З вересня 2023 року тривають проблеми з підтримкою України з боку США. Українці і європейці занепокоєні зовнішньополітичними заявами Дональда Трампа, такими як погрози щодо присутності США в НАТО чи виконання зобов'язань перед Альянсом. Саме вплив колишнього президента на частину Республіканської партії призвів до блокування пакету підтримки України, Ізраїлю й Тайваню. На тлі нерішучості Америки в питанні припинення агресивних дій Росії на перший план виходить Європа. У яких сферах країни нашого континенту допомагають українцям і готуються до потенційної конфронтації з Російською Федерацією?
Гегемон у кризі
Для Сполучених Штатів 2024 рік є роком виборів. Уже точно, що кандидатом від Демократичної партії буде чинний президент Джо Байден, а кандидатом від Республіканської партії – Дональд Трамп. Однак обидва вони стикаються з низкою проблем, які можуть завадити їм досягти перемоги. У випадку Байдена це його вік, тоді як Трампу, який молодший за нього на чотири роки, доведеться зіткнутися з опозицією всередині Республіканської партії на чолі з його нещодавньою суперницею Ніккі Гейлі, яка може спонукати своїх прихильників бути пасивними в день виборів. Тому кожна зі сторін, ймовірно, шукатиме додаткові точки переваги в зовнішній політиці. Трамп і конгресмени, які його підтримують, з так званої групи MAGA (Make America Great Again) роблять це принаймні кілька місяців. Вони використовують кризу на кордоні з Мексикою, через який нелегально проходять тисячі мігрантів, а також геополітичні питання для критики зовнішньої політики нинішньої адміністрації. Трамп хоче довести, що Байден є геополітичним лузером, якого не поважають лідери ворожих до США країн. В американських ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що в Республіканській партії є люди, які розраховують на поразку Києва або принаймні на погіршення його ситуації у війні з Росією. Так вони зможуть пов’язати це з катастрофічним для іміджу відступом військ США з Афганістану 2021 року. З цієї ж причини деякі республіканці блокують пакет підтримки, який спрямований на фінансування допомоги Україні, Ізраїлю, Тайваню та передбачає виділення додаткових коштів на зміцнення кордону з Мексикою. На жаль, у цьому випадку, в очах Трампа, що гірша геополітична ситуація, то краще для нього.
Отже, Україна стала заручницею американських виборів. Трамп обіцяє закінчити російсько-українську війну протягом 24 годин, не наводячи при цьому жодної конкретики. Своєю чергою конгресмени, які його підтримують, намагаються через ЗМІ відвернути виборців від України, вказуючи не тільки на корупцію, але й на нібито відсутність перспектив перемоги над Росією. Ситуація значно ускладнюється тим, що спікером Палати представників є конгресмен Майк Джонсон, пов'язаний з MAGA. До того як обійняти цю посаду, він завжди голосував проти підтримки України, зробивши виняток лише для законопроєкту про лендліз. З іншого боку, восени 2023 року він кілька разів давав зрозуміти ЗМІ, що не бачить негативних наслідки для США і світового порядку від потенційного успіху Росії. Хай там як, щоразу, коли виникала можливість поставити на голосування підтримку України, Ізраїлю й Тайваню, саме Джонсон намагався протидіяти цьому. У середині лютого 2024 року він наказав оголосити канікули в роботі Палати представників. «Канікули» тривали до 28 лютого. Таке рішення спікер ухвалив якраз після того, як представники обох партій у Сенаті США досягли компромісу щодо формулювання тексту Акта про підтримку іноземних союзників, а в ЗМІ з'явилася інформація, що в Палаті представників більшість депутатів планує винести пакет підтримки на голосування в обхід самого Джонсона, що стало б для нього іміджевим ударом.
У другій половині лютого 2024 року несподівано змінився наратив самого Трампа щодо України. Він заявив у ЗМІ, що не заперечує проти підтримки Києва, але волів би, щоб вона була не у вигляді безповоротних грантів, а у вигляді довгострокового кредиту під дуже низький відсоток. До того ж, без встановлення кінцевого терміну повернення платежів. Імовірно, колишній президент США в такий спосіб готує для себе «м'який ґрунт» на випадок, якщо пакет підтримки буде проштовхнутий. Тож він захищає свій імідж людини, яка досягає успіху. Крім того, не можна забувати, що одним зі спонсорів Республіканської партії є єврейські кола й ізраїльське лобі в США, які очікують фінансової й матеріальної підтримки Ізраїлю. Спроба Джонсона проштовхнути пакет для Ізраїлю раніше провалилася. Отже, MAGA і Трамп опинилися припертими до стіни. Це означає, що або вони припинять блокувати допомогу Україні й Тайваню, або можуть розпрощатися зі своїми спонсорами, ризикуючи зіпсувати собі імідж. Можливо, саме з цих причин на початку березня 2024 року CNN дізнався від своїх джерел у Республіканській партії, що спікер Палати представників винесе на голосування пакет підтримки України, Ізраїлю й Тайваню в середині місяця.
Європейські занепокоєння
Через побоювання успіху Трампа у відкритому проголошенні ізоляціоністського курсу в американській політиці та у зв’язку з патовою ситуацією в Конгресі США деякі європейські країни вирішили проявити ініціативу щодо власного захисту й підтримки України. Наразі в Європі домінує британська інтерпретація перемоги над Росією, тобто зусилля, спрямовані на те, щоб Україна досягла військового успіху, який привів би до відновлення кордонів 1991 року. Хорошим прикладом зміни ставлення до російсько-української війни є Франція, яка також загострила риторику, пообіцявши збільшити підтримку Києву. Париж надав Києву підтримку на суму 3,8 млрд євро і запропонував посилити співпрацю у сфері озброєнь. Водночас величезну полеміку викликала пропозиція Емманюеля Макрона перекинути війська європейських країн до Дніпра. Одні вважають, що вони вступили б у боротьбу з росіянами, інші – що їхньою метою було б створення зони безпеки на Правобережній Україні на випадок оперативних успіхів окупантів. Можна припустити, що мова йшла насамперед про інструкторів, які допомагали б у навчанні й обслуговуванні передусім західної авіації. 1 березня міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне пояснив наміри президента Макрона:
«Все, що ми робимо, спрямоване на те, щоб уникнути війни, і, звичайно, мова не йде про збільшення тривоги французького народу. Тому в ці непевні часи наша стратегія полягає саме в тому, щоб не дати Росії перемогти. Французи не будуть вмирати за Україну і не будуть свідками бойових дій, наші цілі чітко визначені – не дати Росії перемогти».
Зрозуміло, що Франція хоче відігравати важливішу роль на європейському континенті. У цьому вона конкурує насамперед з Німеччиною, яка поки що не готова надавати активнішу підтримку Україні й вести більш конфронтаційну політику щодо Москви. Можливо, посилюючи підтримку Києва, озброюючи країну і пропонуючи ввести війська до Дніпра, Макрон хоче кинути виклик США. Зрештою, ні для кого не секрет, що французи десятиліттями скептично ставилися до американського домінування. Також не варто відкидати, що президент Франції має намір спровокувати конгресменів-республіканців на голосування за пакет підтримки українців.
Що стосується Німеччини, то хоча Берлін і далі намагається обмежити допомогу у вигляді зброї й наступальної техніки, він надає Україні величезну підтримку, яку можна використати для оборони. Особливо протиповітряна оборона, яка включає зенітну артилерію Gepard і Skynex та пускові установки Iris-T. Німецька промисловість хоче долучитися до виробництва озброєнь для України – передусім компанія Rheinmetall – але не відкидає можливості розпочати будівництво заводу, ймовірно, на базі існуючої інфраструктури навіть під час війни. І хоча українцям варто з обережністю ставатися до таких заяв, та все ж вони доводять, що чимраз більше європейських країн не вірять у те, що Україна програє війну. Подальші двосторонні домовленості між Україною й деякими західними країнами слід вважати успішними. Вже восени 2023 року в Києві відбувся з’їзд представників провідних збройових компаній. З початку цього року було підписано чергові двосторонні угоди, які іноді називають просто «гарантіями безпеки». Наприклад, нещодавно підписана угода з Нідерландами передбачає оборонну підтримку Києва протягом 10 років. У 2024 році очікується, що вона становитиме 2 млрд євро. Пріоритетом для голландців буде посилення української ППО, ВМС, далекобійної зброї, авіації й артилерії. Україна вже підписала аналогічні угоди з Великою Британією і Францією. Вони передбачають передачу зброї й навчання не тільки під час війни, а й після її закінчення або після укладення перемир’я з РФ.
Також важливою є готовність західних країн ділитися ноу-хау у виробництві зброї, боєприпасів та іншої військової техніки, що сприятиме розвитку української оборонної промисловості. Варто звернути увагу й на питання фінансової підтримки України Заходом. У 2022 році вона становила 31,2 млрд доларів, а 2023-го – 42,5 млрд доларів. Звертаючись до останньої цифри, варто зазначити, що з них 19,7 млрд доларів надала Євроунія і приблизно 1 млрд доларів Велика Британія у вигляді безповоротних грантів. Частка США становила лише 11 млрд доларів, також у формі грантів. Міністр фінансів України Сергій Марченко заявив, що цього року Україні знадобиться фінансова підтримка в розмірі 37,3 млрд доларів. Спочатку передбачалося, що знадобиться приблизно 41 млрд доларів. Значну частину цієї підтримки покриватимуть європейські партнери, а також сама Європейська Унія. 1 лютого 2024 року було ухвалено пакет макрофінансової підтримки вартістю 50 млрд євро, розрахований на чотири роки.
Європа озброюється
Російсько-українська війна змусила європейські країни провести критичний аналіз стану своїх збройних сил, прийнятих рішень, а також можливостей збройової промисловості. Виявилося, що переважна більшість армій європейських членів НАТО мають можливість брати участь у миротворчих і стабілізаційних місіях або у збройних конфліктах низької інтенсивності, де супротивник значно поступається їм за організацією, технікою, фінансами, а часто й чисельністю. Ідеться передусім про терористичні групи, повстанців чи армії т. зв. Третього світу.
Такі конфлікти можна іронічно назвати «заморськими пригодами». Вони характеризуються насамперед низькою інтенсивністю бойових дій, а отже – не вимагають витрат багатьох фінансових і матеріальних ресурсів, тобто боєприпасів, палива, запчастин, медичного забезпечення. Не кажучи вже про малі втрати особового складу й техніки, тому що не передбачається великих регулярних боїв. Противник не має потужної авіації, протиповітряної і протиракетної оборони, чисельної артилерії і бронетехніки, супутників і флоту, порівнянного з західними країнами. Однак логістика виявилася досить складним завданням. Західні суспільства майже не відчули на собі наслідків таких конфліктів. Виняток становили лише випадки терористичних актів на Заході. Зазвичай конфлікт завжди був далеко, і його уроки навряд чи можна було застосувати до повномасштабної війни.
Захід в основному готувався до участі в такого типу конфліктах, помилково вважаючи, що в Європі не спалахне велика війна. З думкою про «заморські пригоди» було скорочено бронетанкові сили, артилерію і протиповітряну оборону. У більшості країн була скасована загальна військова повинність і створені професійні армії. У довгостроковій перспективі це мало катастрофічний ефект, оскільки з року в рік планомірно зменшувалася кількість резервістів, яких можна було призвати у разі повномасштабної війни. Резерви техніки не створювалися – закуповувалася лише стільки, щоб забезпечити оснащення лінійних і навчальних підрозділів. Ще однією проблемою виявилося виробництво боєприпасів. У конфліктах малої інтенсивності амуніція не була потрібна у великій кількості, тому її виробництво скоротилося, а замість цього почали закуповувати високоточні ракети. Вони ефективні у використанні, але дорогі й постачаються в армію в невеликих кількостях, що, крім ціни, викликано також проблемами, пов'язаними з термінами виробництва й доступністю комплектуючих. Надію покладали на авіацію, яка, хоч і не стримувала ворога, але дозволяла швидко запанувати в повітрі, дезорганізувати лави загарбників і їх матеріально-технічне забезпечення, дозволити відбити атаку. Однак забули, що не повітряні сили підкорюють землю, а сухопутні війська.
Військове пробудження
Російсько-українська війна розбудила західних політиків і військовиків з летаргії. Виявилося, що авіації замало перед сильною протиповітряною обороною ворога. У цьому випадку артилерія дозволяла бронетанковим силам і піхоті прорвати позиції противника і завдати йому великих втрат. Розріджена протиракетна оборона виявилася безсилою проти масованих ракетних ударів і з використанням відносно дешевих безпілотників-камікадзе. Повномасштабна війна призвела до великих втрат не тільки вбитими й пораненими, а й фізично та морально виснаженими солдатами, які також потребували ротації. Виявилося, що польові й бетонні укріплення не залишилися в минулому, а виявилися незамінним укриттям для піхоти та чинником, який міг перешкодити планам супротивника, що зосередився на маневрі.
Через два роки після російського вторгнення в Україну країни Західної Європи починають змінювати підхід до ролі збройних сил і ведення війни. Протягом року ведеться робота зі суттєвого збільшення виробництва артилерійських боєприпасів, які для ЗСУ на сьогодні є надзвичайно важливим ресурсом для захисту Вітчизни. На початку 2023 року всі європейські країни, які входять до Європейської Унії та НАТО, ймовірно, могли б виробляти від 500 тис. максимум до 600 тис. 155-мм артилерійських снарядів на рік. Однак це не та кількість, яка дозволить Україні належно воювати, наповнювати власні склади й готувати боєприпаси для маневрів. Не дивно, що плани поставити українцям мільйон пострілів такого калібру за кілька місяців провалилися. Тому країни Заходу хочуть значно збільшити виробництво. Не можна відкидати, що зростуть також витрати на закупівлю ракет, а також інших калібрів снарядів за межами Європи, проти чого досі виступала Франція, яка воліла виділяти кошти ЄУ на інвестиції в озброєння всередині Унії. Вже йде процес нарощування виробництва артилерійських систем. Ще один приклад – Франція, яка почала виробляти значно більше 155-мм самохідних гаубиць CAESAR, ніж у 2022 році, також для Збройних сил України. Деякі країни, своєю чергою, виділяють власні фінансові ресурси на закупівлю боєприпасів за межами Євроунії – у ПАР, Південній Кореї чи Туреччині.
Складніша ситуація з виробництвом важкої техніки, в основному танків і БМП. Країни Заходу більше зосередилися на виробництві машин MRAP, тобто колісних бронетранспортерів, які захищають екіпаж від вибухів мін. Їх було легше транспортувати на інші континенти, вони були дешевшими і швидшими у виробництві та були більш придатними для патрулювання, але їхнім слабким місцем була їхня броня, а часто й зброя. З останніх причин покладатися на них як на основні бойові машини було невигідною ідеєю. Це не означає, що цей вид техніки зовсім не корисний у повномасштабній війні. Деякі країни Заходу намагаються збільшити виробництво бойових броньованих машин як на колісних, так і на гусеничних шасі.
Ситуація в США і загроза американського ізоляціонізму вплинули на багато західноєвропейських країн як холодний душ. Проте замість очікуваного песимістами зниження інтересу до України, скорочення допомоги та «реалістичного» кидання Києва на поталу Москві, ми бачимо протилежні тенденції. Крім того, потихеньку прояснюється ставлення Республіканської партії до допомоги Україні – спікер Палати представників заявив, що його однопартійці розроблять власний проєкт пакету підтримки Києва. Хоча це остаточно не означає закінчення збурень у Конгресі навколо українсько-російської політики, це позитивний сигнал для України і Європейської Унії. Своєю чергою для Росії вікно можливостей суттєво зміцнити свої позиції й реалізувати свої плани на полі бою повільно зачиняється.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Wypowiedzi Trumpa potrząsnęły Europą