Щороку у грудні весь світ завмирає в очікуванні найзатишніших родинних свят. Діти з нетерпінням чекають на подарунки, дорослі метушаться в приготуваннях, а головним атрибутом зимових свят є оздоблена ялинка. Вічнозелене деревце символізує безсмертя, у давні часи ялинка сприймалася як символ райського дерева життя. Тому вона стала обовʼязковим символом Різдва і Нового року. Навіть сам процес прикрашання ялинки є особливим ритуалом, який зближує членів родини, вічно заклопотаних у своїх справах.
Що вішали на ялинку наші предки, якими були давні прикраси, хто і де їх виготовляв, про іграшки та талановитих майстрів, які навчились створювати диво з паперу, вати й скла, розповідають на виставці «Львівська ялинка: від давнини до сьогодення» у Львівському палаці мистецтв. Там демонструють еволюцію ялинкових прикрас, колекцію яких зібрала Марина Лукʼянова.
На Галичину традицію встановлювати ялинку на свята та перші скляні іграшки привезли німецькі переселенці. Раніше ялинку прикрашали горішками, яблуками, пряниками і справжніми свічками. Часто виготовляли саморобні прикраси. Та вже у XIX столітті виробництво іграшок на ялинку стало комерційним заняттям, і закордонні технології почали адаптовувати місцеві майстри. Вони робили картонажі, іграшки, тваринки, ляльки на продаж та індивідуальні замовлення.
Перші неїстівні ялинкові прикраси робили з вати, паперу, тканини і дерева. У XIX столітті були популярні іграшки з дрезденського обʼємного картону. Марина Лукʼянова показує паперового ангелика на ялинку, якого створили у нас, на Галичині. Спершу їх завозили готовими з Німеччини, потім за німецькими зразками робили на місці: закуповували окремі деталі – літографію з голівкою ангела, а решту доробляли самі.
Самостійно родинами робили витинанки, їх вішали не лише на ялинку, але й прикрашали ними вікна, стіни. Матеріалом для цього слугував папір, а йому передувала шкіра. Таке дозвілля було популярним у селах. Робили також прикраси із соломи, воскові іграшки. А ще для ялинки власноруч створювали намисто: жіночі скляні прикраси з часом трансформувалися у спеціальне довге ялинкове намисто.
Щороку напередодні свят мешканці Львова могли як самостійно прикрасити вічнозелене деревце, так і купити фабричні іграшки чи навіть вже готову прикрашену ялинку. Іноді їх продавали навіть у цукернях. Напередодні свят влаштовували ярмарки, де продавали дрезденські фігурки, шишки, вітальні кулі з німецькими написами. Там же торгували і народні майстри.
«На площі Ринок куплено ціле деревце з ляльками-гуцулами, ангеликами, паперовими свинками і сріблястими кульками. Ціна висока, але пані Гроховська купила для внуків, бо “тільки раз на рік буває Різдво”», – писала львівська газета «Діло» у 1935 році.
У Львові можна було купити німецькі, польські, чеські іграшки, шопки, спеціальні порадники для самостійного створення прикрас із соломи, паперу, фольги, тканини та прикрашання хатнього інтерʼєру. Різдво святкували не лише в родинному колі: українські організації часто заохочували долучатися до громадських ініціатив, влаштовували святкові концерти. А газета «Новий час» у період міжвоєння закликала українців влаштовувати забави в народних традиціях.
Після радянської окупації ялинка і Новий рік, за задумом влади, мали витіснити релігійне Різдво і водночас обʼєднати усі народи союзних республік, які за культурним спадком дуже відрізнялися. Ялинки встановлювали більше у загальних просторах – школах, підприємствах, палацах культури, міських площах.
Ще в 1930-х роках на підрадянській Україні зʼявилися артілі – художні обʼєднання, які виготовляли ялинкові прикраси хендмейд. Це були ватяні іграшки, в яких обличчя робили з папʼє-маше або тканини і розмальовували вручну.
У час війни вату використовували для медичних потреб, тому заводи почали робити дротові іграшки з перероблених гільз, уламків озброєння, а з використаних лампочок робили кульки. Сюжет іграшок завжди реагував на тему часу. У Першу світову на ялинку вішали іграшковий танк, у Другу – літак з переробленого дроту.
Згодом розпочалося масове фабричне виробництво скляних кульок та інших іграшок на ялинку. Символами радянського Нового року були казкові та мультиплікаційні персонажі, шишки, тварини і Дід Мороз зі Снігуркою. Тут вже не було релігійної символіки – ангеликів чи Вифлеємської зірки. Втім, коли підприємства почали створювати прикраси зі стеклярусу (його ще називали «пацьорками», «лускавками»), майстри схитрували і робили з нього різдвяних «павуків». Це при тому, що кожен ескіз іграшок треба було ідеологічно погоджувати.
На виставці у Палаці мистецтв можна побачити лускавки – ялинкові намиста і паперові гірлянди, іграшки з нині окупованих українських заводів на сході, сучасні і давні ватяні іграшки. А ще тут є різдвяні звізди зі села Мацьковичі Надсяння. Майстри зараз їх відтворюють на Львівщині, щороку їх використовують у різдвяній ході звіздарів.
Більш детально про історію ялинкових прикрас читайте у матеріалі «Ватяні, паперові, скляні: як змінювалися ялинкові прикраси».