На завершення Різдвяних свят розповідаємо, чим прикрашали ялинку та як впродовж років змінювалися її прикраси. В оселях українців ялинки з’явилися на різдвяні свята не відразу. Масова мода виникла у XIX ст., цю традицію запозичили від німців-колоністів. Чим популярнішим ставало святкове вічнозелене деревце, тим активніше працював і маркетинг, який пропонував різноманітні прикраси на ялинку. Колекціонерка і дослідниця ялинкових іграшок Марина Лук’янова паралельно організувала три тематичні виставки у Києві, Одесі та Теребовлі, а 10 січня відкриває і у львівському палаці Потоцьких. Напередодні відкриття Марина Лук’янова розповіла ZAXID.NET, як змінювались іграшки на ялинку впродовж століть.
Перші ялинки оздоблювали горішками, яблучками, цукерками, печивом, а також свічками та саморобними паперовими гірляндами. Ялинки прикрашали дорослі та готували таким чином сюрприз для дітей.
Перші прикраси були пов’язані з тематикою народження Ісуса Христа: на верхівку вішали Вифлеємську зірку, на гілки ставили свічки як символ благодатного вогню. Яблуко символізувало дерево пізнання добра і зла.
Традицію прикрашати ялинку скляними іграшками весь світ також запозичив від Німеччини у XVII столітті. У містечку склодувів Лауша у Тюрингії в рік неврожаю яблук майстри вирішили потішити дітей і зробили перші скляні прикраси у вигляді яблука. Так з’явилися перші ялинкові кульки.
На території сучасної України перші ялинкові прикраси були паперовими та ватяними. Спершу їх завозили з Німеччини, а потім почали виготовляти на місці, але за німецькими зразками. Це були популярні у XIX столітті іграшки з двостороннього та обʼємного дрезденського картону, виробництво яких згодом підхопили і місцеві крафтярі. Наша індустрія іграшкових прикрас почала розвиватися на межі XIX-XX ст., розповідає дослідниця.
Іграшки в містах України, які були у складі різних імперій – Австро-Угорщини і Російської, – відрізнялися. Наприклад, на Лівобережній Україні не прижився образ Миколая, там більш популярним був Мороз – язичницький персонаж, дух зими. А фігурки, наприклад, у Станіславові були схожі на європейського Миколая.
Картонні німецькі іграшки (фото сайту 048)
Коли радянська влада заборонила Різдво, українці святкували його потайки, а ялинкові іграшки того періоду були саморобними. Наприклад, у 1920-х художники створювали маленькі ляльки від 8 см. В той самий час у Союзі продовжували виготовляти ялинкові прикраси, але готували їх на експорт. Такі іграшки з національним колоритом підписували «Made in Soviet Union».
«Це були радянські іграшки від “Всекохудожника” на основі дерева та тканини, обличчя створювали із тканини чи гіпсу. Ляльки уособлювали представників різних народів СРСР у національному вбранні. Їх продавали в Москві, куди приїжджало найбільше туристів, вони могли купити їх в спеціальних магазинах за валюту. Громадяни Союзу не могли їх придбати. Американці створювали цілі каталоги радянських іграшок 20-30-х рр», – розповідає Марина Лук’янова.
У 1935 році радянська влада започаткувала традицію святкування Нового року. Відтоді різдвяна ялинка стала новорічною. Тоді ж масово почали відкривати артілі – ремісничо-художні обʼєднання, працівники яких вручну створювали ялинкові іграшки. Наприклад, робили скляні фігурні прикраси, а також чимало ватних і картонних.
Марина Лук’янова розповідає, що для оздоблення німецьких ялинкових ляльок здавна використовували паперовий одяг. Пальта, спідниці, костюми – все було з паперу. Цю традицію перейняли і майстри в Радянському Союзі в 1950-60-х.
Виробництво ватяних іграшок потребувало багато часу: спершу намотували вату, потім покривали клеєм, а коли іграшка висохла, її розмальовували фарбами. Виробництво ватяних іграшок суттєво скоротилося під час Другої світової війни, коли вата йшла на медичні потреби фронту.
10% від всіх іграшок – це були фігурки представників народів 15 союзних республік та пропагандистські. Найчастіше пропагандистськими були саме ватні іграшки на ялинку.
Ватяні фігурки представників народів союзних республік, які виробляли в українських артілях
Кожну іграшку для масового виробництва ретельно затверджувала спеціальна комісія. Вона розглядала ескізи, фотографії, зразки продукції.
У 1950-1960-ті роки виготовляли найбільше ялинкових прикрас. Радянське виробництво продукувало переважно персонажів популярних казок – скляні іграшки Цибуліно та інших героїв книги італійського письменника Джанні Родарі, персонажі казки «Срібне копитце». Популярною була також тематика дитячого дозвілля взимку – діти, які грають у сніжки, гуляють, займаються зимовими видами спорту, каже Марина Лук’янова.
Казкові персонажі і представники народів СРСР, іграшки 1950-1960-х років
«Українські артілі часто робили ялинкові підвісні іграшки більшими за розміром, ніж зазвичай (14-15 см), зі своїм впізнаваним стилем. Обличчя були яскраво розмальованими, а шубка лишалася білою навіть через 70 років, адже її посипали подрібненим склом або слюдою», – пояснює колекціонерка.
Українські ватяні іграшки виробництва артілей
У 1970-х роках почалося машинне виробництво іграшок великими партіями. На Київщині працювала Клавдіївська фабрика. Одним з центрів виробництва ялинкових прикрас була Теребовля, місцева фабрика входила в трійку найбільших фабрик СРСР. Там робили скляні бурульки, кульки, звірята, овочі, фрукти та іграшки-малюки.
Тоді ж виготовлялися масові прикраси з лавсану – блискучий «дощик» та інші. Прикраси зі стеклярусу були практичними, бо він майже не бʼється.
«Стеклярус або як у нас ще казали "пацьорки", "лускавки" – вироби з тоненького кольорового “дутого” скла. Це і буси-гірлянди, і різноманітні фігурки (літаки, млини), і корони на голову. До речі, пацьорки ще з кінця 19 століття були жіночою прикрасою – кілька низок носили на шиї як коралі», – розповів Ярослав Ярошевський із музею-майстерні у Теребовлі.
Тамтешня фабрика робила з пластику ексклюзивний новорічний сувенір з маленькою ялиночкою (12 см) та фігуркою Діда Мороза і Снігуронькою чи зайцем. Унікальним був також набір пташок на прищіпках.
Сучасні українські ялинкові прикраси виготовляють в Клавдієві, Львові та Івано-Франківську. Більшість їхнього товару йде на експорт.
Марина Лук’янова серед своєї колекції
Марина Лук’янова займається колекціонуванням і дослідженням ялинкових іграшок вже 9 років. Скоро вийде друком її книжка «Українська ялинкова прикраса: від давнини до сьогодення». У Львові на виставці покажуть ялинкові прикраси різних періодів – українські і закордонні.
У публікації використані фото Марини Лук’янової та з київської виставки
Ми використовуємо