Спостерігала у Facebook декілька дискусій про те, чи варто поширювати карти можливого нападу із The Washington Post, і чи не є вони часом елементом ворожої інформаційно-психологічної спецоперації.
Мені видається, що публікації в американській пресі були взагалі не для нас, а для підготовки їхньої громадської думки до потенційно не дуже приємних рішень, що будуть в результаті розмови Байдена і х**ла. За ці два роки антипутінська коаліція серйозно похитнулася, а з нею – і громадська думка.
Разом з тим, я вважаю шкідливим нагнітання тривоги в нашому інформаційному полі, бо в тривожному стані люди перестають бути раціональними і легко піддаються на маніпуляції. Коментарі у Facebook до поширень карти можливого нападу показали повний спектр реакцій — від заперечення, іронії і тривоги до, навпаки, «хай буде, щоб втомлені від війни трохи напряглися».
Але моє коло спілкування здебільшого сприйняло все дуже спокійно, взагалі без ознак тривоги. І в якийсь момент я зрозуміла чому. Тривога в першу чергу — від невизначеності, від неможливості щось планувати. А в моєму колі — військові, волонтери, просто дотичні – у них все давно визначено. Оперативний резерв першої черги давно має спаковані наплечники і їздить на збори, у волонтерів відлагоджена мережа, активні контакти, знайомі механізми. То звідки тій тривозі взятися?
Якщо вам тривожно, знайдіть собі курси домедичної допомоги чи ідіть плести сітки. У крайньому разі — наліпіть вареників і наповніть ними морозилку: якщо доведеться активно волонтерити (а якщо почнеться, повірте, це вас не мине), діти подякують — це я з власного досвіду 14-15-го років знаю.
Тривожність знижує відчуття визначеності і чітке розуміння ситуації. Тому документи мають бути зібрані, аптечка – наповнена, як і бак в машині, також допоможе план – до кого з родичів ви відправляєте дітей, куди їдете самі – у військкомат чи до волонтерів тощо. Багато хто живе з таким планом вже 8 років. А поки не почалося, живіть звичним життям.
А от тривогу поширювати не варто. Хочете написати про можливу загрозу, супроводжуйте це чіткими інструкціями, або ж мовчки «загорніться самізнаєтевщо і повзіть самізнаєтекуди». Тільки повільно, щоб не створювати паніку.