машині технічні зміни для безпеки екіпажу, але двигун, підвіска і корпус мають бути «рідними».
«Обов’язково потрібно зробити ремені безпеки – у «Запорожці» вони не передбачені, тож ми знайшли від «Жигуля». Також підсилили гальма – поставили дискові. Поставимо ще генератор на додаткові 4 фари, щоб їхати уночі. До речі, фари ми знайшли спортивні, випущені 1982 року в Грузії. Тоді вони коштували 50 рублів, тепер – 50 доларів», – розповідає подружжя.
Також у машині замінили передні сидіння на такі, що мають підголівники та більш безпечну форму на випадок, якщо машина перевернеться. А от задні сидіння із автентичною оббивкою 60-х років Світлана прибирати чи замінювати не хоче.
Відстань у 500 км екіпаж має подолати за щонайбільше 36 годин.
«Перший день – південна Франція: Альпи, Прованс, містечко Валенс – велике коло з двома точками контролю. Другий день – від Валенса до фінішу у Монте-Карло. Такого випробування ця машинка ще не мала, як і ми», – говорить Світлана.
«Я вважаю, що першого разу достатньо доїхати до фінішу, а Світлана налаштована перемагати», – додає Євген. Дружина підтверджує, що хоче не просто покататись.
Аби випробувати машину і себе у незвичних гірських умовах взимку, пара домовилась зі Службою автодоріг Львівщини потренуватись на одній із новозбудованих трас у Карпатах, що схожа до ралійної за перепадами висот. Такі випробування Світлана і Євген хочуть почати із грудня і провести 2-3 рази, а також планують виїжджати «Запорожцем» на Різдво до гуцулів, на Водохреща та за будь-якої іншої нагоди. Важливо вивчити кожну деталь – як працюватиме обігрів, чи запотіватиме скло тощо.
Заправляють машину найдешевшим 92 бензином – від кращого двигун може зіпсуватись. У Європі, щоправда, до тамтешнього бензину треба додавати спеціальні присадки, що знижують октанове число пального.
Майбутня зірка перегонів Монте-Карло може їхати зі швидкістю 70 км/год за умови не надто спекотної погоди.
«На швидкості 75-80 км вона хоче злетіти, бо досить легка – 650 кг. Але вона тягуча, як трактор, що для гірських доріг, може, краще, ніж швидкісна машина. Ми поки не знаємо, як вона перенесе навантаження на підйомах. Випробуємо в Карпатах і побачимо також, як організм витримує критичну втому», – говорить подружжя.
Особливістю ралі Монте-Карло є часта зміна ділянок – від сухого асфальту до мокрого і обледенілого чи засніженого, тому Світлана і Євген планують запастись ланцюгами і шипованими шинами.
Насправді підготовка є важкою, говорить пілотесса.
«Є багато складних технічних моментів, фізично все лягло на Євгена, він працює в холодному гаражі. Кілька разів казав, що виходить з проекту. А я говорила – поспи, відпочинь і далі до роботи. Казав, що розлучиться зі мною, а я відповідала, що поговоримо після Монако», – сміється Світлана.
«Щоб потрапити на ралі такого рівня, потрібно мати не тільки ліцензію і гроші, а й історію. Ми її маємо. Євген заснував і успішно керував автоклубом 30 років, у 2013 році ми як офіційні представники Автомобільної федерації супроводжували Україною учасників ралі Пекін – Париж і отримали подяку як найдоброзичливіша федерація від Лондонського автомобільного клубу. Окрім того, ми є власниками вінтажного сітроену – єдиного такого в Україні», – говорить жінка.
Твіст, костюми і монарша родина
Підготувати і випробувати автомобіль, привезти його у Францію і доїхати ним до Монте-Карло – лише частина плану. Інша – це презентація Львова та України іноземцям та діаспорі. Для цього Світлана та Євген проведуть кілька зустрічей та український вечір за сприяння українського МЗС і посольств України та Франції. По завершенню перегонів вони візьмуть участь у командорському балу під егідою князя Альбера ІІ.
Окрім того, подружжя планує «запалювати» і під час перегонів – екіпаж буде одягнений у стилі 60-х років: львівська дизайнерка Світлана Микитюк шиє для Світлани і Євгена «стиляжну» спортивну форму, а в грудні вони ідуть на танці – будуть вчити твіст для конкурсу елегантності, що відбувається між учасниками ралі. Вбрання на бал та зустрічі подружжю готує бренд «Чичері».
«Ми хочемо, щоб Україну було видно. Ми будемо в сучасному одязі, але в етно-стилі. Смокінгів і вечірніх суконь є мільйони. Яку б не одягнути, хоч з діамантами, у натовпі багатих людей вона загубиться. А етно у кольорах авто дозволить нас запам’ятати. Ми робимо все, щоб Україна і Львів стали яскравою подією, адже це перший шанс за 110 років», – говорить Світлана.
1000 пляшок горілки
«"Горбатий Запорожець" був моїм першим автомобілем. Я його купив через місяць після школи – фотографував весілля і "лівака" було неміряно. Він коштував досить великі гроші – 1800 радянських рублів», – розповідає Євген про те, звідки взялась любов до цієї моделі і що передувало створенню автоклубу.
У 2010 році подружжя Кравсів їздило на святкування 50-річчя «Запорожця» на острів Хортиця у Запоріжжі, де познайомилось із водієм-випробувачем перших моделей Іваном Кошкіним, який розповів, як встановлювалась ціна на ці машини.
«Горбатий Запорожець завжди мав державну ціну як тисяча пляшок горілки. У 1961 році горілка коштувала 1,8 рубля. Коли їх закінчували виготовляти, у 1969 році, він коштував 2,2 тисячі, бо горілка була по 2,2», – говорить Євген.
«Якщо за аналогією перевести на сучасні ціни, то таке авто коштує 100 тисяч гривень», – додає Світлана.
Подружжя розповідає, що часто їздило на «горбатому» в Крим. Єдиною проблемою раніше були погані масла, через що мотор часто перегрівався. Зараз такої проблеми вже немає.
«Ми на такій машині проїхали 16 країн Європи. Їздили в Санкт-Петербург через Польщу, балтійські країни, Фінляндію, Карелію, Білорусь і через Волинь додому. Найбільший наш автопробіг був дорогами бравого вояки Швейка через Німеччину і Францію – 5 тисяч км за 15 днів», – згадують Світлана і Євген.
«Ми бавимось у це. На це йдуть скажені гроші, але вони вертаються позитивними емоціями, подорожами. Це прикрашає життя, у якому багато сірих моментів», – додають вони.
Що в колекції
Ще одним жовтим «Запорожцем» Світлана їздить на роботу та у відрядження. Хоча це вже машина із переробленими «нутрощами» – вона має двигун від Мерседесу та коробку-автомат. Жовтий – улюблений колір жінки, що покращує настрій і привертає увагу на дорозі.
«Водії пропускають, на дорозі коректні. Бувають «шумахери», що хочуть проскочити, але я їм сигналю – це не той Запорожець, це не черепаха, тут треба обережно. Хоч болото, хоч сніг, жовтий колір додає оптимізму. Ну і це безпечніше – сірі, чорні машини зливаються з асфальтом, а це – яскрава плямка. До того ж, гарно маневрує, проїде у вузьких місцях», – каже Світлана.
Машина Світлани Кравс на щодень
До слова, жовтий «горбатий» є в колекції президента Міжнародної автомобільної федерації і тренера Міхаеля Шумахера Жана Тодта. Машину йому подарував колишній президент Автомобільної федерації України Євген Червоненко.
А недавно колекція Світлани поповнилась справжнім всюдиходом від ЗАЗ – автівка 1962 року зберіглась в автентичному стані.
«У нього все «рідне»: заводська фарба, всі ручки, внутрішнє оздоблення, колеса, підвіска. Євген був на базарі у Рясному, шукав деталі для іншого автомобіля, консультувався з майстрами. Поруч стояв чоловік і сказав, що має таку машину в хорошу стані. Ми як почули про 1962 рік, то одразу домовились подивитися. Коли побачили – не купити було неможливо. 1962 рік! Ще й всюдихід!», – тішиться Світлана.
Євген згадує, як випробувач Іван Кошкін розповідав, що у січні 1962 року зробили партію машин, які називались «всюдихід» – для бездоріжжя Криму, Кавказу, середньої Азії, Сибіру. Машина має підняту підвіску для більшої прохідності, але її двері навіть не мають ручок всередині – закриваються петлями з тканини.
«Двигун – в ідеальному стані. Кожен гвинт мотору – зашплінтований, щоб випадково не відкрутився. Бампер – рідний, хоч на інших машинах ми їх вже фарбуємо. Поставимо цей автомобіль в ретро-музей в австрійському депо», – кажуть колекціонери і додають, що машина – на ходу і поїде в музей сама.
Четверта машина в колекції – Citroёn AC4 Berline Luxe 1929 року, привезений з-під Парижа. На те, аби придбати і перевезти цю машину в Україну, у Світлани та Євгена пішло 5 років і 30 тисяч євро. Зараз автомобіль також перебуває у ретро-гаражі. Євген каже, що Світлана мріє проїхати цією машиною по Франції.
«Якщо жінка сильно хоче, вона цього досягне. Принаймні, це точно про Світлану», – додає він. Світлана підтверджує, що це перспектива 5-7 років.
Щоправда, українське законодавство наразі не є на боці ретровиків, адже ретро і вінтажні автомобілі в Україні не мають жодного статусу – це просто старі машини.
«У цивілізованих країнах такі машини мають спецномери, пільги. У Польщі власник ретро-автомобіля без спецномерів не має права його продати без офіційного дозволу. А якщо тримає його в поганому стані, то машину можуть конфіскувати», – говорить Євген і додає, що через проблеми у законодавстві багато людей ховають раритети в гаражах, бо не можуть поставити їх на облік.
Підняти Львів до Монако
У 1999 році власники «горбатих» відновили у Львові перегони «Львівський трикутник», засновані 1930 року. Вони проходили вулицею Вітовського, площею Франка, вулицею Стрийською і Героїв Майдану. Зараз проводити ці перегони не дозволяє стан львівських доріг, але подружжя Кравсів хоче їх відновити – і на міжнародному рівні.
«У 30-х роках, коли Львівський трикутник започаткували, там була рівнесенька бруківка, а трамвайну колію заливали гіпсом. Зараз там небезпечно – бруківка і трамвайні колії ідуть хвилями, а на такі перегони приїжджають на машинах, що подекуди вартують мільйон доларів. Реконструкція Вітовського, як ми чули, запланована на 2025-26 роки, тож чекаємо», – говорять Світлана і Євген.
Подружжя знову розповідатиме про «Львівський трикутник» у Монако, аби там пам’ятали, що в Україні підростає амбітний конкурент.
«Ми ще трошки фінансово зміцніємо, залучимо потужних партнерів і реально плануємо проводити ці перегони», – каже Світлана.
Окрім того, подружжя хоче започаткувати у Карпатах перегони, схожі на ті, в яких братимуть участь у лютому.
«Це можна зробити на Львівщині, Івано-Франківщині і в Закарпатті. Хочемо, щоб люди приїжджали до нас з-за кордону, приносили додаткові кошти до місцевих бюджетів. Україна має величезний потенціал в цьому напрямку», – кажуть Світлана і Євген.