На тиху і скромну сім'ю у багатоквартирному будинку напали грабіжники. Вони жорстоко побили мешканців квартири, розгромили меблі, а потім прикували главу родини до батареї і зажадали таких грошей, яких у нього зроду не бувало. Господині квартири вдалося зв'язатися з сусідами. Крики й плач дітей розбудили півбудинку.
- Що там у вас за шум? Що відбувається? - Запитують сусіди.
- Допоможіть, убивають! - Слізно просять жертви бандитів.
- Тримайтеся! Ми вам під час ремонту допоможемо винести сміття.
Сюрреалістична картина, чи не так? Але приблизно так виглядає Захід у своєму ставленні до України, на яку напав один з найпідступніших агресорів сучасності.
Путін давно вже перейшов ту межу, за якою має слідувати найжорсткіша відповідь світової спільноти. Відповідь йому дають, але далеко не таку, на яку агресор змушений беззаперечно реагувати. Правда, ця несамовита особина володіє ядерною зброєю і загрожує її застосувати. Допустити цього ніяк не можна. Але це не означає, що західний світ, котрий втілює економічну міць і демократію, повинен обмежуватися тільки підбадьорливими словами і дрібними подачками на адресу жертви міжнародного хулігана. У Заходу є маса інших можливостей відповісти кривдникові України швидко і дохідливо.
Санкції: ставки зроблені – забудьте
Тільки, будь ласка, не нагадуйте мені про введення санкцій проти Росії. Вони так довго зволікали, що Путін встиг відправити на той світ тисячі українських і російських солдатів. Нерідко в таких випадках, і навіть у менш гострих, ООН вводила в зону конфлікту «блакитні шоломи». Цього разу ООН діє так, ніби її генсек Пан Ґі Мун сидить на зарплаті у Кремля. А миротворчими резолюціями біснуватого фюрера не проймеш.
Сьогодні вже абсолютно ясно, що задіяні заборонні заходи не допоможуть Заходу досягти головних цілей, заради яких він їх запроваджував: швидкої зупинки кровопролиття на Донбасі, повного виведення російських військ і найманців з України, не кажучи вже про повернення незаконно захопленого Криму. Мінські домовленості кремлівський пахан безцеремонно не виконує. Введені заборони його не переконали і не переконають. За різними оцінками, актуальні санкції можуть помітно похитнути економіку Росії, але не раніше, ніж через півтора-два роки або й більше. Число жертв кремлівських терористів за цей час може багаторазово зрости.
При цьому зовсім не обов'язково, що в результаті оголошених санкцій Росія перестане бути державою, здатною вести війну. Всі розрахунки західних аналітиків щодо цього збудовані на тому, що войовничого Путіна зупинять зголоднілі росіяни. Вважаю, треба відкинути такі надії як апріорі неспроможні: адже російська людина – раб по натурі, це в нього закладено у генах ще з часів татаро-монгольського ярма й утрамбовано століттями кріпацтва. Заради втілення бажань свого господаря російські раби – ті самі 85-87% населення – готові терпіти голод і холод, можуть навіть покласти за нього голови, якщо у них закинути кілька ідей про імперську велич. Такий на сьогодні рівень обдурення росіян кремлівською пропагандою.
Зрозуміло, не всі в РФ – «ватники». Але якщо хтось із громадян добровільно не погодиться терпіти злидні заради солодкого життя Путіна і Ко, то у путіністів напоготові є десятки тюрем, тисячі підгодованих спецназівців і армія головорізів з руху «Антимайдан». Останній зараз відкрито набирає охочих «за переконання і плату бити противників влади». Тож нехай ніхто не сумнівається, що Путін втопить Росію в крові, але збереже свій режим.
Звісно, введені проти Росії заборони не можна вважати марними, але їх неспроможність полягає в тому, що вони розраховані на віддалений за часом ефект. Це дозволяє путіністам перегруповуватися і розширювати число своїх прихильників у світі. На це витрачають мільярди доларів з російської казни.
Лобісти від Кремля трудяться у поті чола. Європейські поплічники Путіна тиснуть на свої уряди: мовляв, Росія – особлива країна, з нею не можна говорити мовою санкцій. Євросоюзу дедалі важче зберігати видимість єдності.
Наприклад, напередодні засідання ради ЄС із закордонних справ, що відбулося 19 січня, Європарламент звернувся до Ради ЄС із закликом вжити санкції щодо Росії в ядерному і фінансовому секторах у разі відсутності прогресу у врегулюванні української кризи. І так сталося, що саме в ці дні бойовики на Донбасі завдали артилерійських ударів по житлових кварталах низки міст, загинули мирні люди. Було б цілком логічно і виправдано, якби глави МЗС країн ЄС висловили своє ставлення до пропозиції Європарламенту. Проте зустріч європейських міністрів закордонних справ пройшла у тональності, яку задала верховний представник ЄС з міжнародної політики і безпеки Федеріка Моґеріні. А вона напередодні заявила, що «ЄС розгляне інші шляхи впливу на Росію, крім санкцій, а жорсткість наявних санкцій поки не обговорюється».
Після цієї зустрічі європейські ЗМІ писали, що деякі країни ЄС ставляться до Моґеріні «з часткою недовіри». Повідомлялося, що Польща, Великобританія, Литва, Швеція і низка інших країн заблокували спробу італійки пом'якшити позицію ЄС щодо Росії. Що довше будуть зберігатися такі слабкі ланки в Євросоюзі, то вигідніше Кремлю. І якось він може зруйнувати єдність Західної Європи.
Як прискорити дію заборон?
Вся ця міжусобна боротьба, підсолоджена грошима кремлівського вбивці, говорить аж ніяк не про неспроможність європейських цінностей. Якраз поваги до цих цінностей багатьом європейцям нині й бракує. Інакше в Євросоюзі давно б задумалися над тим, як прискорити дію антиросійських санкцій. Адже поки тривають дискусії, майже кожен день агресія Путіна забирає чиєсь життя, і далеко не одне.
Але як форсувати дію санкцій? Дозволю собі повернутися до недавньої пропозиції колишнього російського олігарха Ходорковського. Мені вже доводилося писати, що він закликав лідерів Заходу перенести удар санкцій з економіки Росії на конкретних осіб. Путіну це припало б до душі: адже економіка нехай не відразу, але завалиться, а витрати зі збереження благополуччя своїх дружків Путін навчився перекладати на плечі народу.
Пропозицію Ходорковського слід відфільтрувати: першу його частину (скасування економічних санкцій) проігнорувати, списавши на бажання здобути прихильність електорату; другу частину (розширення кола осіб для санкцій) взяти до уваги і долучити до вже введених обмежувальних заходів. Одне іншому не тільки не завадить, але й істотно посилить тиск на агресора.
Точкові удари по поплічниках Путіна і їхніх сім'ях могли б помітно очистити злегка потьмянілий імідж Євросоюзу. Адже якось не дуже в'яжеться з антивоєнними заходами те, що один із найближчих прихильників розпалювача війни на континенті – відомий Роман Абрамович спокійно живе і користується своїм сумнівно нажитим багатством у Великій Британії. Подвійні стандарти нищать стареньку Європу.
Від санкцій проти економіки країни путіністи, звісно, відчувають незручності, але не дошкульніші за ті, що їх терплять люди, пересідаючи з лімузина на трамвай. Неприємно, але можна пережити. Щоб члени кремлівської банди всерйоз занепокоїлися, потрібно повністю позбавити їх не тільки зручності життя і відпочинку в західних країнах, але й можливості нормального ведення бізнесу в Росії. Повторюю – в Росії, там, де вони відчувають себе невразливими. Потрібно вибити з них ці дурощі.
Одним із таких заходів може стати відключення російської банківської системи від міжнародної платіжної системи SWIFT. Про це нещодавно вельми недвозначно висловився президент російського ВТБ банку Андрій Костін. «На мою думку, якщо буде введено такий вид санкцій, то це означатиме війну», - заявив він.
При всій «страшності» цих слів потрібно враховувати, що Костін – кремлівський дармоїд, і він просто намагається взяти світ «на переляк». Серйозна людина не стала б кидатися словами про війну, а потім говорити, що на випадок відключення від SWIFT у Росії є альтернативний план дій.
Розмови про цей, можливо, найсерйозніший важіль впливу на агресора у світі ведуться вже давно. Захід досі не застосував його не тільки через лицемірство і продажність деяких американських і європейських політиків. Дехто із західних лідерів просто не розуміє, що Україна рятує від домагань Путіна не одну себе, а й країни Балтії, Польщу, деякі балканські держави.
Зараз велика війна в Європі, на щастя, ще не є невідворотною. Але, якщо російська вояччина зазіхне хоча б на одну країну НАТО і ЄС, воєнна пожежа на континенті спалахне так, що нікому мало не здасться. Навіщо ж доводити до цього?
Якщо Захід всерйоз має намір зупинити путінську агресію, відключення РФ від SWIFT неминуче, як зміна дня і ночі. Так чого ж зволікати? Невже багатотисячних жертв і мільйонів біженців недостатньо, щоб почати розмовляти з агресором зрозумілою йому мовою?
Якою мовою розмовляти з Путіним
Сьогодні багато у світі розуміють, що Путін – виходець зі силових структур – розуміє лише мову сили. Питання в тому, хто цю силу щодо агресора застосує. Захід чітко дав зрозуміти, що не має наміру відряджати до України військового контингенту.
У цьому є певна логіка. Країна сама повинна відстоювати власну незалежність. Проте в даному випадку є один істотний нюанс: Будапештський меморандум, як би кому не хотілося, не можна скидати з рахунку. Один підписант цього документа – Росія – з гаранта територіальної цілісності України, яка відмовилася від ядерної зброї, перетворилася на загарбника. Але ще залишилися США і Великобританія. Вони мали б виконати взяті на себе зобов'язання.
Зробити це не так складно. Україна довела, що вона здатна самостійно відстоювати свою незалежність. Все питання – в ціні. Країна ніколи не претендувала ні на чиї території і, звичайно, найменше очікувала нападу Росії. Війна застала Україну зненацька, жертви її дуже великі й не завжди виправдані. Цей урок Україні ще належить осмислити. А зараз Захід повинен допомогти їй хоча б зброєю, здатною зупинити путінських бойовиків.
Противником збройних поставок виявився президент США Барак Обама. Чому? Після згаданої зустрічі глав МЗС країн ЄС газета Wall Street Journal нагадала: господар Білого дому ще в грудні заявив, що жорсткіші санкції навряд чи подіють на Путіна.
«Усі думають, що уникнути конфронтації з Росією важливіше, ніж врятувати Україну. Якщо це означає, що ми покинемо Україну, то справді саме це може і статися», - процитувало видання колишнього постійного представника США в НАТО Курта Вокера.
Раніше, в листопаді, американський сенатор Джон Маккейн жорстко розкритикував позицію президента Обами щодо надання військової допомоги Україні. «Історія буде судити цього президента не тільки як невдалого президента, але як того, хто відповідальний за безглузду загибель невинних українців», - заявив політик, легендарний ветеран В'єтнамської війни, котрий провів у ворожому полоні більше п'яти років.
Пан Маккейн – справжній друг України. Якщо у цьому випадку він у чомусь і помилився, то тільки в тому, що противників надання військової допомоги Україні, котра зазнала атаки полчищ до зубів озброєних «добровольців» від Кремля, історія засудить як пособників терористів. Тому що Путін насаджує в Європі тероризм, є покровителем терористів і натхненником масових вбивств ні в чому невинних людей. І розмовляти з ним потрібно, як з терористом.